5. Дефініція предмета логіки як науки

У мові втілюється не тільки знання як результат пізнавальної діяльності, а й спосіб його отримання, то людина, вивчаючи мову, оволодіває і певними прийомами міркування. Будь-яке слово і узагальнює, і опосередковує, і фіксує певну думку про предмет. Тому абстрактне мислення можна назвати мовним мисленням, в мову - практичним мисленням, підкреслюючи цим, що головним акумулятором знання є мова.

Отже предмет логіки - абстрактне мислення, яке по суті поглинається мовою, а це означає, що логіка врешті-решт вивчає мову. Насправді ж логіка не вивчає структури мови як такої, тобто її граматичних властивостей. Граматичні структури безпосередньо не виражають логічних структур. Вони виражають принципи побудови природних мов і є предметом лінгвістики. На відміну від лінгвістики логіка вивчає не саму природну мову, а закономірності, правила та головні прийоми функціонування мислення в такій матерії, як мова.

Отже, предметом логіки є абстрактне мислення, що має специфічні форми і підпорядковується властивим йому правилам і законам.

Загалом, предметом вивчення логіки є мислення. Проте мислення - це вища форма відображення дійсності. І як таке воно вивчається різними науками, як-от: психологія, фізіологія, кібернетика, еволюційне вчення, філософія (гносеологія, теорія пізнання), мовознавство тощо. У кожних з цих наук є свій підхід і свої засоби вивчення мислення, його суті та виявлення.

Логіка вивчає мислення на його найвищому рівні і в найбільш важливому значенні. Вона намагається дослідити і утвердити мислення як форму вірного/істиного осягнення (постижения) дійсності і в адекватному висловлюванні цієї істини.

Слід також сказати, що людина пізнає оточуючий її світ перш за все на відчуттєвому рівні. У взаємодії зі світом у неї спочатку утворюється відчуття звуку, світла, смаку, запаху, рівноваги, насолоди, страху і так далі. Завдяки функціям головного мозку на ґрунті сукупності відчуттів про той чи інший предмет у людини формується сприйняття (восприятие) оточуючих речей в їх цілісності, як-то: про батька і матір, про свою їжу, про ту чи іншу конкретну тваринку, дерево і про все те, що її оточує. На ґрунті накопичених сприйняттів формується у людини узагальнені уявлення (представления) про людей взагалі, про дерево взагалі, про ліс, про воду, про їжу та все інше. Ці уявлення закріплюються і виражаються словами, а сполучення слів утворює те, що ми називаємо мовою, мисленням (Мова, казав, здається, Гегель, - це рух мовних об’єктів, “рух” слів). Знання, які ми одержуємо на відчуттєвому рівні називаються знаннями відчуттєвими, конкретно-відчутєвими, сенсуальними ( від латинського слова sensus – відчуття). На відчуттєво-практичному рівні ми накопичуємо і перевіряємо зміст наших знань. Наша мова служить духовною формою закріплення та передачі накопичених знань. Але оскільки наші уявлення відображують оточуючі предмети та явища, то мова наша повинна пов’язувати слова так, як пов’язані в дійсності предмети і явища, що закріплені в слові. Таким чином виникає можливість відтворювати і пізнавати дійсність за допомогою слів, за допомогою мови: з одних достовірних знань виводити достовірність нових знань. А це вже відбувається не за допомогою відчуттів, а за допомогою розуму. Логіка якраз і вивчає те, яким чином за допомогою розуму, за допомогою раціонального (розумового) мислення слід достовірно фіксувати і достовірно доводити істинність наших знань.

Предметом Логіки є якраз раціональне мислення, складовими елементами якого є, перша за все, Поняття, Судження та Умовиводи. Органічною частиною предмету вивчення Логіки є також установлення змісту основних законів правильного мислення; аналіз структури доведення та спростування тих чи інших тез; виявлення і спростування головних вад хибного, нелогічного, мислення.