53. Громадівський рух в Україні: завдання, діяльність, люди

У другій половині XIX ст. кращі сили української інтелігенції були зосереджені в Петербурзі. Сюди на постійне проживання прибули після заслання провідники Кирило-Мефодіївського товариства.  у Петербурзі засновується українське товариство «Громада», в якому найактивнішими були П. Куліш та М. Костомаров.

На відміну від Петербурзької української громади, яка виникла і тривалий час існувала як земляцтво, в Україні в цей період виникає низка місцевих громад, що являють собою напівлегальні осередки національного руху. «Громади» як суспільно-культурні товариства організовуються в кількох містах України — Полтаві, Києві, Харкові, Чернігові, Одесі. Громади займалися переважно культурно-освітніми заходами. Вони опікувалися організацією українських шкіл, виданням книжок українською мовою, влаштуванням театральних вистав, концертів тощо.

Однією з перших в Україні постала в 1858 р. Полтавська громада. Активними її членами були О.Кониський, Д.Пильчиков, О.Стронін, П.Кузьменко, В.Кулик, ВЛобода. Харківська громада виникає наприкінці 1850 - початку 1860-х рр. До її складу входили етнограф П.Єфименко, літератор М.Лободовеький, поет і драматург В.Мова, філолог О.Потебня, правник А.Шиманов. Виникнення Чернігівської громади пов'язують з переїздом до Чернігова у 1858 р. С.Носа, а наступного року Л.Глібова. Громада видавала "Чернігівський листок" - другий після "Основи" орган активного українства.

Активно розвивати в Наддніпрянській Україні національну свідомість мас взялися студенти Київського університету. Наприкінці 6О-х років вони утворили таємний гурток «Хлопоманів». Вона налічувала близько 300 членів. її активними діячами були В .Антонович, П.Чубинський, О.Стоянов, Т.Рильський, брати Віктор, Володимир, Євген і Микола Синегуби, ОЛашкевич, Б.Познанський, А.Стефанович, Ф.Горячковський, П.Житецький, П.Супруненко та ін. Його учасники вирішили зближуватись із селянством, щоб відстоювати його соціальні інтереси і виховувати в ньому свідомі патріотичні почуття належності до українського народу. Свою стратегічну мету хлопомани вбачали у ліквідації царизму, кріпацтва, встановленні демократичної республіки на основі зміцнення добровільного співіснування росіян, українців, поляків. А розпочати здійснення своїх задумів вирішили з поширення освіти серед українських селян, піднесення їх національної і суспільно-політичної свідомості.

В газеті «Основа» В. Антонович опублікував статтю під назвою «Моя сповідь», у якій відкидав обвинувачення у зраді польського громадянства. Він поставив перед поляками, які жили в Україні, альтернативу: або перейти на бік корінного населення, або переселитися до Польщі. «Сповідь» Антоновича стала своєрідним кредо для кількох поколінь тих представників шляхетського стану Правобережної України, які поривали зі своїм оточенням й приєднувались до українського національного руху.

 На рубежі 1860—1861 pp. гурток хлопоманів припинив своє існування з ініціативи самих же його учасників. Вони-разом з іншими студентами Київського університету (серед них — П. Чубинський, М. Драгоманов) створили нове таємне товариство — «Українську громаду». Членами громади були М.Драгоманов, К.Михальчук, П.Чубинський, О.Кістяківський, Т.Рильський. Визнаним лідером громадівського руху вважався В.Антонович. Громадівська молодь гуртувалася навколо М.Драгоманова та Ф. Вовка.

Легальна агітаційно-пропагандистська робота його була зосереджена в недільних школах. Проте навіть така діяльність громад насторожувала російський царизм.