53

Доцент Чередниченко Г.А.

Тема 1. Мікроекономіка: предмет науки, проблема ефективності

1. Предмет мікроекономіки.

2. Проблема ефективності економіки: потреби, блага, корисність,

економічні ресурси та варіанти їх використання.

Центральною проблемою економікс є проблема ефективності – як використати обмежені економічні ресурси, котрі можуть використовуватись в альтернативних цілях, щоб отримати максимальний корисний ефект, тобто максимальне задоволення безмежних потреб суспільства. В економікс вивчається, головним чином, функціональний аспект економічного життя, взаємодія, взаємозв’язок економічних суб’єктів і об’єктів. Тому економікс часто називають функціональною економічною теорією. Власність і розподіл знову створеної вартості розглядаються економікс серед багатьох інших чинників, що впливають на економічну ефективність. В межах цієї дисципліни розробляються способи узгодження різних економічних інтересів шляхом компромісу, без руйнування суспільних відносин.

Економікс – це суспільна наука, що досліджує поведінку людей в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених економічних ресурсів, що досліджує проблему такого використання обмежених ресурсів, при якому забезпечується максимальне задоволення матеріальних потреб суспільства.

Економікс включає в себе мікроекономіку і макроекономіку, що досліджують економіку на різних рівнях.

Мікроекономіка досліджує процеси прийняття рішень домашніми господарствами і фірмами та їх взаємодію на ринках товарів, послуг, економічних ресурсів. Мікроекономіка має справу з конкретними економічними одиницями (домогосподарствами, фірмами), аналізує принципи їх раціональної поведінки. Вона займається такими питаннями як доходи і видатки окремих домогосподарств і фірм; умови раціонального розподілу обмеженого бюджету домогосподарства; умови максимізації прибутку фірми; формування ринкової ціни на певний товар, послугу чи економічний ресурс у зв’язку з попитом і пропозицією на цьому ринку; яким чином на економічні одиниці впливає політика уряду. Значну частку мікроекономічного аналізу присвячено типам ринків, стану конкуренції на них, процесу ціноутворення на різних типах ринку, дослідженню функцій ринку та виявленню умов, за якими ринок може виконувати притаманні йому функції.

В економікс потребою називають стан незадоволеності, в якому знаходиться людина і хоче з нього вийти, або стан задоволеності, який людина хоче продовжити.

Ці стани незадоволеності чи задоволеності індивідуальні для кожного споживача і мають різну ступінь інтенсивності. Тому виразити потребу кількісно неможливо. Мова йде про інтенсивну величину, що оцінюється в поняттях “більше “ або “менше”.

Розрізнюють матеріальні, духовні і соціальні потреби.

Матеріальні потреби трактуються в економікс як бажання споживачів придбати і використати товари та послуги, які приносять їм корисність. В деяких підручниках потребу визначають як кількість певного товару, яку хотів би мати споживач, коли б ціна товару була рівною 0, тобто він був безкоштовним (поняття попит, що ми розглянемо пізніше, повязує потребу споживача з ціною товару, з готовністю споживача платити певну суму грошей за кожну наступну одиницю товару).

Матеріальні потреби бувають:

1. Першочергові, що витікають із найнагальніших потреб у харчуванні, одязі, житлі. Крім того є непершочергові потреби, що задовольняють після задоволення першочергових потреб (культура, розваги).

2. Еластичні і нееластичні (жорсткі) потреби. Жорсткі потреби – це такі потреби, які задовольняють відразу, як тільки є можливість, вони не можуть бути замінені одна одною (їжа, одяг). Еластичні потреби можуть бути задоволені через деякий час, вони звичайно можуть замінюватися одна одною (потреба у відпочинку, розвагах може бути задоволена на рибалці, дискотеці, у театрі).

3. Виробничі потреби, що задовольняють засобами виробництва, і особисті потреби, що задовольняють за допомогою предметів споживання.

4. Індивідуальні і колективні потреби – перші передбачають тільки особисте споживання, другі –колективне споживання (освітлення вулиць, будівництво доріг).

Духовні потреби: в освіті, вихованні особи, залученні до культури, в духовній свободі (свобода слова, совісті).

Соціальні потреби: у праці, в участі в управлінні та суспільному житті.

Потреби людей постійно зростають і видозмінюються кількісно і якісно. В цьому знаходить вираз економічний, соціальний та духовний прогрес суспільства та особи. Потреби народжуються розвитком виробництва, науки, техніки, культури, розвитком та вдосконаленням самої людини. Виробництво створює нові можливості для кількісної і якісної зміни потреб, у той же час потреби людини і суспільства є спонукальним мотивом і рушійною силою розвитку і вдосконалення виробництва. Характерною рисою сучасного етапу суспільного розвитку є зростання ролі і питомої ваги духовних і соціальних потреб, особливо інтелектуальних, пов’язаних з отриманням знань, культурного багажу, з самовиразом особистості у творчій праці, самоуправлінням, додержанням прав і свобод людини.

Безмежність потреб і обмеженість економічних ресурсів ставлять людей перед вибором ефективних шляхів застосування ресурсів.

Блага – це все те, з чого може складатися багатство. Це різні речі, послуги, відносини, властивості, що є предметом бажання людей, бо задовольняють їх потреби.

Економічними благами вважаються ті, кількість яких обмежена порівняно з потребою. Сучасна наука найважливішими рахує поділ благ на економічні і неекономічні. Критерієм цієї класифікації є їхня рідкісність.

Економічне благо – це рідкісне обмежене благо – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Економічні блага поділяються на товари і послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі).

Неекономічне благо – загальнодоступне благо, яке є в природі в необмеженій кількості (повітря і сонце – поки що). Вода – необхідне благо коли ви живете біля джерела і обмежене – коли ви живете в пустелі.

Класифікація економічних благ:

1) довготермінові і недовготермінові блага – перші задовольняють ту саму потребу декілька разів, використовуються поступово (телевізор, чашка, шуба), другі - задовольняють потребу лише раз (ковбаса, хліб, кава);

2) взаємозамінні і взаємодоповнюючі блага – перші інакше називають “субститути”, вони конкурують у задоволенні одної потреби (чай, кава, мінеральна вода), другі інакше називають “комплементарні”- франц. “доповнювати”, їх використовують у комплекті, разом, для задоволення певної потреби (фотоапарат і фотоплівка);

3) сьогоденні і майбутні блага – першими вже зараз може користуватися субєкт, другі в нього зявляться лише через деякий час (повернення кредиту з відсотками);

4) прямі і непрямі блага – перші безпосередньо задовольняють потреби споживача як предмети споживання, другі – лише засіб для вироблення предметів споживання, це – засоби виробництва.

Корисність або споживна вартість блага означає його спроможність задовольняти одну чи декілька потреб людини.

Більший або менший ступінь корисності певного блага і його різних частин визначається ступенем інтенсивності потреби субєкту що задовольняється за допомогою наданої частини блага. Корисність характеризує відносини між благом і субєктом, який оцінює значення і інтенсивність своєї конкретної потреби. Інтенсивність потреби зменшується по мірі споживання субєктом нових порцій певного блага, тобто зменшується для нього і корисність цього блага. Оскільки корисність – чисто психологічна величина, остільки її неможливо виразити кількісно (є лише непряме її виявлення – у ціні, яку згоден заплатити за благо субєкт).

Для пояснення понять “загальна корисність” і “гранична корисність” можна використати умовну одиницю виміру інтенсивності певної потреби і відповідно корисність кожної частини блага, що задовольняє цю потребу. Для навчальних цілей цю умовну одиницю називають “ютиль” (від англ. “utility”- корисність).