72. Ідейно-художній аналіз «Пісні про Шандаря»

У пісні «Про шандаря», розповідалось про селянина, що убив коханця своєї дружини, а жінка просить поховати її разом із коханим.

«Жінка ломить шлюб церковний…», – зауважує історик, коментуючи зміст пісні. На його думку, у сім’ї немає щастя, «нема любові між жінкою і чоловіком». І.Франко віддавав пріоритет людським почуттям, а не усталеним стереотипним уявленням, в тому числі і церковним: «…скрізь виступає він великим жалібником людини, гуманістом, борцем за її оновлення, проповідником любові». Підтверджуючи свою відданість ідеалам гуманізму, І.Франко виправдовував, на відміну від громади і церкви, жінку, яка покохала, стверджуючи: «…нема ні ганьби, не докорів, нічого, окрім любові».

73. Ідейно-художній аналіз історичної пісні «ой був в січі старий козак»

У пісні «Ой був у січі старий козак» розповідається про зрадника Саву Чалого:

Не схотів же той Сава козакам служити,

Відклонився до ляшенків в Польщу паном жити.

А щоб поляки повірили йому, обдарували ласкою, почав він по степах ловити козаків-запорожців. Такого козаки не прощають, навіть рідний батько відвертається від сина, радить:

Мого сина ніхто з нас не вловить,

Хіба Гнатко та Кравчина до себе підмовить.

Тяжко поплатився Сава за зраду, за бажання жити у розкоші, за багатство, куплене кров'ю співвітчизників, козаків-запорожців. Підняли його на три списи вгору і поклали на дубовій лаві:

Оце ж тобі, пане Саво, сукна-адамашки,

Що ти нажив, вражий сину, з козацької ласки!

За нормами народної моралі, підступ і зрада — найбільший гріх, за який кожен мусить відповісти. Така людина має бути обов'язково покарана. Сава Чалий тяжко поплатився за свою слабкість і легкодухість, за бажання розбагатіти у будь-який спосіб, навіть шляхом зрадництва.

Вважаю, що козаки зробили правильно, покаравши його, і захоплююсь батьком Сави. Як же йому важко було змиритися з думкою, що його син — зрадник, і самому посилати козаків, щоб вони йому помстилися.

74.

79. Ідейно-художньої аналіз пісні-балади «Ой, чиє то жито, чиї то покоси»

Вони є різні: про дівчину, яка отруїла свого коханого, чи загубила життя дитині, про свекруху-чаклунку, про фантастичні перетворення дівчат і жінок у тополю, траву, калину тощо. Демонологічні уявлення та віра в чари стають засобами психологічної характеристики героїв балад, творення їх часом злочинних характерів. Кожна балада – це вибух сильних емоцій, породжених певними обставинами, які призводять людину до злочину.

Ой чиє то жито, чиї ж то покоси,

Чия то дівчина розпустила коси?

Коси розпустила, гулять не ходила.

Молодого хлопця навік полюбила.

Проводжала мати сина й у солдати.

Молоду невістку в поле жито жати.

Жала вона, жала, жала – не дожала

І до сходу сонця тополею стала...

Прийшов син до хати: – Здрастуй, рідна мати!

Де ж моя дружина, що не йде стрічати?

– Не питайся, сину, про свою дружину,

– Бери топір в руки – рубай тополину. –

Як ударив вперше – вона й похилилась,

Як ударив вдруге – вона й попросилась:

– Не рубай, коханий, бо я – твоя мила,

На моєму листі спить твоя дитина. –

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?

Не спішіть, дівчата, розпускати коси.