Релігійний культ
Вважаючи надприродні сили розумними, будь-яка релігія виходить з того, що вони можуть зрозуміти людину, якщо вона звертається до них з своїми проханнями і турботами, гідним чином служити їм. Релігійне служіння богам і священним предметам, уявне спілкування з ними і зв’язані з ними обряди, свята тощо і складають релігійний культ. Молитви, заклинання, церковні богослужіння, свята тощо - невід’ємні елементи всякої релігії.
Релігійний культ виконує різноманітні функції.
З точки зору віруючого він є засіб його спілкування з надприродними силами. Людина вірить у те що, здійснюючи релігійні обряди і додержуючись різних релігійних наказів, вона може запобігти небажаних дій надприродних сил і заручитися їх підтримкою.
Віра в магічні властивості культу приводить до того, що молитва, сповідь та інші культові дії знімають гострий психологічний стан віруючого і це здається йому низпосланням допомоги зверху. Церква закріпляє у свідомості віруючих ці уявлення про магічні властивості культу і використовує культ як один з важливіших засобів впливу на віруючих. Пишний, театралізований культ нерідко грає вирішальну роль в привабленні віруючих до храмів, молитвенних домів, до міст паломництва тощо. Він здійснює великий емоціональний вплив на людей, прив’язуючи їх до церкви.
Результатом культових дій з’являється оживлення змісту релігійної свідомості. У повсякденному житті релігійні образи віруючих відтісняються на задній план реальними проблемами, релігійні почуття існують в інактуальній формі. При здійсненні культових дій, особливо коли це робиться у храмах, молитвенних домах тощо, коли читаються певні місця з священних писань, промовляються релігійні проповіді молитви, у свідомості віруючих відтворюються релігійні образи, символи, міфи. За допомогою різних культових дій збуджуються відповідні релігійні емоції та почуття. Це приводить до того , що у свідомості віруючих центральне місце починають займати релігійні уявлення. Релігійні почуття починають переживатися реально, а культові дії становляться виключно значущими.
Культова діяльність служить також засобом стандартизації свідомості і поведінки віруючих. Вона накладає печатку конформізму і на нерелігійні аспекти життя віруючих. Відбувається своєрідне перекидання релігійних стандартів на позарелігійну сферу. Релігійні люди схильні будувати свої позакультові відносини за типом релігійних схем.
Певне значення має і та обставина, що в ході культової діяльності відбувається спілкування віруючих однин з одним. Якщо взяти до уваги те, що спілкування є однією з важливих соціальних потреб людини, то стає зрозумілим, чому для багатьох людей, які навіть не мають стійкої релігійної віри, участь у релігійних культах стає суттєво важливою. На базі культової діяльності і спілкування, що відбувається в її процесі, формуються релігійні групи і спільноти.
Релігійні спільноти і групи
Релігія об’єднує людей в особливі релігійні спільноти і групи. В них люди угруповуються за віросповідним принципом і між ними виникають певні відношення. Головним об’єднуючим початком релігійної групи є усвідомлення її членами спільних цілей і задач. Головною ціллю релігійної групи і кожного віруючого вважається досягнення царства божого, вічного блаженства поза домовиною, а смислом земного життя - служіння богу. До задач релігійних груп відносяться також наставництво у питаннях віри, моральне виховання, місіонерська діяльність. Ці задачі розглядаються як особлива місія, покладена на групу самим богом, а члени релігійної групи оцінюються як народ божий, що покликаний богом до виконання цієї місії.
Важливими засобами приведення в рух релігійних цілей і задач стають будівлі, (як правило, архітектури-церкви, мечеті тощо), релігійне мистецтво (ікони, музика), хрест (в християнстві), фетиші (священні предмети), церковні предмети вжитку, одяг духовенства і служителів церкви, особливі знаки під час спілкування віруючих тощо.
Для членів релігійних груп характерне особливе «Ми - почуття» і відмінність від нечленів групи і інших груп (світських людей і груп, інших релігійних груп), які оцінюються як «вони» Члени якоїсь релігійної групи за допомогою «Ми - почуття» протипоставляють себе іншим групам. В той же час вони відчувають прив’язаність один до одного, їх психологія і поведінка набувають риси подібності, стандартизуються і конформуються. Всім добре відомо, що секта баптистів живе своїм життям, її члени ведуть себе інакше, ніж члени якогось православного приходу, хоча і баптисти, і православні - християни.
Для членів релігійної групи властиве уявлення про особисту зверхність над інаковіруючими. Вони пишаються тим, що тільки в них є віра в істинного бога і вони спілкуються з ним. Християни, наприклад, вважають, що тільки вони мають істину віру на відмінність від мусульман. Мусульмани платять гяурам тим же. Православні, протиставляють себе протестантам. Вони пишаються тим, що тільки вони мають істинну церкву. З іншого боку, ідея обрання надихає баптистів і вони гадають, що народжені, обрані і освячені богом.
Протиставлення світу та іншим релігійним спільнотам сприяє посиленню контактів у середині групи. Віруючі гостріше переживають почуття єдності з єдиновірцями. Ділення людей за ознакою «Ми» - «Вони» є важливим соціально-психологічним фактором зміцнення зв’язків релігійних груп і спільнот.
Релігія якоїсь конфесії об’єднує релігійні групи у більш великі релігійні спільноти. Релігійні норми, установки, цінності охоплюють не тільки сферу культової поведінки. Вони врегульовують також соціальну поведінку людей, які входять в релігійну спільноту, їх відношення у сім’ї, побуті тощо. Моральні і соціальні доктрини, які пропонують релігійні конфесії, містять у собі докладну систему наказів і заборон, регламентують відношення людини до інших людей, сім’ї, суспільства.
Релігійні спільноти і групи завжди здійснювали значний вплив на державний устрій, політику цілих держав. Теократична форма правління була властива багатьом народам. В наші часи релігійне забарвлення - відмінна риса ісламських держав.