13.1. Вибір економічної стратегії розвитку срср у період 40—50-х років

Післявоєнна економіка Друга світова війна завдала колосаль­них збитків народному господарству

СРСР. У 1945 р. промисловість визволених від фашистської оку­пації районів виробляла лише 30 % довоєнної продукції (в Украї­ні 26 % довоєнного рівня), сільське господарство — 60 %. На окупованих територіях було втрачено 2/3 національного майна СРСР (в Україні залишились неушкодженими лише 19 % до­воєнної кількості промислових підприємств). Якщо вартість всьо­го зруйнованого в європейських країнах становила 260 млрд дол., то майже половина (128 млрд дол.) із них припадала на СРСР (на Німеччину — 48 млрд дол.). Витрати СРСР на війну стано­вили 357 млрд дол., тоді як витрати СІЛА — 275 млрд дол. До величезних воєнних витрат слід додати людські втрати — більше 27 млн осіб, майже половина з яких були українці (людські втрати України, за різними даними, — 7—15 млн осіб).

Водночас загальний рівень промислового виробництва у 1945 р. за офіційною радянською статистикою знизився лише на 8 % порівняно з 1940 р. Цьому сприяла небачена за своїми масштабами евакуація. До східних районів РРФСР, Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменистану і Киргизії було ева-

Розвиток економіки СРСР у новітній період (1945—1991 рр.)

куйовано до 2,6 тис. підприємств (з України вивезено 1 тис. підприємств, понад 4 млн осіб для забезпечення їхньої роботи), перегнано близько 10 млн голів худоби, з них 1,5 млн голів вели­кої. Це сприяло прискореному розвиткові східних районів. За період війни тут було введено в дію 3,5 тис. великих підприємств, особливо швидкими темпами збільшувалось військове виробниц­тво. В результаті індустріальна могутність Уралу виросла у 3,6 ра-за, Західного Сибіру — у 2,8, Поволжя — у 2,4 раза. Частка Украї­ни, наприклад, в обсязі загальносоюзного виробницва впала з 18 % у довоєнний період до 7 % у 1945 р. Надалі, незважаючи на бур­хливий розвиток української промисловості, вона вже не змогла повернути собі місця одноосібного лідера, оскільки нові індустрі­альні центри, що виникли за Уралом, розвивалися значно швид­шими темпами.

При загальному падінні промислового потенціалу важка промисловість країни на 12 % перевищила довоєнний рівень, її частка у загальному обсязі промислового виробництва зросла у 1945 р. до 74,9 %. Це відбулося, зокрема, за рахунок різкого падіння виробництва і без того слаборозвинених легкої і харчо­вої промисловості. У 1945 р. випуск бавовняних тканин стано­вив лише 41 % від рівня 1940 р., шкіряного взуття — 30, цук­ру — 21 % і т. ін. Таким чином, війна завдала не тільки коло­сальних збитків промисловості, а й'змінила її географію, і особ­ливо галузеву структуру. Тому в специфічному розумінні Вели­ку Вітчизняну війну можна розглядати як черговий, надто особ­ливий етап у подальшій індустріалізації СРСР.

Основні джерела У зв'язку зі втратою значної частини

перебудови економічного потенціалу на західних те-

риторіях (напередодні війни частка

тільки України (УРСР) у Радянському Союзі становила у видо­бутку вугілля 50,5 %, залізної руди — 67,6, у виплавці чаву­ну — 64,7, сталі — 48,9 %) і переміщенням істотної його части­ни на схід, необхідністю переходу економіки на воєнні рейки національний дохід СРСР у 1941 р. знизився на 1/3. З 1943 р. національний дохід поступово збільшується, у 1944 р. він зріс уже на 30 %, хоча його обсяг і до кінця війни не досяг довоєнно­го рівня.

Це відбилося на формуванні державного бюджету, який у 1942 р. зменшився до 50 млрд рублів (у масштабі цін, які діяли у той період). Для наповнення бюджету і покриття витрат за­лучались такі додаткові доходи, в основному з внутрішніх джерел.

1. Надходження від державних підприємств, які внаслі­док організаційно-технічних заходів, спрямованих на зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва і собівар­тості продукції суттєво поліпшили економічні показники своєї діяльності. З 1942 по 1945 рр. вони зросли на 60 млрд рублів.

2. Надходження від населення. Після введення на початку війни деяких нових податків (воєнного та ін.) їхня частка у бю­джеті збільшилася з 5,2 % (1941) до 13,2 % (1945). У цілому з 1942 по 1945 рр. загальні надходження від населення у бюджет зросли на 36 млрд рублів.

Значну фінансову допомогу державі населення надало у ви­гляді підписки на державну позику. За роки війни випущено чотири державні позики, в результаті яких зібрано додаткових 67 млрд рублів надходжень у державний бюджет. Сюди слід додати добровільні внески громадян. Всього протягом війни від населення надійшли у вигляді добровільних внесків 94,5 млрд рублів, 130,7 кг золота, 13 кг платини, 9,5 т срібла, значна кількість дорогоцінних виробів, облігацій та іноземної валюти.

3. За рахунок зміни структури витрат державного бю­джету. У найбільш напружений момент війни близько 60 % фінансових ресурсів бюджету було направлено на фінансування оборони. У 1944 р. їх частка знизилась до 52,3 %, а у 1945 р. — до 42,9 %.

4. Зростання промислового потенціалу на сході країни і

його подальший розвиток розширяли можливості для збільшен­ня засобів зміцнення народного господарства. Зростала частка надходжень до державного бюджету з цього регіону. Якщо у 1942—1943 рр. бюджетні витрати переважали надходження відповідно на 17,3 і 15,8 %, то у 1944—1945 рр. ситуація зміни­лася — 20,3 і 24,9 %.

5. Допомога з боку держав антигітлерівської коаліції (за

ленд-лізом). За угодою між США, Великобританією і Канадою Радянському Союзові у період війни у вигляді допомоги було поставлено озброєння, продовольства, оснащення на суму 9,8 млрд дол. Однак весь імпорт у воєнні роки становив лише близько

4 % промислового виробництва СРСР за цей період.

До цих економічних джерел слід додати величезний ентузі­азм і патріотизм людей. Головною продуктивною силою ста­ли жінки, частка яких у народному господарстві з 1940 по 1945 р. зросла з 39 до 56 %, у тому числі в промисловості — до 52 %. У 1942 р. Наркомату важкого машинобудування не вистачало

5 тис. робітників, Наркомату танкової промисловості — 45 тис, Наркомату озброєння — 64 тис, Наркомату авіаційної промис­ловості — 215 тис, Наркомату боєзапасів — 35 тис, Наркомату чорної металургії — 9 тис, Наркомату кольорової металургії — 8 тис. осіб. На окупованій території залишилось 45 % довоєнного населення країни. їх замінили діти, пенсіонери, сільські жителі.

Вибір економічної стратегії

Як і раніше, вибір економічної стратегії СРСР визначався політичним курсом, який залежав перш за все від волі Сталі­на, від співвідношення сил правлячої еліти. Він був важливим фактором можливих зарубіжних позик й інвестицій. Ступінь конверсії і обсяг ресурсів, що йшли на розвиток ВПК, рівень еко­номічного співробітництва із західними державами великою мірою визначали масштаби нагромаджень, їх структуру (зокре­ма, частку внутрішніх нагромаджень у ВВП) і ступінь закри­тості (автаркії) радянської економіки.

Війна зблизила СРСР зі світовим товариством, а його відно­сини із західними державами набули партнерського, здавалось, навіть дружнього характеру. Перемога у війні змінила задушли­ву суспільну атмосферу кінця 30-х років і дала імпульс демокра­тичному оновленню радянської системи, надіям на зміни на кра­ще. У суспільній свідомості став потроху зникати страх. Війна навчила людей критично мислити. Для багатьох із них вона ста­ла "відкриттям" Заходу (за кордоном побувало більше 6 млн осіб у складі діючої армії і ще 5,5 млн репатріантів), похитнула ідеологічні стереотипи і викликала зацікавленість і симпатію до західної цивілізації.

Реформаторські настрої проникли і в більшовицьку еліту, суттєво оновлену в роки війни. Війна привчила управлінський корпус до ініціативи і відкинула на другий план виявлення "шкід­ників" і "ворогів народу". У роки війни на відміну від інших країн зменшився ступінь централізованого державного регулювання деяких секторів радянської економіки. Як наслідок, у районах, які не були окуповані, дещо зросли доходи сільського населен­ня. Турбота про виживання населення і виконання державних завдань спонукала місцеву владу заохочувати дрібнотоварне ви­робництво. Повернення до мирного життя вимагало або узако­нення, інституціоналізації цих новацій, суттєвої корекції дово­єнної економічної політики, або повернення до попередньої цен­тралізованої моделі економіки з гіпертрофованим військовим сектором (навіть цивільні підприємства мали одночасно і військо­вий профіль, мобілізаційні потужності на випадок війни), суво­рим адміністративно-політичним контролем за діяльністю гос­подарської адміністрації, підприємств і всіх робітників.

Прийнятий у травні 1946 р. Закон про п'ятирічний план відбу­дови і розвитку народного господарства СРСР на 1946—1950 рр. містив напружені завдання, основним з яких було забезпечити першочергову відбудову і розвиток важкої промисловості та за­лізничного транспорту. Це стало першим кроком на шляху повернення до довоєнної моделі розвитку народного госпо­дарства. Але багато аспектів економічної стратегії ще не зовсім визначились. Завдання четвертої п'ятирічки не виключали де­яких варіантів розвитку в межах централізованої системи пла­нування та управління народним господарством СРСР.

Проте розпад антигітлерівської коаліції, боротьба із західни­ми державами за поділ Європи і початок холодної війни сприя­ли кінцевій перемозі прихильників централізації і розвитку ВПК, за спиною яких стояв Й. Сталін. Цьому ж сприяли і деякі внутрішні фактори: голод 1946 р., який сприяв різкому поси­ленню контролю держави над селом; загострення соціально-еко­номічної ситуації у містах (у тому числі зі скасуванням картко­вої системи і грошовою реформою 1947 р.).

Радянський уряд відмовився у 1947 р. від участі у плані Маршалла, спрямова­ному на економічне відродження Євро­пи, розпочав насадження у Східній Європі відверто комуністич­них урядів і вдався до "соціалістичних перетворень", що ще більше загострило відносини зі США. Країна не тільки поверну­лась до попередньої моделі економіки, а й жила буквально у передвоєнному режимі, що визначило особливості відбудовного періоду в СРСР.

По-перше, це не лише опора на внутрішні ресурси і сили, а й різноманітна допомога іншим країнам "соціалістичного табору".

По-друге, на відміну від Заходу, де відбудова розпочалася зі стабілізації національної валюти, відбудови інфраструктури (доріг, засобів звязку та ін.). розвитку сільського господарства та легкої промисловості, потім реконструкції і технічного переозброєння важкої індустрії, в СРСР ставка робилась насамперед на віднов­лення роботи, важкої індустрії, на економію та накопичення фінансів і ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. У 1946—1950 рр. на потреби важкої промисловості як основи ВПК було спрямовано 80 % капіталовкладень. Це, безумовно, давало ефект у галузях, орієн­тованих на ВПК (електроенергетика, металургія, машинобудуван­ня тощо), але водночас гальмувало та деформувало процес вироб­ництва споживчих товарів і розвитку сільського господарства. Повоєнне село фінансувалося за залишковим принципом (не більше 7 % загального обсягу асигнувань). Воно було змушене виконувати щонайменше три завдання: забезпечувати потреби промисловості у сировині, вирішувати проблему постачання міст продовольством, виробляти достатню кількість сільськогоспо­дарської продукції для експорту до країн Східної Європи. На­магаючись виконати ці широкомасштабні завдання в умовах хро­нічної нестачі коштів, офіційна влада практикувала традиційні командні методи: посилення тиску на село, наведення жорстко­го порядку — кампанія у справі ліквідації і порушення колгосп­ного статуту (1946); прямі репресії — депортації до Сибіру осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському гос­подарстві (з 1948); спроби структурної перебудови організації

сільськогосподарського виробництва — політика укрупнення колгоспів (1950).

По-третє, форсування розвитку важкої промисловості й ВПК, як і перед війною, супроводжувалося могутнілій мобілізацій-но-пропагандистськими заходами — рухами передовиків і новаторів, соціалістичним змаганням тощо. Рухом за достроко­ве виконання п'ятирічного плану та за підвищення продуктив­ності праці було охоплено у 1946 р. 80 % робітників і служ­бовців, наприкінці 1948 р. — вже 90 %.

По-четверте, надмірно колосальне, небачене у XX ст. вико­ристання позаекономічного примусу. Репресії не припиня­лись у період війни, а після її закінчення стали наростати. За 1945—1953 рр. кількість в'язнів тільки у таборах і колоніях ГУЛАГу зросла з 1,5 млн до 2,5 млн осіб. За деякими оцінками, внаслідок післявоєнної хвилі репресій у тюрмах, таборах, колоніях і на засланні опинилися 5,5—6,5 млн осіб. Сфера тюремно-табір­ної, по суті, рабської праці, була важливою невід'ємною части­ною радянської економіки. Міністерство внутрішніх справ ста­ло величезним господарським відомством. Руками в'язнів спо­руджувались численні великі об'єкти четвертої і п'ятої п'ятирі­чок в атомній, металургійній, енергетичній промисловості, на транспорті.

По-п'яте, надзвичайне одержавлення економіки. Це, зокре­ма, давало можливість за короткий час мобілізувати значні мате­ріальні та людські ресурси, швидко перекидати їх з одного місця в інше та концентрувати на відбудові чи побудові необхідного об'єкта.

Згідно з офіційними даними, уже в 1948 р. обсяг промисло­вого виробництва в СРСР досяг довоєнного рівня.

Успіхам у розвитку індустрії, капітальному будівництві сприя­ли не тільки внутрішні фактори (важка праця людей, концен­трація ресурсів за рахунок "економії" на життєвому рівні народу, сільському господарстві, легкій промисловості та соціальній сфері), а й репарації Німеччини. В цілому вони становили 4,3 млрд дол., що забезпечило майже половину устаткування для об'єктів про­мисловості, підштовхнуло НТП. Проте за всього свого значення репарації і воєнні трофеї не могли компенсувати відсутності ве­ликих іноземних інвестицій, масштабну допомогу СРСР східноєвро­пейським країнам радянського блоку, Китаю і Кореї.

Значні промислові потужності вивільнила конверсія. У

1946 р. частка воєнних витрат знизилась до 24 % (проти 32 % у 1940 р.); чисельність збройних сил у 1945—1948 рр. скороти­лась більш ніж у 3,9 раза: з 11,4 млн до 2,9 млн осіб. Проте в 1947 р. спад у деяких військових галузях знову змінився підйо­мом. Але навіть за офіційними даними радянської статистики у четвертій п'ятирічці на зміцнення обороноздатності було виді­лено 19,8 % держбюджету (у першій п'ятирічці— 5,4 %, у другій — 12,7 % і за три роки третьої — 26,4 %). Завдяки цьо­му до середини 50-х років у СРСР було закладено основи військо­во-промислового комплексу, який став важливою, пріоритетною частиною економіки.

Село залишалось основним "донором" сталінської економі­ки і одночасно "пасинком" щодо виділення державних ресурсів. Не випадково на початку 50-х років воно тільки наблизилось до довоєнного рівня, хоч за планом четвертої п'ятирічки обсяги його продукції мали перевищувати на 27 %. Середньорічні тем­пи зростання сільськогосподарського виробництва 1950—1953 рр. за офіційними даними становили лише 1,6 %.

Незважаючи на поступове збільшення номінальної, а частко­во і реальної, заробітної плати, навіть у містах рівня життя 1940 р. досягнуто тільки у 1951 р., а рівня 1928 р., який у свою чергу наближався до рівня 1913 р., досягли лише у 1954 р. Вкрай загострилася житлова проблема.

Таким чином, політичне і господарське керівництво СРСР у післявоєнні роки обрало найбільш складний і ресурсомісткий ва­ріант відбудови та розвитку радянської економіки. Він передба­чав не тільки авторитарний розвиток з опорою на власні сили, а й був обмежений курсом на максимальне форсування важкої про­мисловості і ВПК за рахунок безпрецедентного пограбування села, стримання життєвого рівня населення, гальмування розвитку соці­альної сфери, легкої і харчової промисловості. Реалізація такого курсу вимагала не просто масштабного позаекономічного приму-

су, а й масових репресій і одночасно формального ухвалення його (курсу) населенням країни. У цей період у СРСР завершилось формування повоєнної командно-адміністративної системи.