Переваги суспензії

1. Зручність для застосування.

2. Можна виправити смакові якості

3. Можна відпускати у вигляді сухого напівфабрикату

4. Можна пролонгувати дію

Негативні властивості суспензій

1. Нестійкість при зберіганні.

2. Діюча речовина знаходиться постійно в розчиннику і може проходити гідроліз

3. Неточні в дозуванні ( тому при приготуванні речовин списку “А” не використовують, а списку “В” - не більше одної разової дози)

Суспензії утворюються у випадку коли:

- лікарська речовина (дисперсна фаза) не розчинна в дисперсійному розчині;

- перевищена межа розчинності речовини в даній рідині;

- прописані дві поокремо розчинні речовини, які реагують між собою з утворенням нерозчинної сполуки;

- відбувається заміна розчинника (розведення спиртових розчинів водними та ін.);

- якщо речовина розчинна в даному розчиннику, але при додаванні другої рідини випадає в осад.

Основною вимогою, що ставиться до суспензій, є їх стабільність. Це означає, що частинки дисперсної фази повинні осідати або вспливати настільки повільно, щоб при застосуванні її можна було б досить точно дозувати.

Розрізняють три види стабільності суспензій: агрегативну, конденсаційну і кінетичну.

Стійкість суспензій залежить від:

1) властивостей твердих нерозчинних речовин;

2) ступеня дисперсності і електричного заряду;

3) відношення питомиг ваг дисперсної фази і середовища

4) частини дисперсного середовища.

В процесі приготування суспензій необхідно забезпечити максимальну поверхню контакту лікарської речовини, що досягається за рахунок подрібнення речовин і додавання ПАР, які знижують поверхневий натяг і підвищують агрегативну стабільність суспензій, що прискорює фармакологічну дію лікарської речовини.

Стабілізують суспензії

1. Зменшують величину твердих частин.

2. Вводять ВМС.

3. Вводять ПАР.

Щоб підвищити стійкість суспензій гідрофільних речовин, вдаються до таких прийомів:

- підвищення в'язкості дисперсійного середовища. Це досягається шляхом введення ПАР, в'язких рідин (гліцерину, сиропів), гідрофільних колоїдів, крохмалю та ін.;

- намагаються якомога тонше диспергувати тверді частинки дисперсної фази. Це досягається шляхом старанного подрібнення речовини в ступці спочатку в сухому вигляді, а потім в присутності невеликої кількості рідини.

Необхідність додавання рідини пояснюється тим, що знижується твердість подрібнюваної речовини і, крім того, змочуючі рідини проникають у дрібні тріщини твердих часток, які утворюються при розтиранні речовини і чинять розклинюючий тиск, який діє протилежно стягуючій дії ввігнутого меніска, так званому Лапласовському тиску . Мікротріщини розширюються і відбувається дальше подрібнення речовини. Це явище відоме під назвою ефекту Ребіндера. Чим вища енергія змочуван­ня, тим сильніше виражений розклинюючий ефект і краще відбуватиметься розщеплення речовини. Академік Б.В.Дерягін установив, що максимальний ефект диспергування в рідкому середовищі спостерігається при додаванні 0,4-0,6 мл рідини на 1,0 г твердої речовини (40-60 %).

Гідрофільні речовини легше руйнуються в присутності води, ніж неполярних рідин. Для полегшення диспергування гідрофобних речовин вигідніше використати спирт або ефір.

З метою підвищення стійкості зависей (гідрофобних речовин), які на своїй поверхні не утворюють захисних сольватних шарів, їх слід ліофілізувати, тобто додавти гідрофільний колоїд (стабілізатор), тим самим надаючи їм властивостей змочуваності. Найсильніше виявляють захисну дію в суспензіях ВМС. Розчини цих речовин не тільки самі мають велику стійкість, а й передають цю властивість гідрофобним часткам. Стабілізуюча дія цих речовин полягає в утворенні гідратних шарів на поверхні часток суспензії, а також в охопленні їх довгими ланцюгоподібними макромолекулами.

Готування суспензій з гідрофільними речовинами.

Гідрофільні ЛР змочуються дисперсійним середовищем і навколо кожної частинки утворюється водна (сольватна) оболонка, яка перешкоджає їх злипанню в більші агрегати, тому готують такі суспензії без додавання стабілізатора.

Стадії приготування:

1. ЛР розтирають у ступці в сухому вигляді

2. розтирають (за правилом Дерягіна) з половинною кількістю рідини від маси сухих речовин. Воду беруть з відміряної води, яка необхідна для виготовлення всієї суспензії.

3. отриману суміш (пульпу) поступово розбавляють водою, перемішуть і переносять у флакон для відпуску.