4 Питання.

Як вже було з’ясовано, центральною проблемою економікс є проблема ефективності – як використати обмежені економічні ресурси, котрі можуть використовуватись в альтернативних цілях, щоб отримати максимальний корисний ефект, тобто максимальне задоволення безмежних потреб суспільства. Тепер важливо детальніше розглянути цю проблему та її складові.

В економікс потребою називають стан незадоволеності, в якому знаходиться людина і хоче з нього вийти, або стан задоволеності, який людина хоче продовжити.

Ці стани незадоволеності чи задоволеності індивідуальні для кожного споживача і мають різну ступінь інтенсивності. Тому виразити потребу кількісно неможливо. Мова йде про інтенсивну величину, що оцінюється в поняттях “більше “ або “менше”.

Розрізнюють матеріальні, духовні і соціальні потреби.

Матеріальні потреби трактуються в економікс як бажання споживачів придбати і використати товари та послуги, які приносять їм корисність. В деяких підручниках потребу визначають як кількість певного товару, яку хотів би мати споживач, коли б ціна товару була рівною 0, тобто він був безкоштовним (поняття попит, що ми розглянемо пізніше, повязує потребу споживача з ціною товару, з готовністю споживача платити певну суму грошей за кожну наступну одиницю товару).

Матеріальні потреби бувають:

1. Першочергові, що витікають із найнагальніших потреб у харчуванні, одязі, житлі. Крім того є непершочергові потреби, що задовольняють після задоволення першочергових потреб (культура, розваги).

2. Еластичні і нееластичні (жорсткі) потреби. Жорсткі потреби – це такі потреби, які задовольняють відразу, як тільки є можливість, вони не можуть бути замінені одна одною (їжа, одяг). Еластичні потреби можуть бути задоволені через деякий час, вони звичайно можуть замінюватися одна одною (потреба у відпочинку, розвагах може бути задоволена на рибалці, дискотеці, у театрі).

3. Виробничі потреби, що задовольняють засобами виробництва, і особисті потреби, що задовольняють за допомогою предметів споживання.

4. Індивідуальні і колективні потреби – перші передбачають тільки особисте споживання, другі –колективне споживання (освітлення вулиць, будівництво доріг).

Духовні потреби: в освіті, вихованні особи, залученні до культури, в духовній свободі (свобода слова, совісті).

Соціальні потреби: у праці, в участі в управлінні та суспільному житті.

Потреби людей постійно зростають і видозмінюються кількісно і якісно. В цьому знаходить вираз економічний, соціальний та духовний прогрес суспільства та особи. Потреби народжуються розвитком виробництва, науки, техніки, культури, розвитком та вдосконаленням самої людини. Виробництво створює нові можливості для кількісної і якісної зміни потреб, у той же час потреби людини і суспільства є спонукальним мотивом і рушійною силою розвитку і вдосконалення виробництва. Характерною рисою сучасного етапу суспільного розвитку є зростання ролі і питомої ваги духовних і соціальних потреб, особливо інтелектуальних, пов’язаних з отриманням знань, культурного багажу, з самовиразом особистості у творчій праці, самоуправлінням, додержанням прав і свобод людини.

Безмежність потреб і обмеженість економічних ресурсів ставлять людей перед вибором ефективних шляхів застосування ресурсів.

Блага – це все те, з чого може складатися багатство. Це різні речі, послуги, відносини, властивості, що є предметом бажання людей, бо задовольняють їхні потреби.

Економічними благами вважаються ті, кількість яких обмежена порівняно з потребою. Сучасна наука найважливішими рахує поділ благ на економічні і неекономічні. Критерієм цієї класифікації є їхня рідкісність.

Економічне благо – це рідкісне обмежене благо – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Економічні блага поділяються на товари і послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі).

Неекономічне благо – загальнодоступне благо, яке є в природі в необмеженій кількості (повітря і сонце – поки що). Вода – необхідне благо коли ви живете біля джерела і обмежене – коли ви живете в пустелі.

Блага є обєктом спонукальних мотивів людей, вони досліджуються різними науками, тому існують різні класифікації благ. Щоб виділити із системи благ “економічні блага”, тобто такі, що є обєктом економічної теорії, традиційно застосовують класифікацію А. Маршалла. Він поділяє всі блага на:

• Блага матеріальні і особисті, або нематеріальні. Матеріальні – це і дари природи (земля, клімат, повітря), і результати виробництва, і різні цінні папери, що дають право на отримання різної користі з них. Це і можливість подорожувати, доступ до памяток культури і таке інше. Нематеріальні або особисті: а)внутрішні, що невіддільні від людини (ділові якості, фахова майстерність і спроможність розбиратись у мистецтві, поезії, музиці тощо); б)зовнішні – це сприятливі відносини людини з іншими людьми.

• Блага, що передаються (тобто ті, які можуть бути відчужені на користь інших осіб), і що не передаються (наприклад, особистий хист, кваліфікація, репутація).

• Блага дармові і блага як результат застосування зусиль людини.

В неокласичній традиції, виходячи з цієї класифікації, економічні блага визначаються як ті, що: 1) належать людині, і такою ж мірою не належать іншим, тобто є її власними; 2) безпосередньо можуть бути виміряні грошима. При цьому грошима виміряються як зусилля і жертви, необхідні для того, щоб ці блага зявились на світ, так і потреби, що задовольняються цими благами.

В кейнсіанській традиції економічними благами вважаються ті, кількість яких обмежена порівняно з потребою. Сучасна наука найважливішими рахує поділ благ на економічні і неекономічні. Критерієм цієї класифікації є їхня рідкісність.

Існує також така класифікація економічних благ:

1) довготермінові і недовготермінові блага – перші задовольняють ту саму потребу декілька разів, використовуються поступово (телевізор, чашка, шуба), другі - задовольняють потребу лише раз (ковбаса, хліб, кава);

2) взаємозамінні і взаємодоповнюючі блага – перші інакше називають “субститути”, вони конкурують у задоволенні одної потреби (чай, кава, мінеральна вода), другі інакше називають “комплементарні” – франц. “доповнювати”, їх використовують у комплекті, разом, для задоволення певної потреби (фотоапарат і фотоплівка);

3) сьогоденні і майбутні блага – першими вже зараз може користуватися субєкт, другі в нього зявляться лише через деякий час (повернення кредиту з відсотками);

4) прямі і непрямі блага – перші безпосередньо задовольняють потреби споживача як предмети споживання, другі – лише засіб для вироблення предметів споживання, це – засоби виробництва.

Корисність або споживна вартість блага означає його спроможність задовольняти одну чи декілька потреб людини.

Більший або менший ступінь корисності певного блага і його різних частин визначається ступенем інтенсивності потреби субєкту що задовольняється за допомогою наданої частини блага. Корисність характеризує відносини між благом і субєктом, який оцінює значення і інтенсивність своєї конкретної потреби. Інтенсивність потреби зменшується по мірі споживання субєктом нових порцій певного блага, тобто зменшується для нього і корисність цього блага. Оскільки корисність – чисто психологічна величина, остільки її неможливо виразити кількісно (є лише непряме її виявлення – у ціні, яку згоден заплатити за благо субєкт).

Для пояснення понять “загальна корисність” і “гранична корисність” можна використати умовну одиницю виміру інтенсивності певної потреби і відповідно корисність кожної частини блага, що задовольняє цю потребу. Для навчальних цілей цю умовну одиницю називають “ютиль” (від англ. “utility”- корисність).