64. Погляди м. Костомарова, і. Нечуя-Левицькового

Погляди Костомарова, Нечуя-Левицького на природу давніх звичаїв та вірувань

В історії культури кожного народу умовно можна визначити два типи діячів. Одні зосереджують свою енергію тільки на певній царині творчості, інші намагаються обійняти духовним зором усю багатоманітність життя свого народу, прилучитися до розвитку його творчого духу, примножити його сили в боротьбі за суспільний прогрес і національний розвиток. Саме до таких діячів належить і Микола Костомаров — визначний історик, громадський діяч, письменник, літературознавець, фольклорист і педагог

Інтерес М. Костомарова до історичного життя етносу, до його релігійних, морально-етичних та естетичних поглядів, до життя і творчості всіх соціально-психологічних типів (селянина, козака, чумака, наймита, рекрута, солдата, робітника), до всіх жанрів народної поезії, всебічне вивчення символіки, вірувань, правових норм, усього комплексу суспільного життя започаткували в українській науці соціологічне вивчення суспільства і відкривали той шлях, по якому пішла історична антропологія.

Народознавчі інтереси Костомарова, як переважно і вся історична думка XIX ст., розвивалися в руслі гегелівського панлогізму, пізнаванності історії, на принципах тотожності духу і світу, в якому дух знаходить свою реалізацію. Уже в праці «Об историческом значении русской народной поэзии» він виходить з пріоритету духовного начала над матеріальним: «сознание духовного в телесном и составляет основу всего прекрасного в искусстве». «...Предмет телесный, входя в произведение народной поэзии, получает в ней духовное значение, которое является в форме применения к быту нравственного существа: это называется в обширном смысле символом... Если народ имеет определенное понятие о духовном значении какого-нибудь предмета физического мира, то это значит, что такой предмет заключает символ для народа». Розглядаючи у згаданому дослідженні народну символіку як кодовий знак світобачення українців, єднальну ланку між окремими індивідами, Костомаров поділяє символи на історико-генетичні, що беруть початок у міфологічній свідомості (релігійна символіка, символи рослинного й тваринного світу), й на символи, закорінені в побуті. Останні грунтуються як на давніх міфологічних віруваннях, так і на практичному значенні рослинного й тваринного світу в житті народу.

65. Праця о. Потебні «о некоторых символах…

В історії української фольклористики постать Олександра Опанасовича Потебні (1835-1891) найвизначніша, найвеличніша. Досліджений переважно як мовознавець, літературознавець, філософ, психолог (1), О.Потебня-фольклорист у науковому світі ще не здобув усебічного фундаментального висвітлення (2). Спроби збагнути суть філологічної концепції вченого майже не виокремлювали власне концепції фольклористичної. Більше того, про таку концепцію в потебнезнавстві питання навіть не ставилося, а дехто загалом філологічну концепцію вважає за невикінчену, незавершену, фрагментарну. Проте довготривала й різнопланова рецепція ідей та положень ученого в гуманітарному студіюванні спростовує недалекозорі погляди скептиків. На наше глибоке переконання, теорія словесності О.Потебні – цілісне оригінальне вчення, що ввібрало в себе здобутки європейської інтелектуальної традиції, заклало основи нового підходу до висвітлення проблем творчості (мовної, фольклорної, літературної тощо).

Формування фольклористичної концепції О.Потебні відбувалося під впливом багатьох чинників. В основі глибинного зацікавлення творчістю народу, безперечно, лежить фактор етнічної самоідентифікації, усвідомлення себе українцем за родом, кров’ю, менталітетом, устрем-ліннями. Так, в автобіографічному листі від 11 грудня 1886 року до визначного чеського вченого-славіста А.Патери О.Потебня підкреслював: “Обставинами мого життя зумовлене те, що під час наукових моїх занять вихідною точкою моєю, іноді помітною, іноді не помітною для інших, були українська мова та українська народна словесність. Коли б ця вихідна точка і пов’язане з нею почуття не були мені дані, і коли б я виріс поза зв’язком із народними переказами, то, мені здається, навряд чи я став би займатися наукою.” (3)

Початок наукової кар’єри О.Потебні пов’язаний із фольклором. 1856 року О.Потебня завершив навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету, захистив студентську роботу на тему: “Перші роки війни Богдана Хмельницького”. Розвідка написана була на основі козацьких літописів і народних пісень. Невдовзі молодий дослідник захистив магістерську дисертацію “Про деякі символи в слов’янській народній поезії” (1860).

Народна творчість стала об’єктом наукових студій О.Потебні не без благотворного впливу тенденцій того часу до всебічного вивчення життя народу, початок яких у Харкові заклали Г.Квітка-Основ’яненко, І.Срез-невський, М.Костомаров, А.Метлинський та ін. Формуванню збирацьких та дослідницьких інтересів О.Потебні сприяли праці його старших сучасників: дисертація М.Костомарова “Про історичне значення руської народної поезії”, розвідка Ф.Буслаєва “Про епічну поезію”, збірник професора Харківського, а потім Київського університетів А.Метлинського “Народні українські пісні” (українські означено: “южнорусские”), особистий досвід студента-медика п’ятого курсу М.Неговського, котрий мав “дуже об’ємне зібрання” (Детальніше про це див.: 4). Майже половина наукового доробку О.Потебні присвя-чена фольклору. Основні теоре-тичні положення фольклори-стичної концепції вченого розроблено в таких працях: “Про деякі символи в сло-в’янській народній поезії” (1860), “Думка і мова” (1862), “Про міфічне значення деяких обрядів та повір’їв” (1865), “Про Долю та споріднених із нею істот”, “Про купальські вогні та споріднені з ними уявлення” (обидві – 1867), рецензія на “Народні пісні Галицької та Угорської Русі, зібрані Я.Ф.Головацьким” (1880), “Пояснення українських і споріднених народних пісень” (т.1. – 1883; т.2. – 1887), а також у дослідженнях, що опубліковані після смерті: “Із лекцій з теорії словесності: Байка. Прислів’я. Приказка” (1894), “Із записок з теорії словесності” (1905).

В основі фольклористичної концепції О.Потебні, безсумнівно, лежить теза про неперервність, повсюдність і повсякденість народної творчості. Звідси, від цього центру-ядра, струменять глибокі думки вченого про багато явищ фольклору як мистецтва слова і його зв’язки з мовою, мисленням, історією, літературою, суспільною свідомістю, поступом людства тощо.

Творчість як діяльність у розумінні О.Потебні передбачала ряд таких суттєвих моментів, що їх не помічали ні попередники, ні сучасники, а нерідко й послідовники вченого, а якщо й звертали увагу на окремі явища й характерні ознаки, то робили висновки категоричні, одновимірні, часом поверхові, а то й загалом хибні.