31. Аналіз зносу основних фондів.

Розрізняють два види зносу - фізичний і моральній. У свою чергу, кожний із них має ще дві форми.

Фізичний знос це поступова втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей унаслідок їх викори­стання у виробництві (перша форма), а також у стані бездіяльно­сті - під впливом сил природи (корозія металу, вивітрювання) і надзвичайних обставин (друга форма). Що інтенсивнішим є ви­користання основних фондів, то швидшим буде їх фізичний знос.

Фізичний знос можна визначити двома способами: на підставі паспортних даних про можливу тривалість експлуатації (кіль­кість виконаних робіт), або за даними обстежень технічного ста­ну основних фондів. Ці методи використовуються, як правило, під час проведення інвентаризації та переоцінки основних фондів.

Моральний знос це знецінення об'єктів основних фондів унаслідок нових досягнень технічного прогресу ще задовго до повного їх фізичного зносу. Розрізняють дві форми морального зносу: знецінення машин унаслідок здешевлення їх виробниц­тва або внаслідок випуску нових, досконаліших і продуктив­ніших машин.

Суму морального зносу першої форми можна визначити за даними переоцінки основних фондів як різницю між первісною і відновною вартістю об'єкта основних фондів. За морального зно­су другої форми, визначаючи відновну вартість, необхідно вра­ховувати продуктивність об'єкта основних фондів, тривалість міжремонтних періодів, споживання енергії та інші показники за­собів праці сучасної конструкції. Найскоріше і найбільше мора­льно зношуються активні основні форми.

Фізичний знос основних фондів частково компенсується ре­монтами. На практиці (згідно з існуючою методикою) сума зносу основних фондів характеризується сумою нарахованої амортизації.

Амортизаційні відрахування частина вартості основних фондів, яку перенесено на виготовлену продукцію. Для визначення суми амортизації здійснюють допоміжні розрахунки або беруть ві­домості про використання аналогічних видів основних фондів.

На практиці суму амортизації визначають на основі норм амо­ртизації. При цьому припускають, що основні фонди зношуються рівномірно протягом усього періоду функціонування. Норми амортизації диференційовано за групами й видами основних фо­ндів, тобто за строками служби, конструктивними особливостями тощо, і виражено у відсотках. Норми амортизації періодично пе­реглядаються та вдосконалюються.

Для науково обґрунтованого планування відтворення основ­них фондів необхідні дані про їх стан, який характеризують кое­фіцієнти зносу і придатності засобів праці.

Коефіцієнт зносу характеризує ту частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх пері­одах, а коефіцієнт придатності частку не перенесеної на створюваний продукт вартості.

Коефіцієнт зносу основних фондів розраховують на початок та на кінець звітного періоду, а також вивчають його динаміку за кілька років. Аналіз проводять на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу. Що нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності), то ліпшим є технічний стан, ос­новних фондів. Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлю­ють і необхідність застосування застарілих технологічних проце­сів, що призводить до неконкурентоспроможності продукції підприємства.

Види зносу основних фондів

Технічний стан і відповідність основних фондів науково-тех­нічним досягненням формується в процесі їх відновлення.

Форми і темпи відновлення основних фондів обумовлені доціль­ністю реконструкції, заміни, модернізації груп і видів обладнання.

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтен­сивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує час­тку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.