2.9. Професійний вплив

За даними Держкомстату України на початок 1998 р. 18% від загальної кількості осіб працювало в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Найбільша їх кількість (67,4% по галузі) – у вугільній промисловості, чорній металургії (53,8%), машинобудуванні (19,7%), будівництві (13,7%), промисловості будівельних матеріалів (25,9%). Формування професійної патології в Україні було зумовлено участю близько 140 шкідливих факторів. Це різні види виробничого пилу, шум, локальна та загальна вібрація, різні види хімічних речовин, низькі і високі температури, електромагнітні, неіонізуючі та іонізуючі випромінення та т.і.. Професійна захворюваність до 1994 року характеризувалась вираженим зростанням її рівня на 10 000 працюючих (мал.8). Таке зростання можна пояснити не тільки несприятливими умовами праці та поліпшенням діагностики профзахворювань, але перш за все, і новим законодавством щодо охорони праці, яке передбачає регресивне відшкодування втрати працездатності особам пенсійного віку, що працювали раніше. Ця обставина сприяла різкому зростанню показників, що свідчить про наявність несприятливих умов праці в минулому. Різке зменшення рівня профзахворюваності у 1995 році пов“язано із зменшенням “потоку” пенсіонерів і підвищенням вимог при встановленні діагнозів профзахворювань. Структура професійної патології представлена на мал. 9.

Малюнок 8. Динаміка професійної захворюваності в Україні (1986-1996 роки). В 1998 р. рівень професійної захворюваності становив 1,85 на 10 000 працюючих.

Найбільшу питому вагу у структурі професійної захворюваності займають пилові захворювання легень, зокрема, пневмоконіоз, хронічний бронхіт, що виникають переважно у робітників вугільних шахт, промисловості будівельних матеріалі, чорної металургії. Вразливою є професія зварювальника. Друге місце належить вібраційно-шумовій патології. Тенденцією до зростання характеризуються і хронічні професійні захворювання опорно-рухового апарату. Рівень захворювань хімічного генезу (отруєння, дерматити, катаракта) коливається з року в рік від 2 до 5 %. В 1998 р. в існуючих медичних закладах на диспансерному обліку знаходилось 3% від загальної кількості працюючих в шкідливих та небезпечних умовах. В Україні лишаєься високим промислове виробництво і використання азбествміщуючих матеріалів - до 50 тис. т азбесту щорічно, виробничий контракт з ним і матеріалами, що його вміщують, мають близько 10 тис. працівників. Між тим азбест признається одним з основних професійних канцерогенів. Проблема професійного раку в Україні має значення і в зв`язку з використанням іонізуючого опромінення, експлуатацією уранових копалень. Серед профзахворювань хімічної етіології особливе місце займає отруєння важкими металами.

Малюнок 9. Основні форми профпатології, 1996 р. 1 - пневмоконіози, хронічні бронхіти; 2 - вібраційно-шумова патологія; 3 - захворювання опорно-рухового апарату; 4 - хвороби хімічного генезу; 5 - інші.

3. Стратегія поліпшення здоров’я.

Яка оптимальна стратегія може бути запропонована для захисту здоров’я людей від негативного впливу чинників навколишнього середовища? Становище, що склалося, потребує активних дій. На вирішення проблем можна сподіватися тільки за умови щоб охорона здоров’я стала предметом всебічно обгрунтованої політики у всіх галузях діяльності людини. Вважають, що зменшити антропогенне навантаження на організм можна двома паралельними шляхами. Перший – заборона і/або регламентація надходження в навколишнє середовище шкідливих для здоров’я людей речовин і чинників. Другий шлях зменшення негативного впливу - підвищення стійкості людського організму за рахунок збільшення неспецифічної резистентності, розширення можливостей імунної системи, активізації відновлювальних процесів, в т.ч. і застосуванням харчових домішок. Слід зазначити, що перший шлях  майже весь знаходиться в руках держави і її інституцій. Пересічна людина не має змоги впливати на процеси, що розгортаються на цьому рівні. Але вже з 80-х років основні профілактичні програми ВООЗ базуються на стратегії зміцнення здоров`я, тобто на міждисциплінарній системі, яка поєднує профілактику захворювань (зменшення впливу негативних чинників) і збільшення резервів здоров`я (стимулювання позитивних факторів). Вважають, що для зміцнення і захисту здоров`я нічого кращого, ніж санітарна просвіта, не існує. Санітарна просвіта є дійовим інструментом формування здоров`я і це видно на прикладі США. За 12 років (1980 - 1992) при впровадженні профілактичних програм щодо ліквідації шкідливих звичок (паління, алкоголь, гіподинамія, надмірне вживання тваринних жирів) смертність від хвороб серця і судин зменшилась майже наполовину. Між тим, як вказувалося, ці хвороби є основною причиною передчасної смерті громадян України. Право громадянина на охорону здоров`я закріплено у Конституції України, але не існує відповідальності за легковажність, що веде до втрати здоров`я. Соціальні і економічні стимули для формування активного відношення кожної соби до свого здоров`я на сьогодні практично відсутні. За даними МОЗ України на 1997 р. було тільки зареєстровано 720 тис. хворих на алкоголізм. Різко скоротився відсоток людей, які систематично займаються фізкультурою. Населення в цілому більш схильне перекладати відповідальність за своє здоров`я на державу і систему охорони здоров`я, зокрема. Багато років наша держава відповідала як за організацію, так і за фінансування медичної допомоги. Хоча ці витрати складали незначну частку валового національного продукту, але за останні роки реальні суми, що виділяються державою на охорону здоров`я, різко скоротилися. Фінансування необхідно підвищити до прийнятного рівня, але цілком ясно, що до сум, які б забезпечували якісну медичну допомогу населенню при існуючій системі охорони здоров`я, фінансування підвищено не буде. Разом з тим урядовці, від яких залежить фінансування заходів охорони здоров`я, повинні засвоїти, що здоров`я населення не є тільки місцем вкладання грошей, які при тому відволікаються від важливих соціальних потреб. Здоров`я населення - це значний внесок в економічний розвиток держави. Держава не може розвиватися при поганому стані здоров`я населення.