30. Управління матеріальним та духовним виробництвом

Духовне виробництвоє складною системою духовної діяльності, включаючи як сферу духовної творчості (наукового, художнього, ідеологічного і т.д.), так і сферу розподілу і освоєння продуктів цієї творчості в масштабі всього суспільства

Управління духовним виробництвом – стосується переважно відносин, в які вступають виробники духовного продукту може здійснюватися за допомогою певного знання, зокрема, ідеологічного, у формі маніпулювання суспільною і особистою свідомістю (через систему засобів масової інформації)

Державна система управління духовним виробництвом складається з адміністративних установ, функціонально організованих відповідно до галузі або виду духовного виробництва (відповідні міністерства і відомства, їх органи на місцях), а також з суспільних самоврядних структур: письменників, композиторів, архітекторів, вчених, художників і інших

Методи управління духовним виробництвом

Перша група — це організаційно-правові, економічні і соціально-психологічні методи, що регулюють відносини працівників духовного виробництва, забезпечують захист їх прав, стимулюють їх творчу діяльність і т.д.

Друга група — це методи загальної організації духовної діяльності: переконання творчістю, вільного самовираження, колегіальної оцінки процесу і результатів діяльності, забезпечення компетентності і необхідного професіоналізму, невтручання в творчий процес незайнятих в ньому осіб та інші

Управління матеріальним виробництвом- це системна, конкретна, практична діяльність по свідомій організації всього народного господарства на всіх його стадіях і рівнях.

Розрізняють управління матеріальними і управління людськими ресурсами

Матеріальне виробництво включає чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Отже, управління матеріальним виробництвом включає управління власне виробництвом, матеріально-технічним постачанням і збутом, фінансами, обігом.

Об'єктом управління є

• Галузі матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво і т.д.), а в останніх — становлячи їх підгалузі

• територіальні ланкиматеріального виробництва: промислові, агропромислові, транспортні і інші комплекси, економічні райони і т.д

• основні виробничі ланки господарства: підприємство (фірма), виробниче об'єднання (корпорація), а також складники цих ланок (цехи, виробництва, ділянки і т.д.).

Суб'єктами управління матеріальним виробництвом виступають: держава, суспільні (недержавні) організації, безпосередньо працівники

31.Закони соціального управління

Закони соціального управління - це суттєві, загальні зв’язки, які усталилися протягом тривалого часу та описують процеси, що відбуваються при взаємодії об’єктів та суб’єктів управління.

1. Закон необхідної пропорційності керованої й керуючої(управляючої) підсистем –

• передбачає раціональну співвідносність усередині їх, а також між ними, з метою забезпечення найбільш ефективного їх функціонування , оскільки складність або однорідність керованої підсистеми повинні відповідати такій самій складності або однорідності підсистеми керуючої.

2. Закон оптимального зіставлення централізації й децентралізації управління

• посилення централізації супроводжується виникненням додаткових і проміжних рівнів управління, збільшенням бюрократичного апарату,

• характеристиками децентралізації є відсутність зайвих проміжних рівнів, скорочення бюрократичного апарату

• система соціального управління буде максимально ефективною лише у разі оптимальної реалізації всіх позитивних характеристик як централізованого, так і децентралізованого менеджменту

3. Закон участі населення в соціальному управлінні, підвищенні його ефективності й відповідальності

• оскільки виробництво матеріальних і духовних благ у суспільстві підпорядковано задоволенню потреб населення, то участь населення в соціальному управлінні є необхідною умовою підвищення його ефективності й відповідальності.

4. Закон спеціалізації управління

• управління сучасними суспільними справами веде до розчленовування його функцій, до специфічного їх прояву в конкретних умовах, на різних рівнях управління, різних напрямах.

• управління вимагає високого професіоналізму в різних сферах: економічної, соціальної, політичної, психологічної, організаційно-технічної, правової, екологічної, демографічної і т.п.

5. Закон інтеграції управління

• означає об'єднання в управлінні різних спеціалізованих дій на різних рівнях і напрямах управління в єдиний управлінський процес в рамках єдиного соціального організму — системи.

6. Закон економії часу

• характеризує ефективність управління, досягнення поставленої мети з урахуванням якнайменших тимчасових втрат: матеріальних, людських і фінансових ресурсів, що залежить від швидкості і адекватності реакції суб'єкта управління на об'єкт управління, рішення будь-якого питання в управлінні в короткий час

7. Закон пріоритетності соціальних цілей

• метою розвитку суспільства та умовою підтримки його рівноваги і розвитку є постійне підвищення якості життя його членів, їх добробуту, соціального самопочуття, безперервне вдосконалення способу життя.