67.Філософія Кирило-Мефодіївського товариства.

Його засновниками були, як прийнято вважати,

чиновник канцелярії генерал-губернатора Микола

Гулак, ад’юнкт Київського університету Микола

Костомаров та студент цього ж університету Василь

Білозерський. До товариства також приєдналися поет

Тарас Шевченко, вчителі Пантелеймон Куліш і

Дмитро Пильчиков, студенти університету Олександр

Навроцький, Опанас Маркович, Іван Посяда, Георгій

Андрузький і Олександр Тулуб, поміщик Микола

Савич. Кирило-Мефодіївське товариство ставило

своїм головним завданням побудову майбутнього

суспільства на засадах християнської моралі

шляхом здійснення ряду реформ: створення

демократичної федерації слов'янських народів,

очолюваної Україною, на принципах рівності

і суверенності, знищення царизму і скасування

кріпосного права і станів, встановлення демократичних

прав і свобод для громадян, зрівняння у правах всіх

слов'янських народів щодо їх національної мови,

культури і освіти. Активна діяльність членів

братства проявлялася у поширенні ідеї братства

через розповсюдження його програмних документів,

творів Тараса Шевченка, члени братства займалися

науковою працею і виступали з лекціями в навчальних

закладах Києва, збирали кошти на відкриття народних

шкіл, написання і видання нових книг (зокрема,

Пантелеймон Куліш підготував перший підручник

з історії України «Повість про український народ»,

виданий 1846 року, та ін.).Кирило-Мефодіївське

братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847

року за доносом провокатора Олексія Петрова

діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.

68.Соціально-філософські погляди т.Шевченка.

Т.Шевченко (1814-1861 рр.) — український поет,

художник, мислитель. Надзвичайно важливий бік

діяльності Т.Г.Шевченка — його непримиренна

боротьба проти самодержавної політики національного

гноблення народів. Він рішуче відстоював

демократизм у національному питанні, вважав

за необхідне виховувати в народних масах

пригноблених націй почуття національної

гідності, прагнення боротися за рівність. В

історичному минулому України його цікавили

події і традиції, пов'язані з визвольною

боротьбоюукраїнського народу проти

іноземних загарбників, проти соціального

рабства і національного гноблення. Поет

високо оцюив Запорозьку Січ, яка відіграла

важливу роль в історії України і становить її

славну сторінку, була суспільно-політичними

ідеалом Шевченка в минулому. Саме козацьке

військо було могутнім двигуном, серцевиною

всіх національно-визвольних козацько-селянських

війн і повстань. Хвилювала Т.Г.Шевченка й

слов'янська проблема. Розв'язував він її з позицій

революційного демократизму і братерської єдності

слов'ян. Поет рішуче викривав реакційні антислов'янські

та панслов'янські "теорії" пангерманістів і слов'янофілів.

Світосприйняттю Шевченка притаманний

принциповий антропоцентризм, що зумовлює

сприйняття навколишнього світу природи, історії

й культури крізь призму переживань, бажань,

потреб і прагнень людської особистості. Для

Шевченка цей світ уособлює Україна. Україна

для нього — це екзистенційний стан буття.

Його особиста доля й доля його народу стають

віддзеркаленням одне одного. принципи

відмінності українського та російського

менталітету зводяться, за Костомаровим,

до таких моментів: 1) у росіян панує загальність

над особистістю. Українець вище цінує окрему

людину, ніж загал; 2) росіяни нетерпимі до

чужих вір, народів, мов. На Україні ж люди звикли з

незапам'ятних часів чути в себе чужу мову й не

цуратися людей з іншим обличчям; 3) росіяни

— народи «матеріальний», українці ж прагнуть

«одухотворити весь світ»; 4) українці дуже людять

природу, землю, тоді як росіяни відносяться до

неї байдуже; 5) у суспільному житті росіян ціле

панує над людиною. Українці ж цінують особисту свободу.