15) Тимчасові гірські потоки

Тимчасовими потоками води називають ті, які появляються за короткий час. Вони існують стільки, скільки йдуть дощі або тануть сніги. Їх можна спостерігати у вигляді площинного (площеподібного) потоку на схилах під час зливових дощів або у вигляді спрямованих (струменевих) потоків у балках, ярах, промоїнах і дрібних пониженнях, що спостерігаються на схилах річкових долин і балок. Площинні потоки змивають поверхню ґрунтового покриву (якщо він уже утворився) або пухкі гірські породи, які ще не зазнали процесу грунтоутворення. Цей процес геологи називають площинним змивом, а грунтознавці і агрономи - поверхневою ерозією. Коли спрямовані потоки розмивають ґрунтовий покрив і пухкі гірські породи, що залягають під ними, то такий процес називають лінійною ерозією (від лат. erosio - роз'їдання). Лінійну ерозію за напрямом дії поділяють на бокову, глибинну і регресивну. Бокова ерозія розмиває стінки промоїн чи ярів, глибинна - їх дно, а регресивна - вершини ярів.

Часто в горах після затяжних дощів, швидкого танення снігу і льодовиків виникають бурхливі тимчасові потоки, які несуть велику кількість (до 70-80 %) глини, піску, гальки і валунів. Їх називають селями (від арабського "сейль" - бурхливий потік).

16) Річкові долини, їх форма та розвиток

Річкова́ доли́на — лінійно витягнута від'ємна форма рельєфу, утворена дією постійного водотоку. Розміти такої долини залежать від водності річки, яка визначається площею та особливостями басейну.

Розрізняють головні й бокові долини, які разом утворюють систему долин кількох порядків. У плані річкові долини найчастіше мають звивисту форму, їм властиве поступове розширення від верхів'їв до пониззя або чергування розширених та вузьких ділянок. Основним компонентами річкової долини є дно, що включає річище та заплаву, і схили — терасовані або нетерасовані.

Залежно від профілю поперечного розрізу розрізняють такі річкові долини:

• ящикоподібні, трапецієподібні (переважно рівнинних річок)

• V-подібні (переважно гірських річок)

• ущелини

• каньйони

17) Базиси ерозії та їх роль у виробленні профілю ріки

Базис ерозії - рівень, нижче якого припиняється ерозійна діяльність даного потоку і розташовується в гирлі потоку. Для більшості річок базисом ерозії є рівень світового океану - загальний базис ерозії. Крім цього, розрізняють місцеві базиси ерозії, які являють собою рівні водойм і річок, що беруть даний потік. У ряді випадків виділяються ще тимчасові або рухомі базиси ерозії у вигляді різних перешкод для ерозійного процесу (приклад - виходи корінних міцних гірських порід).  Рівень води в річці є базисом ерозії для впадають в неї приток. Тому часто місцевим базисом ерозії називають рівень дна долини по відношенню до прилеглої поверхні водозбору, який вона дренує.  Розрізняють два види ерозії:  глибинна ерозія - характеризується пануванням донного врізання потоку, постійно поглиблює своє русло і долину;  бічна ерозія - виражається в руйнуванні потоком бортів русла і долини, внаслідок чого відбувається розширення долини, зростаюче в залежності від тривалості розвитку процесу.  Переносимий водою уламковий матеріал утворює твердий стік. Необхідно враховувати, що при перевантаження потоку твердим стоком розмив сповільнюється, ерозія може припинитися, а потім змінитися відкладенням наносів.  Вище базису ерозії водотік поглиблює свою долину до тих пір, поки не сформує профіль, в кожній точці якого жива сила потоку виявиться врівноваженою опором підстилаючих порід розмиву, а транспортує здатність потоку виявиться вирівняному по всій його довжині. Такий профіль називають виробленим поздовжнім профілем або граничним профілем рівноваги. 

18) Меа́ндр — плавні, колоподібні вигини річища річки, іноді на 180°.

Назва походить від грецької назви річки Великий Мендерес, що в Малій Азії.

19) Алю́вій— незцементовані відклади постійних водних потоків (річок, струмків), що складаються з уламків різного ступеню обкатаності і розмірів (валуни, галька, гравій, пісок, суглинок, глина).

20) Пригирлові частини річкових долин. Дельти та естуарії

Естуа́рій (лат. aestuarium — «затоплюване гирло річки») — однорукавне, лійкоподібне гирло річки, що розширюється в напрямку моря або океану.

Де́льта — район впадіння річки в океан, море, озеро або іншу річку, розчленований рукавами і протоками. Включає верхню товщу гирлового конуса виносу річки та алювіальну надводну частину, яка утворює складну гідрографічну мережу і своєрідний ландшафт. Зазвичай, дельта є заболоченою.

Розрізняють кілька видів дельт: дельти видовження, виповнення, блоковані, лопатеві, підводні.