2. Утвердження лібералізму. Друга парламентська реформа.
50-60-ті роки XIX ст. стали не лише періодом розквіту британської економічної могутності, а й остаточного утвердження парламентської монархії.
Палата громад, що відкрила в 1832 р. двері для буржуазії, до середини XIX ст. витіснила на другий план палату лордів і звела до мінімуму політичний вплив королівської влади.
Англійська монархія зберегла певні важелі впливу на політичне життя країни. Королева призначала прем'єр-міністрів, хоча і змушена була вибирати їх поміж лідерів парламентської більшості. Уряд зобов'язувався інформувати її про будь-які більш-менш важливі зміни у внутрішній і зовнішній політиці.
З 1837 по 1901 р. трон Великобританії посідала королева Вікторія, яка стала символом Англії у добу найвищого піднесення її могутності. Вступивши на трон недосвідченою дівчиною, Вікторія швидко засвоїла парламентські традиції і конституційні звичаї. Поступово стали виявлятися такі риси її характеру, як наполегливість і владність. Вона високо цінувала свої права і нікому не дозволяла зазіхати на них.
Вікторія відправила у відставку міністра закордонних справ, лідера вігів лорда Пальмерстона лише за те, що він поспішив визнати бонапартистський переворот 2 грудня 1851 р. у Франції, не поінформувавши її про це. Королева не конфліктувала з парламентом і не зазіхала на його повноваження. Але всі прем'єр-міністри Англії починали листи до неї словами «Смиренно виконуючи свій обов'язок» і робили свої доповіді стоячи.
До середини XIX ст. в Англії остаточно утвердилася парламентська двопартійна система, за якою влада в країні переходила від однієї політичної партії до іншої.
У цей час за традиційними британськими партіями закріплюються нові назви: торі стали називатися консерваторами, а віги - лібералами.
План порівняння |
Консервативна партія |
Ліберальна партія |
Лідери партій |
Бенджамін Дізраелі |
Вільям Гладсон, Генрі Пальмерстон |
Соціальна база (чиї інтереси представляла) |
Торгівельно-промислова буржуазія |
Лендлорди, частина промислової буржуазії |
Ставлення до приватної власності |
Непорушність приватної власності |
Захист приватної власності |
ставлення до регулювання економіки державою |
Вільна ринкова економіка, проти державного регулювання |
Ринкова економіка, вільна |
шляхи розвитку суспільства (реформізм чи збереження традицій) |
Реформи суспільства, введення загального виборчого права, закріплення рівних прав громадян |
Прихильність до старих норм, уникнення революцій і реформ |
Зовнішня політика |
Політика колоніальних завоювань, свобода торгівлі |
Політика колоніальних завоювань, свобода торгівлі |
Поступово змінювався і соціальний склад партій. Консерватори, як і раніше, спиралися на земельну аристократію та англіканську церкву, але згодом до них прилучилися великі судновласники і підприємці, пов'язані з колоніальною торгівлею.
Серед лібералів було також чимало земельної знаті - лендлордів, але з 30-х років XIX ст. соціальний склад партії дедалі більше змінювався за рахунок торгово-промислової буржуазії.
Розкол торі під час скасування «хлібних законів» надав можливість вігам відтіснити їх від влади.
Упродовж 1846-1868 рр. консерватори перебували при владі не більше трьох років. Протягом решти часу влада знаходилася в руках ліберальних кабінетів, які охочіше від торі йшли на проведення політичних реформ, що розширювали вплив і права буржуазії.
Із зростанням економічної могутності для буржуазії дедалі обтяжливим було становище, коли її інтереси в парламенті представляли спадкові політики-аристократи. Тим більше, що лідери вігів - лорди Пальмерстон і Рассел - стали чинити опір подальшим реформам.
Тому в 50-х роках XIX ст. буржуазне крило вігів відкрито виступило з вимогою подальшого розширення виборчого права та проведення нової парламентської реформи. Смерть Пальмерстона в 1865 р. прискорила неминучий процес перетворення ліберальних вігів на партію торгово-промислової буржуазії. Ці зміни пов'язані з ім'ям міністра фінансів багатьох вігських кабінетів Вільяма Гладстона, який після смерті Пальмерстона став фактичним керівником Ліберальної партії Великої Британії.
Внутрішня і зовнішня політика лібералів у 60-70-ті роки XIX ст. базувалася на монопольному становищі, яке посідала Англія у світовій індустрії, і цілком відповідала запитам торгово-промислових кіл країни. Вона спрямовувалася на усунення будь-яких перешкод на шляху вільного підприємництва та розширення політичного впливу буржуазії.
Ліберали були противниками державного втручання в економічне і соціальне життя країни. Англійська буржуазія, яка не мала в цей час гідних конкурентів на світовому ринку, просто не потребувала державної підтримки й захисту.
У 1866 р. з ініціативи Гладстона до парламенту було внесено білль (законопроект) про реформу, що передбачав зниження виборчого цензу, але зусиллями консерваторів прийняття закону було зірване. Це викликало масовий рух протесту по всій Англії.
За цих умов з ініціативи одного з лідерів торі Бенджаміна Дізраелі консерватори в 1867 р. провели другу парламентську реформу. Вона значно розширила лави виборців за рахунок дрібних підприємців, фермерів і кваліфікованих робітників. Однак нижчі прошарки суспільства, як і раніше, були позбавлені виборчих прав.
Промислове піднесення в 50-60-х роках XIX ст. супроводжувалося зростанням чисельності робітничого класу. У цей період в Англії активно створюються профспілки тред-юніони, що об'єднували, як правило, тільки кваліфікованих робітників. Про створення власної політичної партії британські трудівники не замислювалися. Захисником інтересів народу до кінця XIX ст. вважалося ліве крило лібералів.