80.Філософія ж.-п. Сартра.

Ж.-П.Сартр сенс людського буття

вбачає не в смерті, а в свободі. Хоча,

протиставляючи природу ( в-собі-буття)

людству(для-себе-буття), він вбачає в

матеріалістичному світі загрозу людству.

Прагнучи врятувати людину від розпорошення

в світі речей, він стверджує цим самим її

свободу. В цьому, з погляду філософа, і

полягає гуманістичність його позиції. За

Ж.-П. Сартром, людина в своїх природо-

біологічних, соціальних, класових, політичних

характеристиках повторна, подібна іншим

людям. Але разом із тим їй властива

неповторність,яка проявляється в її цілях,

задумах, що спрямовують людину в майбутнє.

Майбутнє представлене розмаїттям

можливостей і тому завжди багатозначне .

Це постійно ставить людину в ситуацію

вибору,а значить-свободи,яка ,Ж.-П.

Сартром, є універсальною характеристикою

людського існування . Адже свобода,в

розумінні Ж.-П. Сартрата,-це ідеальне

бажання свободи , а не практичний процес

розширення пізнання і контролю людини

над оточуючими її природним та

соціальним середовищем.

81.Філософія а.Камю

Лінію екзистенціалізму Сартра

продовжує французький філософ

Альбер Камю. Незважаючи на те,

що А.Камю заперечував свою

належність до екзистенціалізму,

називаючи його «філософським

самогубством», за суттю свого

світогляду він надзвичайно сприяв

якщо не теоретичному обґрунтуванню

та поглибленню цієї філософії, то її

впливу та популяризації в широких

колах європейської інтелігенції.

Світогляд Камю має радикально

ірраціональний характер: на його

переконання, весь світ, усе сутнісне

глибоко безглузде. Будь-яке істинне

пізнання неможливе, бо Камю

переконаний, що вся дійсність

нерозумна й алогічна. Камю

засуджує науково орієнтовану

філософію як споглядальну. Вся

історія наукової думки для нього

– історія протиборства розуму й

почуттям, придушення софістикою

інстинктивної інтуїції та безсилля

раціонального пізнання. Як

гносеологічні, так і онтологічні

питання це цікавить Камю, в

центрі його роздумів- етичні

теми, причому ірраціоналізм його

філософії впадає в глибокий песимізм.

Камю з самого початку усвідомлював,

що на фундаментальному понятті

абсурду, на «відчутті абсурдності»,

тобто на відчутті нерозумності,

незакономірності світу не може бути

побудована жодна більш-менш

послідовна науково-філософська

система. Камю не вступає в теоретичні

та теологічні суперечки,а обмежується

тим, що приймає «стан мислячої людини»

таким, яким він був до середини XXст. Йому

важливі не стільки філософські або

теологічні висновки, скільки фактичний

стан думок. Для нього Бога немає, тому

що « Бог помер» у серці людини.