111 Рощу є сприйняття оточення, підпорядковуючи його очікуванням.

Стала сукупність амплуа (архетипів персонажів і масок) є однією

з істотних ознак жанру. Тому й заклик Станіславського до знищення

системи амплуа не може бути сприйнятий надто прямолінійно.

Знищуючи одну застиглу систему, він шукав іншу — для того,

щоб з плином часу вона (всупереч його волі) так само застигла і перетворилася

на систему сценічних штампів.

Амплуа кореспондується з поняттям «архетипу», впровадженим

Карлом Юнгом, а також з поняттями «герой», «персонаж», «актант»

(клас понять, що об’єднує різні ролі в одній великій функції, приміром,

союзник, суперник тощо) та ін.

Попри намагання багатьох режисерів XX ст. відмовитися від амплуа,

Вс. Мейєрхольд разом з І. Аксьоновим і В. Бєбутовим видрукував

1922 року книгу «Амплуа актора», в якій намагався кодифікувати існуючу

систему амплуа. Так, амплуа героя у системі Мейєрхольда описується

таким чином: необхідні дані актора — ріст вищий за середній,

ноги довгі, обличчя одного з двох типів — широке або вузьке, середній

розмір голови, шия довга, плечі широкі, талія і стегна середні, виразні

руки, великі очі, сильний голос з великим діапазоном і багатством

тембрів (баритон із тяжінням до басу); приклади героя — Едіп-

цар, Карл Моор, Макбет, Брут, Гіполіт, Дон Жуан (Пушкін), Борис

Годунов; функція — подолання трагічних перешкод у плані патетики.

1927 року, — згадував Василь Василько, — керівні органи Наркомосві-

ти, Головмистецтва і ЦК спілки «Робмис» видали розпорядження, за яким

трупи мусили формуватися, враховуючи поділ акторів на амплуа.

У XIX ст. театральні антрепренери набирали трупу за списком дійових

осіб «Ревізора» М.В. Гоголя або «Лиха з розуму» О.С. Грибоєдова.

В.І. Немирович-Данченко доповнював цей список такими творами як

«На дні» М. Горького і «Любов Ярова» К. Треньова. Вважалося, що правильно

вкомплектована трупа — це трупа, в якій охоплені всі амплуа.