Методичні рекомендації та матеріали для самостійної позааудиторної роботи студентів

Тема 1. Літературна мова. Мовна норма. Культура фахового мовлення. Культура мовлення під час дискусії.

Знати: зміст поняття «літературна мова», «мовна норма», «культура мовлення».

Вміти: орієнтуватися в процесі спілкування; дотримуватись культури мовлення під час дискусії; культури мови фахового спілкування; дотримуватись культури мовлення під час дискусії; культури мови фахового спілкування.

Дайте відповіді на питання:

1. Що таке національна мова?

2. Чим літературна мова відрізняється від загальнонародної?

3. Яка мова називається сучасною літературною?

4. Опрацюйте таблицю. Доберіть приклади, що ілюструють норми літературної мови.

   № з/п	Назва норм	Що регулюють
   1.	Орфоепічні	Правильну вимову звуків, наголос у словах.
   2.	Лексичні	Уживання слів у властивому їм значенні, правильне поєднання слів за змістом у словосполученні й реченні.
   3.	Орфографічні	Правильний запис слів.
   4.	Граматичні	Правильне вживання слів та їхніх форм у словосполученні та реченні.
   5.	Пунктуаційні	Правильне вживання розділових знаків у реченнях.
   6.	Стилістичні	Уживання слів відповідно до змісту, емоційного забарвлення, експресивності та стилю мовлення.

5. Об’єднайтеся в групи та опрацюйте теоретичний матеріал, складіть план, випишіть ключові слова.

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній). Належна культура мовлення – це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури є подолання мовних стереотипів: стереотипи мовлення – це стереотипи мислення.

Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовного спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ушляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства загалом. Через культуру мовлення відбувається вдосконалення самої мови.

Культура мовлення проявляється в таких основних ознаках: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність, логічність, доречність, виразність, багатство.

Нормативність – це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, недопущення стилістичної невідповідності.

Адекватність – це точність вираження думок, почуттів, волевиявлень засобами мови, ясність, зрозумілість викладу ч для адресата. Добирати слова і будувати речення треба так, щоб найточніше передати зміст висловлювання.

Логічність – це послідовний, обґрунтований, такий, що відповідає законам логіки, у якому є внутрішня закономірність, виклад думок.

Доречність – це відповідність ситуації мовлення, врахування особливостей (вік, стать, освіта, соціальне становище) адресата мовлення та обставин спілкування.

Виразність – це оволодіння виражальними засобами звукового і художнього мовлення: художніми засобами, емоційно-оцінною лексикою, логічним наголосом, паузами, видозмінами голосу, темпом мовлення, емоційною тональністю тощо.

Багатство – це оволодіння лексичним багатством мови й різноманітними способами вираження тієї самої думки.

Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних можливостей мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати, фразеологізму, прислів'я, приказки, тропів чи фігур, взагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови і засоби роблять мовлення естетично привабливим. Культура мовлення суспільства – яскравий показник стану його моральності, духовності, культури взагалі.

У мовознавстві вживають паралельно терміни культура мови і культура мовлення. Ці терміни співвідносяться між собою так само, як мова і мовлення, тобто як загальне і конкретне.

Термін "культура мовлення" доцільно вживати тоді, коли йдеться або про якийсь конкретний акт мовлення, або про особливості мовлення певної соціальної групи мовців, або про деякі функціонально-стилістичні і так звані ситуативні норми, що справді виявляють себе тільки на рівні мовлення. Культура мови – це насамперед показник розвитку літературної мови представників певного соціуму, що виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання. Все це визначає тенденції мовного розвитку суспільства, реальне втілення у мовній практиці норм літературної мови, відповідна мовна політика у державі.

Мова фаху (фахова мова) – охоплює сферу вербальної (словесної) комунікації, що відноситься до професійної діяльності у всьому її жанровому різноманітті.

На сьогодні можна виділити такі основні сфери функціонування медичної фахової мови:

• медична наукова мова;

• медична розмовна мова, що реалізується в різновидах:

лікар – пацієнт; 2) лікар – лікар (колеги); 3) лікар – родичі хворого;

• мова медичної документації

6. Підготуйте повідомлення або реферат на одну із тем: «Культура мовлення лікаря», «Культура мовлення під час дискусії»

Рекомендована література:

1. Білоусенко П.І. та ін. Учіться висловлюватися. – К., 1992.

2. Золотухін Г.О. Литв. Та інші. Фахова мова медика: Підручник. – К.: Здоров’я, 2001 – С. 5-24.

3. Томан І. Мистецтво говорити. – К.,1989