1. Визначте місце мікроекономіки в системі економічних наук. Дослідить предмет та методологію політекономії. Нормативна і позитивна мікроекономіка. Маргінальна революція.

В системі економічних наук мікроекономіка займає важливе місце, бо сучасна ринкова економіка вимагає від економіста ґрунтовних знань не тільки основ економічної теорії, а й поглибленого пізнання окремих спеціальних розділів.

Мікроекономіка тісно переплітається з певними економічними науками, такими як: політекономія, макроекономіка, економіка підприємства.

1)Політекономія є основною базою виникнення економічних наук.

2)Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв’язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Наприклад, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим - це одна з основних проблем макроекономіки, оскілки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

3)Досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково переплітаються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроек. вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства, що вивчаються в економіці підприємства.

Основними суб’єктами мікроекономіки є: індивіди, домогосподарства, підприємства (фірма), галузі, держава.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати.

Метод – це застосування певних способів, прийомів, завдань теоретичного дослідження предмета, що знаходить вияв у системі категорій і законів (мікроекономічний аналіз, позитивний аналіз, нормативний аналіз, граничний аналіз, функціональний аналіз, графічний аналіз, метод наукової абстракції, економічне моделювання тощо).

Для пізнання соціально-економічних процесів мікроекономіка використовує філософські, загальнонаукові та спеціальні методи.

Важливого значення має метод наукової абстракції. За допомогою цього методу формуються наукові категорії, що виражають сутнісні сторони досліджуваних об'єктів, і будуються економічні моделі (модель недосконалої конкуренції, модель чистої монополії).

Мікроекономічний аналіз – це сукупність аналітичних засобів пізнання факторів, які впливають на розмір прибутку та інші показники ефективності суб’єкта господарювання. Він полягає у розчленуванні господарчої діяльності на складові частини з метою їх вивчення та забезпечення ефективності.

Моделювання є одним із основних методів економічного аналізу. Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат.

За способом побудови логічних конструкцій економічний аналіз буває позитивним та нормативним. Позитивний метод спирається на філософію позитивізму та являє собою процес формування знань про економіку, категорії та закони розвитку економічного середовища на основі опису та систематизації чинників, досвіду, ринкового спостереження тощо. Є два головних принципи позитивізму: верифікація (перевірка) гіпотези, теорії. фальсифікація (заперечення) гіпотези, теорії.

Нормативний метод, що спирається на філософію прагматизму, досліджує практичну діяльність людей, спрямовану на досягнення максимальної ефективності. Завдання науки полягає в тому, щоб знайти шляхи забезпечення максимально можливого ступеня ефективної діяльності людини.

В мікроекономіці також використовуються такі методи аналізу: граничний, функціональний та графічний.

Граничний аналіз (маржиналізм) – спосіб аналізу економічних показників, що припускає дослідження їх динаміки – приросту, скорочення, зміни.

Функціональний аналіз – дослідження залежності одних економічних величин від інших. Цей метод використовується спільно з іншими методами економічного аналізу.

Маргінальна революція.

Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи в масштабі фірми, галузі (мікроекономіка), а також і всього народного господарства (макроекономіка).

«Революційна» особливість маржиналізму полягає в тому, що класики поділяли економічні явища тенденційно, вважаючи зокрема сферу виробництва первинною щодо сфери обігу, а вартість – вихідною категорією всього економічного аналізу, а маржиналісти економіку розглядають як систему взаємозалежних господарюючих суб’єктів, які розпоряджаються господарськими благами, фінансовими і трудовими ресурсами. 

«Революційні» зрушення маржиналізм зумовив і в галузі кількісної теорії грошей. Класики, на противагу примітивному інфляціоналізму своїх попередників – меркантилістів, ще з часів Д. Юма, тобто більше 100 років тому, «доводили» ступінь не нейтральності грошей хоча б у короткостроковому періоді. І висловлюючи незгоду з Юмом, вони не припускали можливості позитивної дії «повзучої» інфляції на виробництво і зайнятість. Згідно з їх інтерпретацією кількісної теорії грошей, мова йде про «просту і зрозумілу теорему пропорційності». Так-от, «маржинальна революція» дала нові докази на користь поступової зміни ортодоксальної версії кількісної теорії грошей Рікардо – Міля. У результаті «настав час» неформального визначення таких основних функцій грошей, як засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження. Причому, відпала необхідність пошуку серед різноманітних функцій грошей основної функції, і стало можливим визнати: «Гроші – це те, що робить гроші. Все, що виконує функції грошей, і є гроші».

Першими авторами названих відкриттів були І. Фішер та А. Пігу. Так, розвиваючи традиції «американської школи» маржиналізму, І. Фішер вивів так зване рівняння обміну: MV=PT де М – кількість грошей, V – швидкість їх обігу, Р – середньо врівноважений рівень цін, Т – кількість усіх товарів.

«Революційною» ще можна визнати ту особливість, що методологічний інструментарій маржиналізму дозволив зняти таке важливе для класиків питання, як первинність і вторинність економічних категорій. Це сталося насамперед завдяки перевазі каузального підходу, який став найважливішим засобом аналізу і перетворення економіки в точну науку.

У «маржинальній революції» прийнято виділяти два етапи. Перший етап охоплює 70–80-ті роки XIX ст., коли відбувалось узагальнення ідеї маржинального економічного аналізу у працях австрійця К. Менгера і його учнів, а також в уже згаданих англійця Джевонса і француза Вальрас. На цьому етапі серед представників маржинальної теорії найбільше визнання здобув К. Менгер, який очолив «австрійську школу» маржиналістів. Його школа в якій активно співпрацювали також Ф. Візер, О. Бем-Баверк та інші вчені, виступала проти історичного і соціологічного підходів в економічній теорії, обстоюючи, як і класична школа, «чисту економічну науку». При цьому, теорія граничної корисності товару, що стала на даному етапі найголовнішою, проголошувалась «школою» основною умовою визначення його вартості, а сама оцінка корисності визнавалась психологічною характеристикою з позиції конкретної людини. Тому перший етап маржиналізму прийнято називати «суб’єктивним напрямом» політекономії.

Другий етап «маржинальної революції» припадає на 90-ті роки XIX ст. З цього часу маржиналізм стає популярним і пріоритетним у багатьох країнах. Головне досягнення маржиналістів у цьому етапі – відмова від суб’єктивізму і психологізму 70-х років з тим, щоб підтвердити, що метою «чистої економіки» завжди залишалось пояснення регулярного ходу економічного життя за певних умов. Саме тому представники нових маржинальних ідей стали розглядатися як правонаступники класичної політекономії і називатись неокласиками, а їх теорія, відповідно одержала назву «неокласичної». На другому етапі «маржинальної революції» - етапі формування неокласичної політекономії – найбільший внесок зробили англієць А. Маршал, американець Дж.Б. Кларк та італієць В. Перето.