Типові результативно-господарські цілі:

- Прагнення до доходу ; 

- Прагнення до майновому стану (наприклад , доведення фірми до стану, що забезпечує можливість її вигідного продажу ) ; 

- Прагнення до збільшення обороту; 

- Прагнення до зниження витрат .

Крім того, можуть мати місце громадські, соціальні цілі. Обмеження можуть задаватися самою фірмою і ззовні (дотримання законів) .

Формулювання цілей і обмежень є важливим завданням менеджменту .

При цьому слід чітко визначити : 

- Зміст мети ; 

- Її розмір ( максимум , мінімум , рівень ) ; 

- Часові параметри ; - Просторові характеристики; 

- Персональну прив'язку ; 

- Ранг в ієрархії цілей.

Як правило, мета ставиться не одна , а в групі з багатьма іншими (система цілей). Відповідно виникає проблема їх взаємодії на одному рівні ( горизонтальні зв'язки ) і по ієрархії ( вертикальні) .

Горизонтальні зв'язки можуть бути : 

- Ідентичними ( реалізація однієї призводить до реалізації іншої) ; 

- Комплементарними ( гармонія - здійснення однієї сприяє здійсненню інший) ; 

- Індиферентними ( нейтралітет - між цілями немає зв'язку); 

- Конкурентними (конфлікт ) ; 

- Антагоністичними ( взаємовиключає ) .

2.3 Методи управління. Основні категорії теорії управління.

Управлінська праця - це праця по визначенню, формулюванню й аналізу проблем, що виникають у процесі управління підприємством, розроблення програм, постановки конкретних завдань, прийняття правильних рішень.

Кооперація праці - об'єднання поділених видів праці для виконання спільних завдань.

Робочий час - міра тривалості участі працівника в організованому трудовому процесі, протягом якого він повинен виконувати свої робочі обов'язки.

Хронометраж - спостереження та вимір витрат робочого часу на здійснення певних операцій, що повторюються.

Управляти - це означає

аналізувати внутрішній стан організаційної системи, що управляється, та її становище в навколишньому середовищі;

планувати, тобто намічати системі та кожному її елементу мету і шляхи її досягнення;

регулювати дію кожного члена колективу таким чином, щоб забезпечити запланований рух всієї системи

Кооперація праці – об’єднання поділених видів праці для виконання спільних завдань.

В управлінні застосовують:

• паралельну;

• послідовну;

• постійну;

• епізодичну кооперацію праці управлінського апарату.

Поділ і кооперація управлінської праці є передумовою раціональної організації робочих місць в апараті управління.

Принципи менеджменту та особливості організації враховуються при виборі методів управління нею. Вони можуть розроблятися науковим шляхом або відображати досвід і сформовану практику

За змістом методи бувають

• організаційними,

• адміністративними,

• правовими ,

• економічними та

• соціально - психологічними.

За допомогою організаційних методів створюються необхідні умови функціонування організації , тому вони є первинними по відношенню до решти .

Йдеться про методи формування трудових колективів та управлінських структур ,їх орієнтації в часі і просторі; унормування діяльності , її регламентації і проч.

За допомогою адміністративних методів відбувається активне втручання в діяльність людей або шляхом їх прямого примусу до певної поведін , або шляхом створення можливості такого примусу.

Адміністративні методи використовуються при управлінні рішенням простих стандартних завдань, насамперед у структурах воєнізованого типу, наприклад на транспорті. Вони вимагають покладання в відповідальності за результати на керівника. Складовим елементом таких методів є преміювання виконавців , однак здійснюється воно не за реальні успіхи , а за багаторічний стаж , лояльність по відношенню до адміністрації , дисциплінованість і т п.

Найголовніший недолік адміністративних методів управління складається в тому, що вони орієнтують виконавців на досягнення заданих результатів, а не на їх зростання; заохочують старанність, а не ініціативу. Тому сьогодні в умовах, коли необхідно розвивати творчий підхід до справи , постійне прагнення до нового, такі методи себе зживають .

Успішному вирішенню виробничих завдань більшою мірою сприяють економічні методи управління . Вони засновані на матеріальній зацікавленості працівників у справі самостійного пошуку оптимальних способів діяльності та прийнятті на себе відповідальності за їх результати. Такі методи почали впроваджуватися на початку XX в . багато в чому завдяки зусиллям Ф. Тейлора. Економічні методи передбачають, що своєчасне і якісне виконання завдань винагороджується за рахунок економії витрат або додаткового прибутку, отриманих внаслідок проявлених працівниками зусиль. Тому люди безпосередньо зацікавлені в максимізації реального результату своєї діяльності. Однак економічні методи управління також обмежені, особливо стосовно до працівників інтелектуальних професій, бо для ніхденьгі - важливий, але найчастіше не самий головний стимул роботи .

Тут на допомогу приходять соціально- психологічні методи управління, сформувалися в 20 -х рр. XX століття. Вони припускають два напрямки впливу на поводження працівників і підвищення їх трудової активності .

Перше . Формування сприятливого морально - психологічного клімату в колективі , розвиток доброзичливих відносин між керівником і підлеглими , надання їм підтримки.

Друге . Розкриття особистих здібностей кожного працівника , надання допомоги в їх вдосконаленні , що веде до максимальної самореалізації людини у трудовій діяльності .

У сучасному цивілізованому суспільстві все більш широко застосовуються правові методи управління . Їх суть полягає в тому , що діяльність працівників регулюється допомогою юридичних і нормативних актів , що визначають межі і правила самостійних действій.

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дос­лідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме – взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням при­чин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.

3. Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх на­явних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Використо­вують стосовно складних явищ та об'єктів.

5. Балансовий метод. Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, ана­логового, математичного). Застосовують їх за умови, ко­ли неможливо через складність взаємозв'язків досліди­ти розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинни­ків. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття.

7. Експертні методи. Їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визна­чення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або імовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадково­стей. До цієї групи належать методи елементарної ма­тематики (диференційне, інтегральне та варіаційне об­числення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); ме­тоди математичної статистики (виробничі функції, між­галузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування (метод випуклого програму­вання, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, іміта­ційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.

9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів. Для розширення пізнавальних, дослідницьких мож­ливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

2.4. Основні закони і закономірності управління.

В управлінській діяльності ви­користовують сталі та незаперечні норми управління ор­ганізаціями, тобто закони менеджменту:

1. Закон спеціалізації управління. Передбачає розпо­діл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

2. Закон інтеграції управління. Спрямований на до­сягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, праців­ників для виконання завдань організації шляхом засто­сування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва.

3. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення висо­ких результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.

4. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забез­печенні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

5. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшен­ня трудомісткості через впровадження передових мето­дів і прийомів праці.

6. Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) ево­люцію всіх управлінських систем організації (виробни­чої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).