3.Соціальне управління: зміст науки та напрями розвитку

Соціальне управління як тип, функція загального управління – особливий вид управлінської діяльності, що забезпечує виконання відповідних соціальних завдань через адекватну організаційну структуру. Соціальне управління представляє собою свідому, систематичну, спеціально-організовану суспільну діяльність з метою впорядкування його соціально-дієвоїструктури.       Соціальне управління виступає як сукупність організаційних систем і управлінських зв’язків між ними, здійснення яких дозволяє реалізувати управлінські функції між індивідами, соціальними групами, громадянами, політичними, економічними та ін. інститутами суспільства. Соціальне управління охоплює всі ті об’єкти і процеси в суспільстві, стан яких має значення для його існування і розвитку як соціальної системи,так і для життєдіяльності людей.

Підкреслимо в зв'язку з цим, що соціальне управління як наука спеціально не досліджує економічні, юридичні, політичні і інші сторони управління, предмет вивчення — теорія і методологія їх взаємодії, заснована на системній зв'язку всіх суспільних явищ в процесі їх взаємодії і взаємовпливу.

Дослідження показують, що сьогодні немає чисто економічних, соціальних, політичних або тільки духовних утворень. З'явилися інтегральні зони, такі, як соціально-економічна, культурно-політична, духовно-побутова. Соціальні зміни давно вже не носять лінійного характеру, хоча дії на них в суспільстві як і раніше переважно односкладові.

Тому наука управління не може обмежуватися тільки дією на окремо взяту сферу, вона вивчає загальні закони і принципи не просто їх взаємодії, а цілісної інтегральної дії в ім'я досягнення мети суспільства — забезпечення безпеки своїх членів і підвищення якості їх життя.

Закономірності функціонування і підтримки цілісності суспільства і всіх окремих видів управління (по сферах), пізнання і використання яких дозволяє забезпечувати цілі суспільства як єдиної системи, виступають як головний зміст науки — соціальне управління. Вона досліджує загальні закономірності, принципи соціальної дії незалежно від того, в якій сфері життя вони здійснюються, закономірності і принципи створення і функціонування самої системи управління.

Зміст науки соціального управління - виявлення законів і закономірностей, розробка принципів, функцій, форм і методів цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління суспільством, його головними сферами і ланками.Соціальне управління як особливий вид людської діяльності виникає з необхідності організації спільної діяльності людей і породжується, з одного боку, поділом праці (в основі якого лежить нерівність здібностей), а з іншого боку - соціально-історичними умовами конкретного суспільства. При цьому соціальне управління є діяльністю, що охоплює весь процес громадського життя, - політичну, економічну і духовну сфери.

Головним об'єктом управління – в управлінні соціальними процесами - є людина, соціальні групи і суспільний розвиток у цілому. Соціальне управління - це управління окремими сторонами суспільного життя, суспільними інститутами, суспільством у цілому, спрямоване на підтримку динамічного стану і нормального функціонування соціальної системи. Наука соціального управління є соціальною галуззю наукового знання, котра вивчає цілісне засвоєння оточуючого світу під кутом зору системного впливу на всі сфери суспільного життя, для підвищення якості життя його членів – головної мети суспільства. Відповідно і предметом науки соціального управління є відносини управління - складний комплекс стійких взаємозв'язків і взаємодій людини із колективом у процесі управлінської діяльності.

Система управління складається з двох підсистем:

■ регулююча (керуюча) – це суб'єкт управління;

■ регульована (керована) - це об'єкт управління.

Тому процес управління набуває вигляду впливу суб'єкта на об'єкт заради досягнення певної мети. Крім цього, під соціальним управлінням розуміється не тільки конкретний управлінський вплив, а і політична діяльність, яка спрямована на регулювання суспільних процесів у заданих напрямках.

Важливою проблемою вдосконалення стилю управління є уміння бачити перспективу, використовувати орієнтири, застосовувати всебічний системний підхід, враховувати інтереси працівників, узгодженість їх з інтересами організації. Чільне місце у вдосконаленні стилю управління займає координація. Сюди відносять як координацію дій організацій, так і координованість дій членів певної групи, організації як єдиної команди.

Соціальні дослідження свідчать: існують певні тенденції, що характерні для України. Так, більшість населення живе за межею бідності; показник "розриву" в доходах найбагатших і бідних - постійно зростає; з кожними роком чисельність населення зменшується (причина - від'ємний показник приросту та міграційний відтік). Показник індексу людського розвитку дедалі низький. Експерти доводять, що за такого характеру розвитку нашого суспільства в найближчі два десятки років населення України зменшиться на 6-7 млн чол. Зменшуватиметься валовий продукт на душу населення. На 1/3 знизиться рівень інтегрального інтелекту нації. Дедалі відбувається масова еміграція за кордон: в пошуках роботи й кращого життя. А основним капіталом в XXI ст., на думку аналітиків, буде не природноресурсний потенціал чи фінанси країни, а інтелектуальний (науково-освітній, інформаційний, комунікативний).

Для розуміння сутності, перспектив і можливостей управління застосування соціологічного аналізу разом із системним комплексним підходом дозволяє виявити глибинні механізми управлінських і самоврядувальних процесів чи суспільних явищ на всіх рівнях і в усіх сферах системи соціального управління – від міжособистісних стосунків "людина - людина" до міжінституційних - "держава - суспільство".

Окремою суттєвою проблемою є соціологічний аналіз формування еліти взагалі і правлячої еліти - зокрема. В даному контексті еліта розглядається і як суб'єкт управління, і як дзеркальне відображення змісту і характеру суспільних відносин даного суспільства, і як взірець прагнення до вдосконаленого, ідеального, "високого". Оскільки сучасна правляча еліта, можна сказати, глибоко не вникає в "теперішнє", вона має досить схематичне уявлення про "майбутнє". І норми моральності, і діяльності елітних структур також залишають бажати кращого. Відтак - актуальним і новим є програмування соціальної дійсності шляхом створення концептуальних основ соціальної діяльності, "селекціювання" і утвердження високих моральних норм, цінностей, традицій, законодавчих норм, що стосуються як всього суспільства, так і окремих груп населення.