31.Види індуктивних умовиводів.

Основна функція індуктивних висновків у процесі пізнання - генералізація, тобто одержання загальних суджень. По своєму змісту і пізнавальному значенню - ці узагальнення можуть носити різний характер — від найпростіших узагальнень повсякденної практики до емпіричних узагальнень у науці універсальних суджень, що виражають загальні закони.

Повна індукція — це умовивід, у якому на основі приналежності кожному елементу кожній частині класу визначеної ознаки роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

Індуктивні умовиводи такого типу застосовуються лише в тих випадках, коли мають справу з закритими класами, число елементів у яких є кінцевим і легко доступним для огляду. Наприклад, число держав у Європі, кількість промислових підприємств у даному регіоні, число нормальних предметів у цьому семестрі і т.п.

Неповна індукція — це умовивід, де на основі приналежності ознаки деяким елементам частинам класу роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

Неповнота індуктивного узагальнення виражається в тім, що досліджують не всі, а лише деякі елементи частини класу. Логічний перехід у неповній індукції від деяких до всіх елементів частин класу не є задовільним. Він виправдовується емпіричними підставами — об'єктивною залежністю між загальним характером ознак і стійкою їхньою повторюваністю в досвіді для визначеного роду явищ. Звідси широке використання неповної індукції в практиці.

Популярна індукція визначає перші кроки й у розвитку наукових знань. Будь-яка наука починає з емпіричного дослідження — спостереження над відповідними об'єктами з метою їхнього опису, класифікації, виявлення стійких зв'язків, відносин і залежностей. Перші узагальнення в науці зобов'язані найпростішим індуктивним висновкам шляхом простого перерахування повторюваних ознак. Вони виконують важливу евристичну функцію первісних припущень, здогадів і гіпотетичних пояснень, що мають потребу в подальшій перевірці й уточненні.

У залежності від способів дослідження розрізняють: (1) індукцію методом добору (селекції) і (2) індукцію методом виключення (елімінації).

Індукція методом добору, чи селективна індукція, — це умовивід, у якому висновок про приналежність ознаки класу (безлічі) ґрунтується на знанні про зразок (підмножині), отриманому методичним добором явищ з різних частин цього класу.

Поняття розмаїтість умов спостереження виявляється дуже різним для конкретних видів безлічей. В одному випадку воно приймає характер просторової видовідмінності, в іншому — тимчасової, у третьому — функціональної, у четвертому — змішаної.

Індукція методом виключення, чи елімінована індукція, — це система умовиводів, у якій висновки про причини досліджуваних явищ будуються шляхом виявлення підтверджуючих обставин і виключення обставин, що не задовольняють властивостям причинного зв'язку.

Пізнавальна роль елімінованої індукції — аналіз причинних зв'язків. Причинною називають такий зв'язок між двома явищами, коли одна з них — причина — випереджає і викликає інше — дію. Найважливішими властивостями причинного зв'язку, що визначають методичність елимінованої індукції, виступають такі її характеристики, як: (1) загальність, (2) послідовність у часі, (3) необхідність і (4) однозначність.