99. Ідейно-художній аналіз колядки філософсько-світоглядного змісту

Характерними для народних колядок і щедрівок є їх урочистий, величальний настрій, в змісті – побажання успіхів у господарюванні, щастя в сім'ї і родині, здійснення задумів і мрій. Традиційними структурними елементами є заспів (основна частина колядки), приспів (рефрен), поколядь (або поспів), десятискладова і восьмискладова (в щедрівках) метрична будова вірша. Типовими колядними заспівами служать, наприклад, слова "Чи дома, дома, пан-господарю?", "Гордий і пишний пан-господарю", "Чи спиш, чи чуєш, пан-господарю". Поколяді – це своєрідне резюме змісту колядки з обов'язковим побажанням:

А за сим словом бувай же здоров,

Бувай же здоров, пан-господарю...

Дай же ти, Боже, в полі урожай

В полі урожай – а гумно звожай.

А в гумні хлібно, в оборі – вбійно,

В дому весільно, на славу втішно.

При збереженні основних жанрових рис змісту і форми народні колядки та щедрівки протягом віків зазнавали значного впливу історичних подій, соціальних обставин різних епох, підлягали певним змінам і переробкам відповідно до потреб свого часу. Розглядаючи народні колядки за їх хронологічними ознаками, можна виділити кілька їх основних груп.

Перша – найстаріші колядки, позначені доісторичним, міфологічним світоглядом, первісними космологічними уявленнями, язичницькими віруваннями. В них йдеться про створення світу, світове дерево з птахами-творцями, небесні світила, божества тощо. Особливо цікава з цього погляду лемківська колядка (відома також у записах її варіантів з інших місцевостей України):

Коли не було з нащада світа,

Тогди не було неба, ні землі,

А но лем було синєє море,

А серед моря зелений явір.

На явороньку три голубоньки,

Три голубоньки радоньку радять,

Радоньку радять, як світ сновати.

В колядках цієї групи яскраво виражене обожествлення небесних світил, сил природи, наголошується залежність добробуту людини від цих сил, тісного органічного співжиття з природою, чітко проступає ритуально-магічна спрямованість колядних обрядів і колядкового співу.

100. Ідейно-художній аналіз топонімічного переказу

Топонімічна легенда або переказ як різновид світобачення народу та їх аналіз свідчать про те, що територія Поділля була заселена ще в доісторичні часи, а тому дана категорія вимірно пройшла для означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях, існуючи незалежно від них. Аналіз усіх явищ несуть визначені назви ойконімів (топоніми, гідроніми, ороніми тощо) які ввібрали джерело свого існування у житті народу.

Так, закономірно фольклористикою ведеться, що розкриття змісту народного твору дає можливість визначити його історичний характер як еволюційної форми, що визначає внутрішню принагідність у відношенні до зовнішньопредметних пояснень. Форма як категорія – “зовнішній вияв якого-небудь явища, пов’язаний з його сутністю, змістом” [8, 618].

І все ж постає питання, в чому полягає специфіка топонімічної легенди і переказу? Насамперед, це процес, який уподібнюється значеннєвості факторологічного (соціально-політичного) аспекту. Уваги слід надати тому, що топоніми не можуть існувати ізольовано, оскільки постає значущість постійної зміни об’єктів у сукупності номінативного спрямування. Звідси як висновок постає, що специфікою топонімічних досліджень виступає коло інтересів значно ширшої інформації (за лінгвістичну), оскільки топоніміка як системна галузь знань – це не що інше, як синтез багатьох наук. Перед тим як робити спробу у поясненні предметності топонімічної дисципліни, слід виокремити топонімічну прозу (легенду та переказ) Центрального, Західного та Східного Поділля за категоріальністю тих форм, які діляться на:

а) іменні (або номінативні форми назв населених пунктів, які виникали, як правило, від

першозаселенця чи ж героя-сподвижника, який відзначився в обороні тієї місцини, в якій мешкав, –

с. Іванків, Адамівка, Марківці,, Матвеєха, Боришківці, Вітківці тощо);

б) предметні (за колом діяльності – с. Топорівці, Черепівка, Копистин, Коритне, Шибено);

в) флору і фауну (назви, що сформувалися від наявної чисельності рослинного і тваринного

світу):

– тваринний світ (с. Вовковинці, Чорнокінці, Копитинці);

– пташиний (с. Пугачівка, Горловиця, Комарівка, Курупачина, Чаньків);

– рослинний (с. Абрикосівка, Рідкодуби, Міжлісся, Грушка, Тростянець, Крушанівка);

г) за ознаками людської поведінки та зайнятості (обумовлений системою ціннісних

координатів, які сформувалися в людині за роки її життя – с. Колодіївка, смт. Сатанів, Городниця,

Просівці, Сахкамінь);

ґ) географічні (за місцем розташування – с. Ставчани, Озеряни, Долинка Ставища, Прислуч);

д) етносоціальні та етнонаціональні групи назв (с. Гута, Солобківці, Карвасари, Калагарівка).

Окрему групу становлять ті назви населених пунктів, які приналежали комусь як об’єкт

власності, наприклад “Попівка” та малозрозумілі найменування: с. Тартак, Губин, Стипок та ряд інших топонімів.