3. Революційні виступи в армії та на флоті.

Армія і флот завжди вважалися надійною опорою самодержавства. Однак революційні настрої швидко поширилися серед солдатів і матросів.

14 червня 1905 р. почалося повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський». Матроси відмовилися вживати гнилу їжу, а караульна команда не виконала наказ стріляти в непокірних. Постріл одного з офіцерів спровокував збройний виступ, під час якого було вбито сім офіцерів. Команда панцерника підняла червоний прапор і підвела корабель до Одеси. Не дійшовши згоди зі страйкарями Одеси, судно вивели у відкрите море.

Чорноморська ескадра відмовилася стріляти по бунтівному кораблю. Судновий комітет вирішив іти в румунський порт Констанцу. 24 червня «Потьомкін» здався румунській владі в Констанці. Більшість матросів залишилися у вимушеній еміграції, 117 – повернулося до Росії, де зазнали репресій.

У листопаді 1905 р. повстали екіпажі 12 кораблів, що стояли на рейді Севастополя. 6 тис. матросів були підтримані робітниками порту та частиною солдатів місцевого гарнізону. Керувала виступом рада матроських, солдатських і робітничих депутатів, а командування Чорноморським флотом перебрав на себе лейтенант Петро Шмідт. У телеграмі на ім’я Миколи ІІ він висунув вимогу скликати Установчі збори й відмовився виконувати вказівки уряду.

Військове командування ізолювало повсталі кораблі, обстріляло їх береговою артилерією. Виступ було придушено, П. Шмідт і його помічники, за вироком військового трибуналу страчені.

18 листопада відбувся виступ саперів київського гарнізону на чолі з поручиком Б. Жаданівським. У сутичках з урядовими військами було вбито і поранено з обох сторін близько 250 чоловік.

Заворушення в армії вказували на те, що режим втрачав довіру всіх верств суспільства, що вимагали рішучих політичних й економічних змін.

4. Піднесення українського національного руху та поступки царизму українству.

17 жовтня 1905 р. під тиском революційних подій цар видав Маніфест, у якому проголошувалися всі основні демократичні свободи: недоторканість особи, свобода слова, совісті, друку, зборів. Фактично були скасовані Валуєвський циркуляр та Емський указ.

З’явилася українська періодична преса. У грудні 1905 р. в Києві почала виходити перша щоденна українська газета «Громадська думка», яку видавав Є. Чикаленко. 1906 р. в українських губернських центрах, а також у Москві й Петербурзі виходило 18 українських газет і журналів. Видавництва друкували книжки українською мовою. В Петербурзі 1907 р. побачило світ повне видання «Кобзаря» Т.Шевченка. У школах дехто з учителів початкових класів переходив на українську мову навчання. В університетах Києва, Харкова, Одеси було запроваджено курс української літератури.

Поновило національно-освітню роботу товариство «Просвіта», яке мало у Наддніпрянській Україні 9 організацій з 30 філіями. Активно працювали в цьому товаристві Б.Грінченко, М.Лисенко, Леся Українка, М.Коцюбинський, П.Мирний, Д.Яворницький та інші відомі представники національної еліти. Водночас уряд забороняв проведення культурно-освітніх заходів (лекції, видавнича діяльність, організація читалень).