Приготування розчинів кислоти хлоридної

Згідно вказівок ДФ і наказу № 197 від 07.11.93 р: якщо в рецепті прописана кислота хлоридна без позначення концентрації, то відпускають Acidum hydrochloridum dilutum (концентрацію водню хлориду 8,2 - 8,4 %). Якщо прописаний розчин кислоти хлоридної будь-якої іншої концентрації, то використовують також Acidum hydrochloridum dilutum, приймаючи її при розрахунках за одиницю (100 %).

При відсутності в аптеці кислоти хлоридної (24,2 - 25,2 %) розчин Дем’яновича можна приготувати виходячи із кислоти хлоридної розведеної (8,3 %), взявши її в три рази більше.

Приготування розчинів аміаку і кислоти ацетатної

Розчин аміаку і кислоти ацетатної готують із стандартного розчину аміаку (9,5 - 10,5 %) і кислоти ацетатної концентрованої (98 %) або розведеної (30%) з врахуванням фактичного вмісту в них діючих речовин. Розрахунки проводять за формулою розведення:

Х = А*В/С

де X - об'єм стандартної рідини, мл;

А - об'єм розчину, який необхідно приготувати, мл;

В - прописана концентрація розчину, %;

С - задана концентрація стандартної рідини, що підлягає розведенню, %.

Якщо прописані розчини аміаку і кислоти ацетатної без позначення концентрації, то відпускають 10% розчин аміаку і 30 % розчин ацетатної кислоти (наказ № 197).

Приготування розчинів рідин, що прописуються під умовною і хімічною назвами

При приготуванні розчинів 3-ї групи із фармакопейних рідин перш за все звертають увагу, під якою назвою вони прописані в рецепті. Якщо вони прописані під умовною назвою, то при розрахунках стандартні розчини приймають за одиницю (100%). Якщо вказана хімічна назва, то при розрахунках виходять із фактичного вмісту діючих речовин у фармакопейній рідині.

Приклади: Візьми: Розчину рідини Бурова 5%- 200мл. Дай. Познач. Примочка.

Розчин прописаний під умовною назвою, тому при розрахунках стандартну рідину Бурова приймають за одиницю (100%) і беруть відповідно 10 мл рідини Бурова і 190 мл води.

Візьми: Розчину алюмінію ацетату основного 5 % - 200 мл . Дай. Познач. Примочка.

Оскільки в пропису вказана хімічна назва рідини Бурова, то при розрахунках виходять із 8% вмісту алюмінію ацетату основного в стандартному розчині:

X = 5х 200/8 = 145 мл.

а води: 200-145 = 55 мл.

Розчини пероксиду водню. Стандартними є розчини двох концентрацій: Solutio Нуdrogenii peroxidi diluta (3% розчин) і Solutio Нуdrogenii peroxidi concentrata (30% розчин).

Якщо в рецепті виписаний розчин пероксиду водню (хімічна назва) без позначення концентрації, то згідно вказівок ДФ X і наказу 197 слід відпустити розчин пероксиду водню 3%.

Якщо виписаний розчин пероксиду водню з позначенням певної нестандартної концентрації, то його готують розведенням пероксиду водню 3% або пергідролю 30%, виходячи з фактичного вмісту його у вихідному розчині:

Візьми: розчину пероксиду водню 2% - 200 мл. Дай. Познач. Для промивань.

Використовуючи формулу розведення, розраховують кількість вихідних рідин:

Х=200х2%/3%=133,3 мл розчину, а води очищеної 200-133,3=66,7 мл

Або х=200*2%/30%=13,3 мл розчину пергідролю, води 200-13,3=186,7 мл.

Якщо в рецепті прописаний розчин пергідролю (умовна назва), при розрахунках концентрація пероксиду водню в пергідролі приймається за одиницю (100%). Згідно наказу № 197 пергідроль дозують за масою, в г.

При готуванні внутрішньо аптечної заготовки розчинів пероксиду водню 3% із пергідролю 30% необхідно додавати стабілізатор натрію бензоат в кількості 0,05% (наказ № 197).

Розчин калію ацетату. Стандартним є розчин, що містить 33-35% калію ацетату, який отримують шляхом розчинення калію карбонату або гідрокарбонату в 30% розчині оцтової кислоти.

Якщо в рецептах прописаний розчин калію ацетату і рідини калію ацетату без позначення концентрації, то відпускають стандартний розчин.

Якщо в рецепті прописаний розчин рідини калію ацетату з позначенням концентрації, то при розрахунках стандартний розчин приймається за 100%.

Якщо в рецепті виписаний розчин калію ацетату з позначенням концентрації, то його готують розчиненням кристалічного калію ацетату у воді. Розчинність його у воді 25:1.

10. Розчини високомолекулярних сполук (ВМС): характеристика, класифікація. Технологія розчинів обмежено набухаючих та необмежено набухаючих ВМС.

Високомолекулярні сполуки (ВМС) - природні і синтетичні речовини з молекулярною масою від декількох тисяч до мільйона і більше.

Молекули ВМС мають дифільний характер, так як містять полярні і неполярні функціональні групи. Чим більше полярних радикалів в молекулі ВМС, тим краще вони розчиняються. Розчинність ВМС залежить від величини і форми їх молекул.

Храктерна риса більшості ВМС – наявність у їх молекулах багаторазово повторюваних ланок. Це повторення залежить від ступеня полімеризації. Звідси ці речовини мають ще і другу назву – полімери.

Процес розчинення ВМС відбувається у 2 стадії:

І. Набухання :

• Необмежене набухання закінчується розчиненням. Сполука спочатку поглинає розчинник, а потім при тій же температурі переходить у розчин. При обмеженому набуханні високомолекулярна сполука поглинає розчинник, а сама в ньому не розчиняється, скільки б часу вона не знаходилась у контакті.

• Обмежене набухання такої сполуки завжди закінчується утворенням еластичного гелю (холодцю). Однак обмежене набухання, обумовлене обмеженим розчиненням, часто при зміні умов переходить у необмежене. Так, желатин і агар-агар, що набухають обмежено в холодній воді, у теплій воді набухають необмежено, чим користуються при розчиненні цих речовин.

ІІ. Розчинення – дифузія молекул ВМС в розчинник.