
- •1. Фактори впливу на формування народної творчості
- •2. Загальне поняття фольклору, фольклористики та фольклоризму. Термін «фольклор». Концептуальні парадигми.
- •3. Культи первісної релігії в мотивах, символах, образах усної народної творчості
- •4. Роль найдавніших народних уявлень та вірувань у зародженні унт
- •5. Жанрова структура фольклору
- •6. Специфічні ознаки фольклору
- •7. Фольклор і література. Основні риси двох типів культур
- •8. Синкретизм фольклору і літератури на художньому рівні. Формальний і змістовий рівні фольклоризму.
- •9. Замовляння. Семантика образів
- •10. Світоглядна парадигма замовлянь у фольклорній поетиці
- •11. Ритуально-міфологічна основа календарно-обрядового фольклору
- •12. Жанри зимового циклу календарно-обрядової творчості.
- •13. Жанри весняного циклу. Характеристика
- •14. Давній синкретизм і головні мотиви календарно-обрядових пісень та ігор весняного циклу.
- •15. Жанри літнього циклу
- •16. Пісенні жанри обрядів родинного життя. Магічне, юридичне, комунікативне, виховне, естетичне значення.
- •17. Основні етапи весільної обрядовості.
- •18. Весільна пісенність. Символіка. Генезис мотивів
- •19. Похоронна обрядовість. Поетика голосінь
- •20. Український народний вертеп. Характеристика
- •21. Українські народні думи як жанр фольклору
- •22. Поетика думового епосу
- •23. Класифікація дум. Історія дослідження дум.
- •24. Історичниі пісні. Термін «історична пісня» історія і сучасне значення
- •25. Звꞌязок жанрів героїчного епосу з художньою літератури
- •26. Типологія казкового епосу. Українські і зарубіжні казкознавці.
- •27. Тематика і художньо образна структура казок про тварин
- •28. Прадавні ритуали, культи і елементи в народній чарівній казці.
- •29. Тематика та художня специфіка соціально-побутової казки
- •30. Легенда як жанр фольклору. Характеристика тематичних груп
- •31. Риси слов’янської міфології в неказковій народній прозі(легенди)
- •32. Легенда і переказ. Поняття художньої специфіки
- •35. Позаобрядова лірична пісня . Жанри, проблематика, образи.
- •36. Теми і мотиви родинно-побутової лірики.
- •37. Станові (соціально-побутові) пісні. Тематична багатоманітність і типологічна схожість.
- •38. Художня своєрідність козацьких і чумацьких пісень.
- •40. Словесна поетика ліричної пісні. Сюжет, композиція і композиційні прийоми
- •42, 45.Народні паремії. Прислів’я і приказки як жанр фольклору.
- •43. Загадка як жанр фольклору
- •44. Дитячий фольклор. Характеристика
- •46. Фольклористична специфіка сучасного анекдоту
- •47. Сучасний стан фольклору в Україні
- •48. Кобзарство в Україні.
- •49. Розвиток української фольклористики і пол. 19-го ст. (діяльність Максимовича)
- •50. Розвиток української фольклористики іі пол..20-го ст. Наукові методи, теорії, гіпотези
- •51. Наукове вивчення українського фольклору. Фольклористична діяльність Чубинського
- •52. Рецепція і адаптація ідей міграційної території в науково-дослідній діяльності Сумцова і Драгоманова.
- •53. Теорії міфологічної школи 19-те ст. (діяльність Потебні)
- •54. Розвиток ідей історичної школи в українському фольклорі 2-га пол.19-го ст. (Житецький, Драгоманов)
- •55. Фольклористичні напрямки і пол. 20-го ст. Та їх рецепція і адаптація українського фольклору
- •56. Фольклористичні погляди Франка
- •57. Праця Франка «Останки первинного світогляду»
- •58. Праця Франка «Тополя»
- •59. Роль праці Франка «Галицько-руські народні приповідки» у вивченні національного фонду паремій.
- •60. Праця Франка «Жіноча неволя»
- •61. Вивчення історичної пісенності у фольклористичному доробку Драгоманова
- •62. Збирацька і видавнича діяльність в. Гнатюка
- •64. Погляди м. Костомарова, і. Нечуя-Левицькового
- •65. Праця о. Потебні «о некоторых символах…
- •66. Народнопісенна символіка українців у праці Сумцова
- •67. Фольклористична діяльність Колесси
- •68. Історично-порівняльний метод у вивченні усної народної творчості в праці м.Грушевського «Історія української літератури»
- •69. Леся Українка і фольклор
- •71. Сучасний фольклористичний процес в Україні
- •72. Ідейно-художній аналіз «Пісні про Шандаря»
- •73. Ідейно-художній аналіз історичної пісні «ой був в січі старий козак»
- •79. Ідейно-художньої аналіз пісні-балади «Ой, чиє то жито, чиї то покоси»
- •80. Ідейно-художній аналіз думи «Олексій Попович»;
- •89. Ідейно-художній аналіз пісні літературного походження
- •90. Ідейно-художній аналіз пісні «Ой на горі вогонь горить»
- •91. Хмельницький і Барабаш
- •93. Аналіз анекдоту як фольклористичного явища
- •94. Ідейно-художній аналіз «пісні про Байду»;
- •95. Казка ох
- •96. Ідейно-художній аналіз космогонічної загадки
- •97. Ідейно-художній аналіз народної гри
- •98. Ідейно-художній аналіз пісні «в неділю рано зілля»
- •99. Ідейно-художній аналіз колядки філософсько-світоглядного змісту
- •100. Ідейно-художній аналіз топонімічного переказу
53. Теорії міфологічної школи 19-те ст. (діяльність Потебні)
Міфологічна школа (перша половина 19 ст.) виникла в руслі загальноєвропейського романтизму. її філософською основою стала естетика Ф.В. Шеллінга та братів Августа і Фрідріха Шлеґелів, які трактували міфологію як «природну релігію» та необхідну умову виникнення мистецтва. Першим етапом її розвитку стала «теорія символів» німецького вченого Ґ.В. Крайцера, який висунув думку про природне походження міфу і його розуміння як символу природних явищ — сонця, неба, світу, змін пір року тощо. Крайцер та його послідовники (Ґотфрід, Міллер, Швенк, Велькер та ін.) утворили так звану символічно-міфологічну школу. За їх теорією міфологія є низкою символів; символіка та образність мови в усіх народів вважається виявом релігійно-міфічних ідей, міфи і мови окремих народів розглядаються як варіанти єдиного спільного міфу та варіації прамови. У вченні представників цього напряму домінує погляд, згідно з яким в основі тем та мотивів усної народної творчості лежить первісна таємна релігійна символіка, що сягає найдавніших часів людства і передається з покоління в покоління жерцями. Праці Крайцера та його послідовників лягли в основу розвитку міфологічної школи у фольклористиці.
Олекса́ндр Опана́сович Потебня́ (*10(22) вересня 1835, хутір Манів, поблизу села Гаврилівки, тепер Гришиного Роменського району Сумської області — †29 листопада (11 грудня) 1891, Харків) — український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької АН з 1875, член багатьох (у тому числі зарубіжних) наукових товариств. Брат військового та політичного діяча Андрія Потебні.
Співвідношення в слові образу і значення щоразу інше у міфі, поетичному мисленні й науці — формах мислення, котрі історично чергуються. Водночас, як зауважує І. Фізер, для П. це й триєдина семантична можливість вираженнєво-змістових відносин, осмислюваних ним як супутні (за П., наприклад, міфологічне мислення властиве не якомусь певному часові, «а людям усіх часів, що перебувають на певному ступені розвитку думки»).
У міфологічній свідомості образний і понятійний плани мови невіддиференційовані; образ і річ, об'єктивне і суб'єктивне, внутрішнє і зовнішнє ототожнюються. В художньо-поетичному мисленні значення виражає себе в образі, подається через образ. Полісемантичність значень становить специфіку поетичної мови. Науковому мисленню, що звертається до прозової мови, притаманний пріоритет значення над образом. Слово тут стає прозорим у міру втрати внутрішньої форми, тим самим воно прагне урівняти себе з поняттям.
54. Розвиток ідей історичної школи в українському фольклорі 2-га пол.19-го ст. (Житецький, Драгоманов)
Традиції історичної школи підтримав також у своїх працях Павло Житецький (1836—1911). Вони чітко простежуються у дослідженні «Мысли о народных малорусских думах» (1893). До історичного аналізу вчений долучає студії над стилістикою та поетикою українського героїчного епосу, їх розвитку. Ідеї М. Дашкевича знайшли своє продовження і в працях В. Антоновича, П. Чубинського, К. Студинського та С. Єфремова. Яскравим представником історичної школи був і Михайло Драгоманов (1838—1895). Як спеціаліст зі стародавньої та античної історії він, як уже зазначалось, відштовхувався від ідей міграційної теорії, гостро критикуючи засади міфологічної школи. На основі первісних джерел та документів він розглядав творчість різних народів з позицій тогочасної історичної науки. У своїх ранніх працях вчений приділив велику увагу вивченню релігії та міфології арійських народів: «Досліди М. Драгоманова, — зазначав Л. Білецький, — як історика над українською поетичною творчістю не є випадкового характеру..., а характеру цілком органічного, бо, студіюючи народнопоетичні витвори найдавніших арійських народів, він заклав найосновніший ґрунт не лише для дослідів історичних, але й для дослідів фольклору всіх арійських народів аж до найпізніших часів». Будучи прихильником історично-порівняльного методу, М. Драгоманов не розділяв національних поглядів М. Дашкевича на самобутність культури та державність України. Причиною цього був сильний вплив на нього вчених російської історичної школи фольклористики, що сформувалась у другій половині 19 ст. (В. Міллер, А. Марков, Б. та Ю. Соколови, С Шамбінаго та ін.). Російські вчені, вбачаючи в героїчному ліро-епосі елементи минулого життя, намагались довести, що твори періоду Київської Русі є частиною російської словесності. Розходження між історичними подіями та змістом творів вони пояснювали зіпсутістю текстів у селянському середовищі. У цей час була висунута «теорія аристократизму» , за якою творцями героїчного епосу вважались дружинники княжої верхівки. її прихильниками в Україні були П. Житецький, В. Перетц та ін.
Згодом М. Драгоманов, який був обізнаний із працями головних тогочасних напрямів фольклористики (міфологічна, антропологічна, міґраційна школи), переконався, що усі вони з різних боків висвітлюють твори усної словесності. Тобто кожен з них містить раціо нальне зерно, тому вони не повинні взаємовиключати один одного, а кожен повинен застосовуватись на своєму місці. Вчений, який на ранніх етапах своєї діяльності різко виступав проти міфологічного аналізу фольклору, у своїх останніх працях визнав його законність, — але за умови, що при цьому буде звернено увагу на всі можливі пізніші запозичення. Як зазначив Ф. Колесса, таким підходом «Драгоманов признає засаду еклектизму, себто вибору з кожної системи того, що найбільше пригоже в даному випадку, вибору відповідного підходу при досліді й пояснюванні окремих творів усної словесности, які визначаються такою великою різнородністю й відмінами, таким складним характером ».