Руська трійця

У Галичині ознаки нової літератури активно формували члени «Руської трійці», - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, на Закарпатті - О. Духнович (1803-1865), а на Буковині - Ю. Федькович (1834-1888). Хоча такого літературного сплеску, як на українських землях, у складі Російської імперії не доводиться спостерігати.

Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і, перебуваючи під впливом творів передових слов’янських діячів, «Руська трійця» укладає першу рукописну збірку поезії «Син Русі» (1833). У 1834 р. підготовили до видання фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Стараннями «Руської трійці» було видано альманах «Русалка Дністрова» (1837 р., Будапешт), який, замість язичія, впровадив живу народну мову. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель. Втім поширення «Русалки Дністрової» заборонили. Лише близько 250 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту конфіскували.

Матеріал альманаху поділений на чотири частини: перша частина - фольклористична («Пісні народні») відкривається науковою розвідкою І. Ва- гилевича «Передговор к народним русским пісням», за якою подавано зразки дум, обрядові, історичні та ліро-епічні пісні, записані в різних районах краю; друга частина - оригінальні твори видавців - «Складання», куди ввійшли ліричні поезії М. Шашкевича («Згадка», «Погоня», «Розпука», «Веснівка», «Туга за милою», «Сумрак вечерний»), його ж оповідна казка «Олена», дві поеми («Мадей» та «Жулин і Калина») І. Вагилевича і наслідування народної пісні «Два віночки» Я. Головацького; третя частина - «Переводи» - сербські народні пісні в перекладах М. Шашкевича і Я. Головацького та уривок із чеського «Корольодвірського рукопису»; четверта частина - це історико- літературний розділ «Старина» (з передмовою М. Шашкевича), де опубліковані історичні та фольклорні твори, діловий документ, бібліографічну відомість про слов’янські й українські рукописи, що зберігаються в Онуфріївському монастирі Львова та рецензію М. Шашкевича на етнографічну розвідку Й. Лозинського «Рускоє весілє».

Характиристика українського архітектурного Модерн

Захіна укр.

На Буковині нові архітектурні риси отримали Чернівці. У середині ХІХ ст. у середовищі чернівецьких вірмен споруджено церкву св. апостолів Петра і Павла (1869-1875). Архітектор Й. Главка оригінально поєднав елементи романського, візантійського і готичного стилів. Справжньою візиткою віденської сецесії (модерн) у Чернівцях стала будівля вокзалу (1906-1909). Найхарактернішою ознакою модерну є облаштований у центральному об’ємі портал із вітражами, каркас якого виготовлений зі сталі.

У стилі віденської сецесії в 1905 р., за проектом Г. Гельмера і Ф. Фельнера, побудовано міський театр (сьогодні - Чернівецький обласний український музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської).

Справжньою архітектурною візитівкою Чернівців є резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації (1864-1882) - автор проекту Й. Главці. Ансамбль резиденції складався з трьох монументальних корпусів: головного, духовного й пресвітерії. Серед приміщень головного корпусу незмінне захоплення викликає Синодальний зал 100 м на 70 м, який оздоблений мармуром.

Модерна архітектура Західної України з урахуванням народного мистецтва гуцулів і бойків розвивалася досить успішно у Львові, Кам’янці-Бузькій, Дрогобичі, Коломиї, Трускавці та інших містах.

Модерн у Львові мав віденське забарвлення - сецесія, з характерним перебільшенням декоративних прикрас: будинок філармонії, 1907, арх. В. Садловський; торгова палата на проспекті Т. Шевченка, 1907-1910, арх. А. Захаревич; будинок № 3 по вул. Коперніка, 1909, арх. А. Захаревич та ін. Сецесія у Львові має значну перевагу в архітектурі початку XX ст., що засвідчують вулиці академіка Богомольця, академіка Павлова, Глибока, Валова та інші

Рос імпПопулярним стає модерн, який дещо протиставлено історизму й еклектиці. Велика увага приділялась опрацюванню функціональних питань, використанню нового будівельного матеріалу - залізобетону, металу, скла, кераміки. Відбулося створення системи конструктивних і художніх ознак нового архітектурного стилю, прагнення загального оновлення мистецтва, відмова від ордерної системи і будь-яких форм минулого.

Стиль модерн склався в умовах швидкого розвитку індустріального суспільства і піднесення національної свідомості. Розрізняють три різновиди стилю: чистий модерн, стилізаторський, раціоналістичний (у раціоналістичному закладені риси майбутнього функціоналістичного конструктивізму).

У модернізмі відбувалися важливі процеси осмислення нових художніх ідей, пошуку форм. Копіювалися природні форми, передусім рослинні з підкресленням їхньої динаміки - це в’юнкі лінії, лілеї, очерет, цикламен, іриси. Орнамент був основним виразним засобом - криволінійний, пронизаний експресивним ритмом, переплетення, лінія якого несла духовно-емоційний і символічний зміст. Декор вільно компонувався на площинах, часто асиметрично. У конструктивних засадах нової архітектурної системи асиметрія визначала її виразну сутність.

Модерн набув поширення переважно у середовищі заможних власників палаців, котеджів, вілл, прибуткових споруд.

Раціоналістичний модерн (стриманий від декору) вирізнявся бездоганними пропорціями прорізів (вікна, двері), м’якими окресленнями вікон і балконів. У цьому стилі у Києві зведені споруда міської залізничної каси на Пушкінській вулиці (1912-1914, арх. О. Вербицький), критий Бессарабський ринок (1909-1912, арх. Г. Гай).

Найвідомішою спорудою Києва виконаною в стилі модерн є «Будинок з химерами» (1901-1903), який спроектував для себе геніальний архітектор В. Городецький (1863-1930). Він перетворив будівництво свого помешкання на авантюрну історію: для початку обрав кручу, яку всі вважали цілком непридатною для жодного будівництва; потім використав цілком новітній для тих часів матеріал - бетон; нарешті, сам будинок перетворив на химерну казку в камені. Химери на цьому будинку, що дивують нас своєю загадковістю, майстерно виконав з бетону за рисунками В. Городецького відомий на той час італійський скульптор Е. Саля (Сала). Внутрішній інтер’єр відзначався винятковим шиком, адже собі архітектор залишив десятикімнатну квартиру (площа 380 м²), а решту сім (на шести поверхах будинку) винаймали київські багатії.

Украї́нський архітекту́рний моде́рн,

Украї́нський архітекту́рний моде́рн, УАМ — один з українських оригінальних архітектурних стилів. Виник на початку XX століття. Існував і розвивався протягом майже 40 років (з 1903 по 1941 роки). В основі УАМ лежать народні традиції хатнього і церковного будівництва і досягнення української професійної архітектури і перш за все барокової (див. українське бароко), вплив якої, починаючи з 1910 — го року був помітним і навіть зростаючим. Сильним був також вплив європейського модерну. На початкових етапах появи і розвитку стиль мав різні найменування: «український стиль», «український архітектурний стиль», «український народний стиль», «новий український стиль» та інші. Ці назви не є точними, адже самі поняття «Українська архітектура» і «український стиль» (точніше українські стилі) мають значно ширші значення, а УАМ як окремий стиль мав свої внутрішні течії. Щодо цього В. В. Чепелик зазначає: «В історії української архітектури жодне інше стильове явище не відзначалося такою розмаїтістю, різнохарактерністю і суперечливістю у назві, як УАМ. Починаючи з перших публікацій на цю тему у 1900-ті роки і закінчуючи роботами істориків останніх літ, здійснюється пошук оптимальної назви, котра здатна найповніше розкрити характер і особливості досліджуваного явища».

Цікаво, що у 1903 році, коли В. Г. Кричевський запропонував на конкурс з розробки архітектури будинку Полтавського губернського земства свій проект, стиль його проекту був віднесений до псевдо-мавританського стилю, тому що він мав незнайомі архітектурні форми.

У назвах, що стосувалися УАМ, відбивались характерні погляди чи світоглядні орієнтації тих, хто їх вживав. Першим називати новий стиль«модернізований український стиль» почав, ймовірно, видатний митец у стилі УАМ Є. Н. Сердюк, за ним термін «український модерн» уводить Г. О. Коваленко.^[1] За данними В. В. Чепелика, найбільш часто вживаною у літературі назвою стилю є український модерн або її варіанти. В основі УАМ лежать форми української народної хатньої і церковної архітектури. З цього приводу варто відзначити, що вперше елементи української народної архітектури почали використовувати професійні архітектори ще у XIX ст. (будинок Галагана у Лебединцях).

Досягнення етнографічної науки і дослідження народної архітектури і народних будівельних традицій привели до зародження серед архітекторів думки про створення власного архітектурного стилю, народного по своїй суті. Першим цю ідею у 1903 році реалізувавВ. Г. Кричевський у проекті будинку Полтавського губернського земства (1903–1908 роки), що став першим твором у стилі УАМ. Майже одночасно з ним у цьому новому стилі були збудовані школа ім. Ш. П. Котляревського у Полтаві (1903–1908 роки, архітектори Є. Н. Сердюк і М. В. Стасюков) і церква в селі Плішивці (1902–1906 роки, архітектор І. С. Кузнєцов), архітектура якої відноситься дослідниками до УАМ. Це були перші три об'єкти, побудовані у стилі, що отримає згодом назву УАМ. З приводу цих трьох об'єктів В. В. Чепелик пише: «Ці три пам'ятки започаткували три найважливіші, майже різновекторні, напрями художніх пошуків УАМ: Покровська церква намітила майбутній розвитокнеобарокових тенденцій, будинок Полтавського земства був скерований на ствердження декоративно-романичного напряму, який почали називати народним стилем, школа ім. І. П. Котляревського націлена у бік раціоналістичних пошуків».^[2] Успішний початок викликав рух за створення рідного стилю. Розвиток архітектури УАМ відбувався майже одночасно в усіх регіонах України. З 1903 року на перше місце в розробці теорії УАМ виходить О. Г. Сластіон. Він сформулював принципи морфології УАМ і всіляко сприяв розповсюдженню і утвердженню цього стилю. З'являються гуртки з вивчення української народної архітектури. Так, студенти ПІГІ, в майбутньому видатні діячи УАМ, у 1905 — у році організовують нелегальний гурток з вивчення української архітектури, кожне літо вони ходять по селах і роблять замальовки хат, хлівів, церков і дзвіниць. У Харкові при Літературно-художньому гуртку виникає Український художньо-архітектурний відділ, який ставить собі за мету «розповсюження українського стилю» і українського мистецтва взагалі, а також «збереження інших пам'яток України і відродження українського зодчества». Почесним головою гуртку був І. Ю. Рєпін, головою С. І. Васильківський. З'являються численні публікації у спеціалізованних і популярних журналах. Відзначалося своєрідність стилю і відповідність сучасному життю і новим запитам.

Окрім стилю УАМ в Україні були розповсюджені і інші стилі модерну, що походили з європейської традиції.^[3] Порівняно з європейським модерном УАМ відзначається більшою тяглісттю у часі: 38 років замість 20. Це обумовлено несприятливими умовами розвитку, вимушеними перервами. Київський центр

Першим будинком, спорудженим у Києві у стилі УАМ, стає дім І. І. Щітківського на вул. Полтавській, 4-а (1907–1908 pp.). Цей рядовий двоповерховий будинок був виконаний у дереві й обличкований цеглою, мав плаский фасад у сім вікон на поверх.^[4]

Саме у Києві було вперше побудовано споруду інженерного призначення у стилі УАМ — будинок міської очищувальної станції на Саперній слобідці (архітектор М. О. Даміловський).

Для архітектури Київського центру характерним є те, що тут більш розвинутий раціоналістичний напрям УАМ.