1. Фактори впливу на формування народної творчості

Можна виділити ряд найважливіших факторів:

Географічне розміщення — територіальне розселення націй зумовлює значні відмінності у поглядах на світ, на життя, на основні поняття. На ранніх етапах формування етнічних груп саме цей фактор відіграє вирішальну роль при виникненні первісних вірувань, які згодом переходять у систему народної міфології.

До географічних факторів можна віднести й інші елементи — ґрунт, напрям вітрів, особливості опадів і т. п., вплив яких на людську свідомість не важко простежити за аналогією до вище наведених прикладів.

Історичний розвиток — надзвичайно важливий фактор становлення націй. В основному він майже повністю підпорядковується і залежить від географічного розміщення. Особливості розселення різних етнічних груп на ранніх етапах становлення великою мірою визначають їхні історичні долі. Усім відомий факт, що північні племена кельтів, вікінгів залишили про себе пам´ять як про войовничі нападницькі жорстокі етнічні групи.

Наступним важливим фактором є природа, тобто світ рослин, тварин, птахів і т. ін., в якому живе народ. Світ природи і система первісних уявлень та поглядів впливають на вироблення та формування релігійних вірувань і пов´язаних з ними магічно-обрядових дій і ритуалів.

Усі вище згадані фактори впливають на розвиток занять та ремесел.

Серед найголовніших факторів впливу на розвиток окремих етнічних спільнот виділяють мову, як чинник, тісно пов´язаний з географічним розміщенням, історією та етнографією, природою. Мова є засобом, за допомогою якого твориться та функціонує усна народна творчість.

Тепер розглянемо, як це стосується фольклору.

Від особливостей та поєднання вище згаданих факторів на окремій території залежать, по-перше, домінанти у системі жанрів фольклору того чи іншого народу (у північних народів переважають героїчні сказання, військові танці, мисливські ритуали; у слов´ян — пісні, пов´язані з землеробством, обряди річного календарного циклу).

По-друге, — характер (особливості та відмінності) жанрів, які існують у всіх народів (наприклад, у тематиці колискових пісень у войовничих народів частий мотив побажання вирости дитині сильним і відважним воїном, безстрашним героєм; у той час, коли в землеробських народів у колискових бажають для дитини спокійної, щасливої долі, рости добрим і веселим. Також героїчний епос племен-завойовників та оборонців відрізняється за своєю суттю).

По-третє, — особливості ритуалів та обрядів (проводи на війну, полювання, чи обряди, пов´язані з сільськогосподарським циклом; відмінності у весільних, похоронних обрядах і т. п.).

По-четверте, — національна символіка (у фольклорних текстах є образи світу природи, елементи одягу, зброї).

2. Загальне поняття фольклору, фольклористики та фольклоризму. Термін «фольклор». Концептуальні парадигми.

Фолькло́р (англ. folk-lore, букв. — народна мудрість; народне знання)[1], або традиці́йна наро́дна тво́рчість — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Фольклор — сума створених народом та існуючі в народних масах культури на основі словесності (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець.

Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.

Фольклори́стика — наука, що вивчає фольклор: його сутність, тематику, специфіку, закономірності, особливості та взаємозв'язок з іншими видами мистецтва.

Досліджує загальнотеоретичні проблеми фольклору, історії фольклору та фольклористики, закономірностей і динаміки розвитку поетики, жанрів і видів художнього відтворення дійсності, генези художнього мислення, ідейно-художньої структури міфологічного мислення у традиційній культурі, ритуального контексту фольклорної жанрології, фольклоризму певного етапу літературного процесу чи творчості окремого письменника.

вивчення системи жанрів фольклору;

типологія художньої структури народнопоетичних творів;

еволюція символіки й образності;

традиції і новаторство народного поетичного мислення;

контамінація української дуалістичної традиції та християнства у фольклорі;

історія вивчення розвитку жанрових систем фольклору;

фольклорно-літературні взаємини; синхронний та діахронний підходи;

фольклоризм у літературі;

ФОЛЬКЛОРИЗМ

стиль популярної і масової культури з ознаками народності (цитати, стилізація), використовується у художній творчості (музика, мистецтво, письменство), моді, туризмі, рекламі; зміцнює почуття національної культурної приналежності.

Фольклор (від англ. folklore, букв. — народна мудрість, народне знання) — міжнародний термін, який позначає народну культуру (в усьому розмаїтті її видів); поезія, музика, театр, танець, архітектура, образотворче й декоративноприкладне мистецтво, які створюються та побутують у народі, зберігаючись у його пам'яті, і за традицією, іноді через століття, передаються від покоління до покоління усно або іншими комунікативними засобами, переважно неписемними.

Термін «Фольклор» запропонований у 1846 р. археологом У. Дж. Томсом. Офіційно прийнятий англійським Фольклорним товариством у 1879 р. В літературі слов'янськими мовами з'являється в 80— 90х pp. XX ст. В сучасній науці єдиного загальновживаного значення терміна «Фольклор» немає. Розрізняють фольклори автентичний, дитячий, міський, календарнообрядовий, селянський, родиннообрядовий, весільний тощо. Фольклор досліджує спеціальна наука — фольклористика.