Малюнки…

10 ю. – початкова інтенсивність потреби і корисність 1-ої частини блага, 18 ю. – це вже стосується двох частин цього блага, 24 ю. – трьох частин блага.

Загальна корисність певного блага – це сума корисності окремих частин цього блага. Загальна корисність збільшується з ростом кількості блага, яке має споживач ( 10 ю. – 18 ю. – 24 ю.). Але темп збільшення уповільнюється по мірі насичення потреби.

Другий малюнок показує корисність окремих частин блага. Ця корисність зменшується по мірі збільшення частин блага, які зявляються у споживача.

Гранична корисність – це корисність останньої частини певного блага, яка є у споживача, це найменша корисність, що задовольняє найменш інтенсивну, найменш важливу потребу із числа тих потреб, які взагалі можуть бути задоволені тією кількістю блага, що є у споживача.

Якщо припустити, що певне благо можливо поділити на частини безмежно малої величини, то можемо намалювати графіки.

Графіки.

TU – сукупна корисність;

MU – гранична корисність;

Q – кількість товару, що споживається.

1-й графік. На осі х – кількість блага у споживача. На осі у – загальна корисність, сума величин корисності різних безмежно малих частин блага. На 2 графіку на осі у – корисність безмежно малих частин блага, що послідовно використовує споживач.

Крива загальної корисності має позитивний нахил, тому що з ростом кількості блага загальна корисність зростає ( в нашому прикладі – до точки N), але нахил безперервно зменшується бо темп зростання загальної корисності поступово зменшується. Сукупна корисність зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає що гранична корисність – додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару – знижується.

Крива граничної корисності має відємний нахил, тому що поступово зростає ступінь задоволення потреби. При кількості блага ОМ досягається максимум загальної корисності і в той же час гранична корисність дорівнює 0 бо ця кількість блага цілком задовольняє певну потребу. Після цього вона має відємне значення бо приносить збитки, така кількість блага вже шкідлива.

Згідно із законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається.

Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність.

Залежність корисності блага від процесу його споживання обгрунтував німецький економіст Генріх Герман Госсен (1810-1859). З кінця ХІХ століття в економічну науку міцно ввійшли два постулати Г. Госсена, які носять назву перший та другий закон Госсена.

Перший закон Госсена проголошує:

• В одному безперервному акті споживання корисність наступної одиниці блага, що споживається, убуває.

• При повторному акті споживання корисність кожної одиниці блага зменшується, у порівнянні з її корисністю при початковому споживанні.

Функція корисності – це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, та рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

Функція корисності може бути представлена як,

U = f (Q_x, Q_y),

де U- корисність, Q_x – кількість товару х, що споживається, за певний період, Q_y – кількість товару у, що споживається за певний період.

Спрощена функція корисності концентрує увагу на основних чинниках, що впливають на вибір споживача, який здійснюється в межах споживання тільки двох товарів в їх різних кількісних комбінаціях.

Економічні ресурси. Мікроекономіка і макроекономіка виходять з того, що економічних ресурсів завжди замало, щоб задовольнити в повному обсязі всі потреби суспільства, тому існує проблема ефективності, вибору найкращого варіанту використання цих ресурсів.

Під “економічними ресурсами” в економікс розуміють всі обмежені чи рідкісні природні, людські і вироблені людиною ресурси, що можна використати для виробництва товарів і послуг. Економічні ресурси, які вже надійшли на ринки і купляються фірмами для виробництва називають факторами виробництва.

Економічні ресурси ділять на дві категорії: матеріальні ресурси – це земля і капітал; людські ресурси – це праця і підприємницька спроможність.

Земля – включає всі природні ресурси, що можуть бути використані у виробництві, тобто орні землі, ліси, корисні копалини, водні басейни. Вона приносить доход у вигляді ренти.

Капітал – до нього відносять всі вироблені засоби праці: будови, споруди, устаткування, машини, верстати, прилади, інструменти, транспортні засоби, що застосовуються для виробництва і доставки споживачеві товарів і послуг. Процес утворення і накопичення цих засобів виробництва становить собою інвестування, а поняття “капітал” припускає інвестиційні ресурси. Капітал приносить доход у вигляді проценту.

Праця – це будь-яка інтелектуальна або фізична діяльність, спрямована на утворення товарів і послуг. Праця приносить доход у вигляді зарплати.

Підприємницька спроможність - має прояв у здібності виявити напрям прибуткового бізнесу; обєднати інші ресурси для виробництва товарів і послуг; приймати основні рішення в бізнесі; ініціювати нововведення у техніці, технології, організації виробництва, пропонувати нові товари та послуги (новаторство); ризикувати не аби як, а зважено, щоб справа приносила прибуток, а не збитки (ніхто не застрахований від банкрутства). Підприємницька спроможність приносить доход у вигляді прибутку.

Економічні ресурси можуть бути взаємодоповнюючими (використовують у комплекті для виробництва певного товару), реальними і майбутніми (реальні вже залучені у виробництво, вони стали факторами виробництва, майбутні – потенційні ресурси, нерозвідані або вже відомі, але ще не розроблювані поклади корисних копалин, не використовувані землі).

Безмежність потреб і обмеженість економічних ресурсів обумовлює існування проблеми вибору, проблеми ефективного розподілу обмежених ресурсів для якомога повнішого задоволення безмежних суспільних потреб. Для її розвязання потрібно відповісти на 3 фундаментальні запитання: Що і в якій кількості виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти?