- •1)Тверді оболонки Землі їх будова та склад
- •2)Типи земної кори
- •3)Класифікація мінералів
- •4)Фізичні властивості мінералів
- •5)Основні форми магматизму
- •6)Походження магми
- •7)Типи магматичних порід
- •8)Суть вивітрювання
- •9)Фізичне вивітрювання
- •10)Хімічне вивітрювання
- •11)Еолові процеси
- •12) Еолові форми рельєфу
- •13) Площинний стік
- •0,5 М, в яких концентруються потоки талих та дощових вод.
- •15) Тимчасові гірські потоки
- •16) Річкові долини, їх форма та розвиток
- •17) Базиси ерозії та їх роль у виробленні профілю ріки
- •21) Класифікація магматичних порід
- •22) Класифікація осадових уламкових порід
- •23) Види води в гірських породах
- •24) Артезіанські води
- •25) Генетичні типи підземних вод
- •50)Ендогенні процеси
- •51)Складкоутворюючі рухи земної кори.
- •52)Зсуви, їх будова та боротьба з ними.
- •53)Екзогенні процеси та їх роль у формуванні рельєфу.
- •54)Елементи складки.
- •55) Геологічна будова геосинкліналей.
- •56)Грунти та їх ознаки.
- •57)Класифікація зсувів
- •58) Елементи складки.
- •59)Відносна хронологія. Методи визначення віку.
- •60) Розривні рухи земної кори.
1)Тверді оболонки Землі їх будова та склад
Літосфера — оболонка «твердої» Землі. «Тверда» Земля має три складові: земну кору, мантію та ядро. Земна кора і верхня мантія — тверді тіла, зовнішня частина ядра має властивості рідини, а внутрішня — твердого тіла.
Земна кора — тонка зовнішня оболонка Землі (середня потужність 32 км). Найтоншою є океанічна земна кора (від 4 до 10 км), а найпотужнішою — материкова (від 13 до 90 км). Граніти й інші гірські породи, що входять до складу материкової кори, містять хімічні елементи Силіцій і Алюміній, тому її іноді називають «сіаль». У складі океанічної кори переважають Силіцій і Магній, тому її називають «сима». Є й перехідні типи земної кори. Близько третини земної поверхні становить суходіл, який складається із шести материків ,островів і архіпелагів (груп островів). Висота поверхні земної кори істотно різниться: найвища точка на Землі — гора Джомолунґма (Еверест) у Гімалаях (8848 м над рівнем моря), а найнижча — западина Челленджер у Маріанскому жолобі поблизу Філіппінських островів (11 022 м нижче рівня моря). Тобто перепад висот поверхні земної кори — близько 20 км. У цілому гірські країни з висотами понад 820 м над рівнем моря займають приблизно 17 % поверхні Землі, а інша територія суходолу — 12 %. Близько 58 % земної поверхні припадає на глибоководні (3—5 км) океанічні басейни, а 13 % — на досить мілководний континентальний шельф і перехідні області. Земна кора переважно складається з твердих гірських порід. Виключення становлять привулканічні зони, де існують вогнища розплавлених порід (магма), що виливаються на поверхню у вигляді лави. У цілому породи земної кори приблизно на 75 % складаються з кисню і кремнію і на 13 % — з алюмінію і заліза. Сполуки цих та інших речовин утворюють мінерали, що входять до складу гірських порід. Деякі мінерали земної кори мають господарське значення: вуглець (алмази і графіт), сірка, руди золота, срібла, заліза, міді, свинцю, цинку, алюмінію тощо. Мантія — оболонка Землі, яка розташована під земною корою й простягається вглиб до 2900 км. Мантія поділяється на верхню (потужністю понад 900 км) і нижню (потужністю понад 1900 км) і складається зі щільних зеленувато-чорних залізо-магнієвих порід. У поверхневих шарах вони приблизно вдвічі твердіші за граніт, а на великих глибинах стають пластичними й повільно течуть. Завдяки розпаду радіоактивних елементів (особливо ізотопів Калію й Урану) мантія поступово нагрівається знизу. Іноді в процесі горотворення блоки земної кори занурюються в речовину мантії, де вони плавляться, а потім під час вулканічних вивержень разом із лавою виносяться на поверхню. Ядро Землі поділяється на зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє ядро починається приблизно на глибині 2900 км і має потужність 2100 км. Вважають, що зовнішнє ядро складається з розплавленого заліза, що має густину від 8 до 10 г/см3. Внутрішнє ядро, радіусом близько 1350 км, має властивості твердого тіла. Очевидно, воно складається з елементів, що мають дуже високу щільність,— Феруму і Нікелю.