2. Дослідить корисність в економічній теорії і проблеми її виміру. Сукупна та гранична корисність. Функція корисності.

Корисність – це здатність економічного блага задовольняти потреби. Це поняття відбиває суб’єктивну оцінку індивідом ступеня бажаності того чи іншого блага незалежно від того, чи сприяє його споживання об’єктивно розвитку певного суб’єкта чи завдає йому шкоди. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага – блага, що набуває негативної корисності (забруднене повітря).

Визначають два основні підходи до формалізації вибору споживачів кількісний (кардиналістський) та порядковий (ординалістський) підходи. Згідно з кардиналістським підходом (К.Менгер, У.Джевонс. Л.Вальрас та ін.) пропонували для дослідження попиту виміряти сукупну корисність від споживання блага в кількісних показниках. Були запропоновані спеціальні одиниці для виміру корисності - "ютилі". Наприклад, споживання однієї склянки соку приносить споживачеві корисність 10 ютилів, двох склянок - 5 ютилів.

Кількісній теорії належать великі досягнення в теорії корисності -відкриття граничної корисності, закону спадної граничної корисності, обгрунтування рівноваги споживача на основі еквімаржинального принципу, дослідження психолого-економічних законів споживання та ін.

Умовність, абстрактність та суб’єктивність кількісного підходу до виміру корисності привели до появи у 80-х роках ХІХ ст. ординалістської (порядкової) теорії корисності. Найбільший вклад в розробку даної теорії внесли Ф.Еджуорт, В.Парето, Е.Слуцький, Р.Аллен, Дж.Хікс та ін. Вони запропонували вимірювати суб’єктивну корисність за допомогою не абсолютної (кардиналістська теорія), а відносної шкали, яка показує уподобання споживача або ранг спожитого блага (ординалістська або порядкова теорія корисності). Авторами цієї теорії було сформульовано аксіоми порядкового підходу: припущення про зрівняльність. Споживач спроможний зрівнювати та упорядковувати (ранжирування) блага. Якщо є два набори благ (А і В), то споживач може віддати перевагу А (А >В), набору В (В> А) або визнати їх рівноцінними (А≈В);припущення про транзитивність вибору. Транзитивність вибору полягає в тому, що якщо А >В і В >С, то А >С, або якщо А ≈В і В≈С, то А≈С, або якщо А>В і В≈С, то А >С; субституціональність: товари можуть заміщувати один одного у наборах;раціональність вибору.

Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.

В побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, отримавший назву “граничний аналіз”. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, яка здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути:

Гранична корисність (MU) – прирощення корисності, що досягається при споживанні додаткової одиниці (порції) блага. Гранична норма заміщення – показує, від якої кількості одного блага (вона розміщена по осі У) згоден відмовитися споживач, щоб збільшити кількість іншого блага (по осі Х) на одиницю за незмінної корисності від набору благ.  Гранична норма технологічного взаємо заміщення (MRTS) – показує, від якої кількості одного ресурсу треба відмовитись, якщо для даного технічно ефективного обсягу випуску використати додаткову одиницю іншого ресурсу. Граничний продукт (МР) – приріст загального обсягу випуску продукції, здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора виробництва на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. Граничні витрати (МС) – приріст сукупних витрат, пов’язаний із виробництвом додаткової (як правило, останньої) одиниці продукції. Граничні факторні витрати – додаткові витрати на придбання додаткової одиниці фактора.