66. Народнопісенна символіка українців у праці Сумцова

В 1885 р. М.Ф. Сумцов захистив докторську дисертацію на тему “Хліб в обрядах і піснях”, де він розповідає, що землеробство як праця і як символ святості внесло в життя українського народу поширення світогляду: українці обожнювали небо і землю, як найвищу подружню пару, землю почитали як матір-годувальницю. Вчений писав, що під впливом землеробства в українців виробляється більше поваги до жінки.

67. Фольклористична діяльність Колесси

Важлива роль у дослідженні українського музичного фольклору належить Ф.Колессі (1871–1947). Його першою працею була збірка хрестоматійного характеру "Огляд українсько-руської народної поезії" (1905). Найважливішою теоретичною працею в галузі етномузикознавства на початку XX ст. стала "Ритміка українських народних пісень" (1907) Ф.Колесси. У ній вчений на широкому порівняльному матеріалі висвітлив історичний розвиток ритміки в народнопісенній творчості, вперше систематизував ритмічні форми в українському пісенному фольклорі, показав його стильові зв'язки з фольклором інших слов'янських народів і з писемною літературою.

Проблемі розвитку української музичної фольклористики присвячена стаття Ф.Колесси "З царини української музичної етнографії" (1925), у якій вчений дає оцінку збирачам та дослідникам народної музики О.Сєрову, М.Лисенку, П.Бажанському, К.Квітці. Аналізуючи збірник К.Квітки "Українські народні мелодії", Ф.Колесса називає його помітним явищем в Україні і, разом з тим, закликає фольклористів проводити систематичне збирання зразків народнопісенної творчості.

Фольклористичну діяльність Ф.Колесси висвітлено в монографії С.Грици "Філарет Михайлович Колесса" (1962) та в її розділі про музичну фольклористику кінця ХІХ – початку XX ст. в "Історії української музики" в 6-ти томах"

68. Історично-порівняльний метод у вивченні усної народної творчості в праці м.Грушевського «Історія української літератури»

Мабуть, у світовій практиці не знайдемо долі, аналогічної долі як самого Михайла Сергійовича Грушевського, так і його творчості, у тому числі й «Історії української літератури».

До Грушевського фольклор не вважався літературою (белетристикою — красним письменством). Сам Грушевський доходить висновку не тільки про те, що фольклор і писемна література — дві стадії й дві форми однієї системи — художньої словесності, а й про те, що «хоч наша писана література не позбавлена творів високо цінних — більше, скажім, ніж література болгарська, сербська, румунська і т. д., але все-таки в порівнянні з багатою усною словесністю наша писана традиція аж до останнього відродження XIX віку являється сорозмірно невеликим сегментом» (там же, с. 10). (Сьогочасний читач, який знає такі видання останніх десятиліть, як «Аполлонова лютня», «Українська поезія XVI століття», «Українська поезія XVII століття», «Антологія українського оповідання», «Антологія української поезії», що в них уміщені десятки чи й сотні творів невідомих за Грушевського науці митців, може не погодитися з цією (як і з рядом інших) думкою вченого щодо кількісного співвідношення фольклорних і писемних творів, однак не зможе заперечити високої думки щодо вартості перших.) Через це М. Грушевський і уточнює: «Коли б ми хотіли зовсім точно означити завдання сеї праці, ми повинні були б назвати її „історією української красної словесності“ (там же, с. 11).

Ця концептуальна засада й стає для М. Грушевського підставою починати історію української словесності-літератури з її праоснови — фольклору.

Перший ефект такого підходу — органічність з’єднання історії етносу з історією його Слова.

Другий — у послідовності показу того, як процес колективної творчості всіх і для всіх (коли мистецтво постає не лише засобом самовираження, життя, а й формою буття) еволюціонує до панування творчості індивідуальної, і в процесі взаємодії цих тенденцій формується цілісна система національної словесності.