32. Аналіз прямих матеріальних витрат.

Велику питому вагу в собівартості промислової продукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електроенергію для технологічних потреб. Їх відносять до предметів праці.

Раціональне використання предметів праці — важливий резерв зростання обсягу, зниження собівартості і підвищення ефективності виробництва.

У собівартості товарної продукції розмір витрат на сировину, основні й допоміжні матеріали визначається асортиментом продукції, характером виробництва і становить на підприємствах легкої, харчової, текстильної промисловості — 70—90 %, машинобудування — 40—50 % собівартості одиниці продукції.

Проблема зниження матеріальних витрат у собівартості продукції є подвійною. З одного боку, зменшується кількість використаних у процесі виробництва на одиницю продукції предметів праці, а з другого — кількість авансованих для господарської діяльності підприємства оборотних коштів.

У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріалів, палива й енергії відображаються у двох розрізах:

а) за прямими статтями калькуляції;

б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат.

Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається «Основним положенням» і галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Наприклад, в усіх галузях промисловості застосовується стаття «сировина і матеріали», у машиноприладобудуванні — «покупні вироби, напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств», у чорній і кольоровій металургії, скляній, цементній та інших галузях виділяють статтю «допоміжні матеріали», а в енергоспоживаючих галузях промисловості (цементна, скляна та ін.) — статті «паливо і енергія на технологічні цілі». На всіх підприємствах машинобудування і металообробки виділяють статтю «повторно використовувані відходи», на якій показують вартість відходів за ціною можливого використання.

Аналіз витрат на матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергію починається із загальної оцінки їх величини у собівартості всієї товарної продукції за прямими статтями калькуляції. Для цього на основі плану підприємства, форми 2-річної та періодичної звітності й облікової інформації та даних про виконання плану за обсягом продукції проводять розрахунок і аналіз витрат.

Матеріальні витрати за всіма одноелементними статтями в собівартості продукції оцінюють, зіставляючи фактичні витрати з плановими та плановими, які перераховані на фактичний обсяг виробленої продукції. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі фактори:

1) зміна обсягу випуску товарної продукції;

2) зміна структури асортименту випущеної продукції;

3) зміна рівня матеріальних витрат у собівартості одиниці продукції.

33. Аналіз трудомісткості продукції.

Трудомісткість продукції — показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці або всього обсягу виготовленої продукції. В економічному аналізі є два поняття трудомісткості. Питома трудомісткість — це загальні витрати людино-годин на продукцію (на один виріб, на одну тисячу гривень товарної продукції). Технологічна трудомісткість — це витрати нормованого робочого часу основних робітників-відрядників на виробництво продукції. Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок — за зниження трудомісткості продуктивність праці зростає, і навпаки. Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середньогодинного виробітку робітників. Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів. Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну й енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів та покупних напівфабрикатів; поліпшення якості структури, асортименту продукції; удосконалення організації виробництва й управління. У процесі економічного аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці. 33. Аналіз окремих видів продукції.

Як зазначалося, важливим показником загальної собівартості продукції є собівартість її окремих видів. Для аналізу використовують планові та фактичні калькуляції собівартості продукції. Об’єктом калькулювання можуть бути продукція чи роботи (послуги). Проте головний об’єкт калькулювання — це готові вироби, які постачаються за межі підприємства. Ураховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання, підприємства обмежуються калькулюванням собівартості лише найважливіших видів продукції.

Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.

Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид продукції, обов’язково треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період. Вважається, що собівартість продукції має тенденцію до постійного зниження. І це правильно. Проте існують і протилежні напрями її зміни.

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід завершувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що, до речі, потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів виробництва. Добре відомо, що за інших рівних обставин збільшення обсягів виробництва знижує собівартість продукції через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати). Цей шлях зниження собівартості хоч і дуже простий, але має певні згасаючі можливості одержання позитивного ефекту (рис.5).

Одним із варіантів розглянутого вище впливу обсягу виробництва на собівартість є природне збільшення кількості виробів нової продукції в міру засвоєння технології її виробництва та відповідного вдосконалення її. Однак тут починає діяти й новий фактор — час. Утім, коли підкреслюють позитивний вплив концентрації виробництва на собівартість продукції, то мають на увазі передусім вплив на неї фактора обсягу випуску продукції.

Важливим фактором здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення з відходів основного виробництва побічної продукції (комбінування виробництва). Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, на підприємствах будівель­них матеріалів тощо.

У галузях обробної промисловості хороші результати дають фактори, пов’язані зі стандартизацією (нормалізацією, уніфікацією) продукції, а також зі спеціалізацією та кооперуванням підприємств. Усе це разом дає змогу збільшувати обсяги та економити ресурси виробництва, а отже, зменшувати собівартість продукції.

Зазначені фактори діятимуть ще результативніше, якщо вони спиратимуться на фактор упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте цей фактор хоча і є одним із наймогутніших і найвпливовіших, але завжди потребує значних інвестицій і часу. Він всеохоплюючий і довготерміновий, має різні напрями і терміни. Основні результати його дії — поява нових видів продукції і підвищення якості інших видів. Усе це сприяє оновленню асортименту і підвищенню якості продукції. Зазначений фактор здебільшого зумовлює потребу в одночасних значних додаткових витратах, що, природно, підвищує собівартість нової продукції. Фактором подорожчання виробництва є, як зазначалося вище, погіршання умов видобут- ку палива і сировини, поступове зниження якості продукції видобувних галузей промисловості.

34.Аналіз розміру прибутку та моделювання основної тенденції розвитку.

Одним із найважливіших показників роботи підприємства є прибуток. Прибуток не тільки синтезує всі сторони діяльності підприємства, а й наочно відображає ефективність його діяльності: зміну доходів, величину витрат, рівень використання ресурсів у процесі виробничої діяльності. Аналізуючи рівень прибутку, необхідно особливу увагу приділяти його динаміці. Оскільки динаміка характеризує розвиток явища в часі, аналіз динаміки уможливлює прогнозування майбутнього рівня прибутку і на цій основі — визначення перспективних напрямків розвитку підприємства. Одним із головних завдань аналізу динаміки є встановлення закономірностей зміни рівнів явища, що вивчається. Крім постійної дії систематичних і випадкових факторів, рівень ряду динаміки перебуває також під впливом обставин, зумовлених періодичністю коливань. У рядах динаміки можна виділити протягом року три найголовніші періодичні складові: -тренд; -сезонна компонента; -випадкова компонента. Тренд. Під час аналітичного вирівнювання ряду динаміки закономірна зміна рівня показника, що вивчається, оцінюється як функція часу ‘У, = /(і), де у, — рівні динамічного ряду, що їх розраховано за відповідним аналітичним рівнянням на момент часу і. Вибір форми кривої значною мірою визначає результати екстраполяції тренду (прогнозування). Базою для вибору форми кривої має бути аналіз сутності розвитку явища. Можна спиратися також на результати попередніх досліджень у цій галузі. У нашому випадку найбільш адекватною формою кривої є пряма. Продемонстрована методика дає змогу прогнозувати динаміку прибутку підприємства з урахуванням відповідних особливостей його діяльності. Відомо, що багато підприємств мають сезонний попит на продукцію, що, у свою чергу, призводить до сезонних коливань інших показників господарської діяльності, а особливо впливає на рівень реалізації продукції, обсяги виробництва, а отже, і на рівень прибутку підприємства. Тому аналіз динаміки з урахуванням сезонності уможливлює оцінювання цієї компоненти коливань протягом року й отримування адекватних прогнозів розвитку явища в майбутньому

35. Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною. Джерело аналізу - баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку. У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу . Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги", яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних та безнадійних боргів. 1) загальну суму дебіторської заборгованості (підсумок гр. З + + гр. 5 - гр. 8 = гр. 9); 2) заборгованість щодо окремих покупців, замовників і строків виникнення заборгованості понад один рік. Таку заборгованість за наявності виправдувальних документів можна віднести до позареалізаційних витрат і списати на збитки як дебіторську заборгованість, стосовно якої минув строк позовної давності, або записати (з рішення інвентаризаційної комісії) до резерву сумнівних боргів; 3) за даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складається така аналітична таблиця за якою аналізується стан дебіторської заборгованості за часом виникнення. Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними внутрішньої звітності підприємства і використовується для потреб управління. Але, як відомо, для зовнішніх користувачів інформації також дуже важливий стан дебіторської заборгованості підприємства, бо зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність. За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості. До цих показників належать: 1. Оборотність дебіторської заборгованості: 2. Період погашення дебіторської заборгованості: Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %. 4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації

3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів:

5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.