1філософіяїї предмет і об’єкт.філософія — це теоретичне світорозуміння, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про ставлення людини до світу, система її узагальнених поглядів на світ у цілому і своє місце в ньому. Об'єктом вивчення філософія утверджує цінність людини як особистості, гуманізм суспільних відносин, соціальний прогрес і наукову творчість. Предмет філософії — історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється. Ці процеси відбувалися і відбуваються за двома основними шляхами: "відгалуженням", тобто відокремленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і "самовизначенням".

2.основні проблеми філософії. 1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання.Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним,, плюралістичним. Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи,, в філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень. Саме тому філософія є особливим видом знання; це «софійне» знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія — від грецьких слів філео — любов і Софія — мудрість (любов до мудрості).До найважливіших проблем філософії відносяться такі:—хто така людина і яке місце займає вона в світі?— яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?— в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі?— в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?— як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот?— людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.

3.світогляд його сутність і структура Світогляд, його сутність і структура, як правило, виражалося через ті уявлення індивідів, які вони формулювали в процесі узагальнення тих знань, які отримувалися в результаті суспільної практики. В результаті таких узагальнень сформувалося розуміння світогляду, як специфічної форми свідомості індивіда, у якій відбиваються його погляди на навколишню дійсність і своє місце в цій дійсності. Структура світогляду у філософії включає в себе такі найважливіші компоненти, як знання, установки, переконання і ідеали, за допомогою яких людина виражає своє ставлення до навколишньої реальності і формує власну позицію в цьому світі.Структура світогляду в якості своїх найважливіших елементів, включає:

• систему інформації і знань;

• погляди, відносини і критерії оцінки навколишнього світу;

• установки і переконання, які спричиняють поведінкові мотиви людини;

• ідеали людини — образи, які спричиняють розвиток людини і його рух, як активного, перетворюючого світ, суб’єкта.

4.основні історичні типи світогляду. Світогляд - система уявлень про світ і про місце в нім людини, про відношення людини до дійсності, що оточує його, і до самого собі, а також обумовлені цими представленнями основні життєві позиції і установки людей. Існують три основні типи світогляду - життєве (буденне), релігійне і філософське. Життєвий (буденне) світогляд породжується безпосередньо умовами життя і досвідом людей, що передається з покоління в покоління. У категоріальному строе цього типу світогляду відбиваються уявлення здорового глузду, традиційні погляди про світ і людину. Релігійний (міфологічне) світогляд дає специфічно - перетворену картину світу, пов'язану з визнанням надприродного світового початку, і виражається переважно в емоційно-образній формі (спирається на віру). У філософському світогляді теоретично узагальнюється досвід духовного і практичного освоєння світу. Спираючись на досягнення наук про природу і суспільство (природних і гуманітарних наук), філософія створює нові умоглядні (понятійні, категоріальні) моделі світу. На основі раціонального осмислення культури філософія виробляє світоглядні орієнтації, здійснює свою прогностичну функцію (передбачати, прогнозувати події). Опора філософського світогляду - розум.

5.Роль філософії у формуванні культури счасного спеціаліста. Існування людини у навколишньому світі, природі і суспільстві є способом реального утвердження її сутнісних ознак, можливостей, котрі реалізуються як через її практичну діяльність, так і в процесі духовного виробництва. Саме на цій основі у людини виникає, тільки їй притаманне, специфічне духовне осмислення і переживання існуючого світу речей і предметів, суспільного середовища у формі відчуттів, сприймань, уявлень, емоцій, котрі формують відповідне світовідчуття, світосприймання і світорозуміння. У своєму узагальнюючому вигляді всі вони формують єдине цілісне утворення, яке називається світоглядом. Світогляд є насамперед способом тлумачення, інтерпретації феномену буття і водночас формою його духовного засвоєння та розуміння, а тому в ньому реально фіксуються знання та уявлення людини про світ, а також її власне індивідуальне та суспільне буття. У процесі формування світогляду формується індивідуальність людини, її переконання та життєва позиція. Світогляд – результат і наслідок виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку, освіти і самоосвіти. Світогляд за своєю суттю є цілісним сприйняттям людиною структури буття, узагальнюючим осмисленням сенсу та мети людського життя, віднайденням людиною головних і значимих ціннісних орієнтирів. Саме на цій основі відповідно і формується лінія людської життєдіяльності, поведінки, способи і принципи пізнання світу, переконання та ідеали

6.основні ф-ції філософії і її роль і сус-ві. Філософія виконує низку важливих функцій і тому відіграє важливу роль в житті суспільства. Це зумовлюється насамперед її особливим предметом, до якого належать основне питання філософії та най загальний і закони розвитку природи, суспільства й мислення. Як відомо, зміст філософії визначається її місцем у системі знань. Вона, з одного боку, черпає матеріал для своїх гранично широких узагальнень із природничих та суспільних наук, з людської практики. Це не просто сума знань, оскільки філо¬софські узагальнення завжди пов'язані з основним питанням філософії й з проблемою сутності розвитку. З другого боку, фі-лософія є загальнотеоретичною й загальнометодологічною осно¬вою наук, озброює їх знаннями принципів, законів, категорій науково-творчого мислення, дає їм найголовніші пізнавальні орієнтири. Тому для того, щоби будь-який учений відповідав високим вимогам сьогодення, йому необхідно мати глибокі філософські знання. Однією з найважливіших функцій філософії є формування нею най загальніших ідей, уявлень про природу, про форми людської діяльності. Тому філософія в науковому пізнанні та сус¬пільному житті виконує низку важливих функцій: -світоглядну;-онтологічну;-праксеологічну;-гносеологічну;-методологічну;

7.Ортодоксальні філ. Школи Д.Індії.( визнали авторитет Вед)Веданта-вона ставить перед людиною мету досягнути стану самоусвідомлення або космічної свідомості.міманса-вона визнавала матеріальне начало у Всесвіті,вона тісніше пов’язана з релігією ніж санкх’я,проте реалістичність і раціональність методології мімансизближує її з давньоіндійським матеріалізмом,санкх’я-заперечує ств.світу Богом,його немає принаймні його буття не доведенеСвіт не ств.а розв.поступовоРозрізняють 3-види санкх’ї:класичний.теїстичний,матеріалістичний., йога-приймаючи психологію і метафізику санкх’ї,йога є більш теїстичною школою,бо додає до 25 елементів санкх’ї божество..н’яя-послідовники н’яї вірили,що набуття істинного знання було єдиним шляхом для звільнення від страждань.у нь’яї існують 4 джерела знань:сприйняття,умовивід,порівняння,слово авторитета.вайшешика-.проголошує своєрідну форму атомізму,постулюючи,що всі тіла фізичного Всесвіту зводяться до скінченого числа атомів.визнає 9 субстанцій:земля,вода,світло,повітря,ефір,часпростір,душу,розум.

8.неортодокспльні школи.(невизнавали авторитет Вед)джайнізм-основою є віра в низку перероджень,незміна цінність життя в будь-якому його прояві.джайнізм відкрив доступ у свою громаду представникам усіх варн.Нірвана в джайнізмі-досягнення душею вічного блаженства,в якому і є сенс життя.буддизм-виник.на територіях держав де проповідував будда Сіддгартха Гаутама.осн.положення викладені в 4 істинах шляхетних:1.життя неминуче пов’язанно з стражданням;2.причина страждання-жадоба чуттєвих насолод;3.щоб уникнути страждань,треба звільнитись від жадоби;4.і досягти повного заспокоєння-Нірвани.Чарвака-локаята-вони заперечували існування душі після смерті,а першоосновою встого сущого вважали предметні,матеріальні сутності.їх у них було 4:земля,вода,повітря,вогонь.саме з цих елементів виникає свідомість.вони гедоністи.сенс життяв щасті,а шастя-насолода.

9 філософія Конфуціанства.засновник конфуціанської школи-Кун-фуй-Зи.його головний твір»Лунь-Юй»(«бесіди та висловлювання»)-збірка переважно моральних повчань.цю книгу кожний освідчений китаєць вив.напам’ять в дитинстві і керувався нею все життя.в центрі вив.Конфуці.-взаємовідносини між людьми та проблеми виховання,а його характерна особливість-культ.минулого.жити щасливо-означає бути у згоді з самим собою,з ін..людьми та світом.філософ дав розгорнутиу образ людини,яка дотримується його моральних заповідей.вонавіддана обов’язку та закону,вимогливадо себе,радіє лише належному,йде на смерть заради людинолюбства,у доброті не марнотратна,у бажаннях не жадібна,у величі не горда.це всебічно розвинута особистість.У силі морального прикладу Конфуцій бачив також ключ для управління народом.Він вважав що його керівники повинні поєднувати якості філософів,літераторів,вчених і чиновників.Конфуціанство було офіційною ідеологією Китаю до 1949,а на Тайвані залиш.до тепер.

10.філософія даосизму Даосизм виник у Чжоуському Китаї одночасно з ученням Конфуція у вигляді самостійної філософської доктрини. Засновником філософії даосів вважається давньокитайський філософ Лао-цзи. У трактаті Дао де цзин (IV—III ст. до н.е.) викладені основи даосизму, філософії Лао-цзи. В центрі доктрини — вчення про великого Дао, про загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і в усьому беззастережно. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Невидиме і нечуване, недосяжне для органів чуття, постійне й невичерпне, безіменне і безформене — воно дає початок, ім'я і форму всьому на світі. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізмати Дао, йти за ним, злитися з ним — у цьому зміст, мета і щастя життя. Проявляється Дао через свою еманацію — через Де, і якщо Дао породжує все, то Де все годує. Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який в принципі слід уподібнити макрокосмосу, тобто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує під час взаємодії сил Інь і Ян, має зірки, планети тощо, організм людини — теж скупчення духів і божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намагатися створити всіх духів-монад (їх 36 тис.) — такі умови, щоб вони не бажали залишити тіло. Це досягається насамперед, як вважали даосисти, обмеженням у їжі — шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками. Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м'яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, далі від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі.

11.філософія легістів і моїстів

Представники школи легізму вирішували проблеми соціальної теорії і державного управління. Згідно з їхнім ученням, порядок у суспільстві — це лише суто зовнішнє приховування недоліків. Необхідно по-новому відрегулювати відносини між людьми і, зокрема, між правителями і суспільством. Правитель тільки видає закони і укази, не вникаючи в інтереси суспільства, бо в рамках цих законів вироблено лише систему нагород і стягнень Розвивається думка про погану природу людини. Прагнення людини до особистого успіху слід використати у формуванні суспільних відносин. Підданий продає свої здібності, щоб натомість одержати корисне і вигідне. Закони служать для регулювання цих відносин.

Минуле не повторюється, тому новій історичній дійсності повинні відповідати нові способи управління. Посилання на порядок у конфуціансько-му розумінні марні і перебувають у суперечності з характером нових законіа

• Питання про сутність законів неба розробляв Сюнь-Цзи (III ст. до а е.). Він розумів небо як постійність, яка має свій шлях (тянь дао) і наділена силою, що повідомляє людині сутність та існування. Разом із землею небо об'єднує світ у єдине ціле. Звідси випливає, що людина є частиною природи. Сюнь-Цзи висуває тезу про недобру природу людини, оскільки всі її здібності та хороші властивості є результатом виховання. Люди організовуються в суспільство для того, щоб змінити природу, але роблять це, чітко розділяючи функції і відношення.

Сюнь-Цзи поділяє природу на такі частини:

• явища неживі, що складаються з матеріальної речовини;

• явища живі, що складаються з матеріальної речовини;

• явища, що складаються з матеріальної речовини, які живуть і мають свідомість;

• людина, яка складається з матеріальної речовини, живе, вміє мислити, має моральну свідомість.

Людина створює імена для того, щоб називати речі, відношення і поняття, розрізняти і чітко визначати явища дійсності. Понятійне освоєння дійсності відбувається за допомогою розуму. Перший ступінь пізнання -чуттєвість, другий - розумне пізнання. На початку династії Хань (II ст. до а е. - II ст. н. е.) відбувається нове пожвавлення духовного життя китайського суспільства. В цьому процесі важливу роль відігравав насамперед даосизм. До кінця II ст. до а е.,

пристосувавшись до нових умов, на свої позиції повертається конфуціанство, що стає державною ідеологією.

• На думку даосиста Лю Аня, енергія (ці) є виразом людської життєвої природи, а оскільки вона є матеріальним принципом, то й забезпечує людині природний зв'язок зі світом.

«Вимагати, щоб люди вчились, і стверджувати, що є доля, - це все одно, що наказати людині укласти волосся і тут же збити з неї зачіску».

Мо-Ді

Мо Ді (Мо-цзи) народився в рік смерті Конфуція і вмер у 400 році до н.е.. Про його життя відомо мало. Книга "Мо-цзи" - плід колективної творчості моїстів. Моїзм проіснував два століття.  Школа моїстів багато в чому відрізнялася від інших філософських шкіл Древнього Китаю: Мо-цзи залишився єдиним видатним її представником: його філософія не запліднювала інших навчань; при Мо-цзи і пізніше школа була чітко побудованою воєнізованою організацією, що неухильно виконувала накази його глави (членами її здебільшого були, по видимому, вихідці з прошарку бродячих воїнів); після смерті Мо-цзи школа розпалася на три групировки - Сянфу-ши, Сянлі-ши, Денлін-ши, по прізвищах їхніх вождів, кожна з яких відкидала приналежність до Мо-цзи двох інших; нарешті, у діяльності школи, незважаючи на її нетривалість, виділяються два етапи - ранній, коли Моїзм володів визначеним релігійним фарбуванням, і пізній, коли він цілком від неї звільнився.  До неба моїсти відносилися так - небо - зразок для правителя. Зразком же небо може служити завдяки своєму людинолюбству. Небо "бажає, щоб люди допомагали один одному, щоб сильні допомагали слабкому, щоб люди учили один одного, щоб знаючий учив незнаючого, поділяли би майно один одного. Небо також бажає, щоб верхи виявили ретельність у керуванні країною, щоб у Піднебесній панував порядок, а низи були старанні в справах" Моїсти залишаються в межах протофілософії і не зі стані перебороти таких пережитків предфілософії, як антропоморфізм. Тому небо в них здатно "бажати" і "не бажати", воно має волю. Більш того, небо нагороджує і карає, і той, хто спонукує людей до зла, неодмінно понесе покарання.  Моїсти заперечували конфуціанське приречення. Небо нічого конкретно не визначає. Люди вільні. Небо тільки бажає, щоб люди любили один одного. Моїсти проповідували любов до далекого. Відсутність "загальної" любові - головна причина безладь. "Окрема любов"-"причина взаємної ненависті". Народ - і вища цінність. Воля неба і воля народу збігаються. Любов неба до колись усього любов неба до простого народу. Тому, наслідуючи небу, випливаючи його волі, правителі повинні любити народ. Моїсти у своїх соціальних планах не йшли далі навчання про необхідність удосконалювання керування. Правителі повинні почитати мудрість, підбирати служивих людей не по знатності й умінню лестити, а по ділових якостях, шанобливо слухати, коли їм говорять правду. У своїй позитивній програмі моїзм вимагав лише зміни методів керування, не торкався класових відносин. Усі зло в поганих радниках ванов. Моїсти відносилися до традиції критично, вибираючи відтіля тільки гарне. Вони висміювали конфуціанців, що дорівнюють чесноту проходженню старовині, де було багато зла. Не фетишували вони і закон. Закон - підсобний засіб керування, закони повинні погоджуватися з волею неба, тобто служити загальної любові. Моїсти - переконані супротивники воєн. Вони проти рішення політичних суперечок між державами військовими засобами. Воля неба вимагає, щоб держави любили один одного. Моїстське навчання про знання демократично. Джерело знання-народ, його трудова, практична діяльність. Знання критерій істини. Знання повинні мати практичну цінність, служити народу. Велике значення моїсти додавали умінню вести міркування, логіці. Моїсти учили, що поняття порожнє, якщо йому не відповідає та або інша річ. Вони намагалися розділити речі по родах, бачили сутність пізнання в перебуванні причини явища. Мо-цзи був глибоко переконаний в істинності свого навчання саме як міркування. Він говорив, що спроби інших шкіл спростувати його міркування - це все рівно, що спроба розбити камінь яйцем. Можна перебити всі яйця в Піднебесної, але камінь не зруйнується. Так само незламне навчання мо Ді.

12.Антична філософію,характерні рисиЗагальна характеристика античної філософії.Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм.Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі:— наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;— присутність елементів антропоморфізму;— наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи;— пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п^— в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.Другий період (У-ІУ ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період ь вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.Третій період (кін. IV ст. до н.е. —^УІ ст. -н.е.) називають елліністичним. Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес в- філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.

13.філософія Сократа.у центрі своєї філософії поставив питання про людину як мету в світі,протиставивши матеріалістичному світогляду релігійно- моральний,побудований на визнаі світу божеством вічним всюди сутнім,а основою світу проголосив духовний принцип у логічному і історичному смислі слова.істинна моральність є знання того,що є благо і прекрасне,корисне дя людини,що допомагає досягти блаженства і життєвого щастя.

14.Атомізм Левкіппа-Демокріта-Епікура Найбільш яскравими представниками матеріалізму античності були такі філософи, як: Левкіпп, Демокріт (нар. близько 47О р.до н.е.), Епікур (341-27о рр.. До н.е.), Тіт Лукрецій Кар (99-95 рр. . до н.е.) і ін Особливо велике значення мало розвиток Левкіппа і Демокрітом атомістичної теорії. Левкіпп заклав основи давньогрецької атомістики, а Демокріт розвинув цілу систему атомістичного матеріалізму. Атомістична теорія будови матерії з'явилася найбільшим досягненням наукової думки стародавнього світу і одним з показників мощі теоретичного мислення. Звичайно, уявлення древніх філософів про атом як неподільною і простий матеріальної частці носили наївний характер, але для того часу це була геніальна здогадка про будову матерії, яка була експериментально підтверджена лише через два з гаком тисячоліття; Демокрит: Він був учнем Левкіппа і основні положення атомістичної теорії запозичив у нього, але розвинув їх далі. Слідуючи за Левкиппом, Демокріт стверджує, що все існуюче складається з атомів і порожнечі. Атоми - це неподільні частинки. Атоми з'єднуються між собою і утворюються речі. Вони різняться між собою формою, порядком і поворотом. Атоми єдині, неподільні, незмінні і незнищувані. Крім них існує ще пустота, так як без порожнечі не було б можливості переміщення, а також ущільнення і згущення. Пустота за своїм характером однорідна, вона може відокремлювати тіла між собою, а може знаходитися і всередині самих тіл і відокремлювати окремі частина цих тіл. Атоми ж не містять порожнечі, вони відрізняються абсолютною щільністю. Він вважав, слідом за Левкиппом, що не тільки нічого не виникає з нічого, як це вважали попередні філософи, але і що нічого не виникає без причини. Все відбувається за суворої необхідності Епікур розділяє свою філософію на три частини: каноніка - вчення про пізнання, фізику, етику. Остання виступає у Епікур; головною частиною, але перші дві частини є обгрунтуванням етики. Згідно з Епікура, все знання виникає з відчуттів за допомогою сприйнятті предметів природи, до яких він також відносили образи фантазії. Для обгрунтування своєї етики Епікур привертає атомистику Демокріта. Він виходить з трьох сформульованих ним передумов: 1) ніщо не виникає з неіснуючого і в нього не переходить; 2) всесвіт була завжди саме такий, яка є в даний час і завжди буде такою; 3) всесвіт складається з тіл і порожнечі. Ці передумови приймалися і попередніми філософами, в тому числі Демокрітом і Левкиппом. Слідом за ними Епікур визнає, що тіла складаються з атомів, які неподільні і розрізняються за формою, величиною і вазі. Ці передумови приймалися і попередніми філософами, в тому числі Демокрітом і Левкиппом. Слідом за ними Епікур визнає, що тіла складаються з атомів, які неподільні і розрізняються за формою, величиною і вазі. Виділення Епікура відмінності атомів по вазі - дуже істотна риса його концепції. Відмінність фізики Епікура від фізики Демокріта також полягає в розумінні руху атомів. Демокріт стверджував, що рух атомів у порожнечі визначається зовнішньою механічною необхідністю. Епікур же вважав, що атоми вільно відхиляються від прямолінійного руху.

15.фіософія Платона.платон єдиний стародавньогрецький філософ,праці якого дійшли до наших днів цілком.Він поставив за метуоб’єднати впорядкованість космосу як цілого,єдиної живої істоти,з’єднати природнє і духовне, матеріальне та ідеальне.Вищим началом, яке дає неподільну побудову «ейдосу» він вважав категорію Пероєдиного,з якого виникає все сутнє.як вищий рід буття онтологізоване Першоєдине перетворювалось в абсолютно сутнє,Творця світу,а сама діалектикакосмосум зводилась до опису Платоном його творчості.Він вперше виділяє філософію як сомостійну науку, завдання якої давати людям уяву про світ,пізнання вічної і незмінної ідеї вищого Бога,на основі чого будується певний світогляд,котрий підіймає людину над життєвими потребами.

16.філософія Арістотеля.Він синтезував увесь попередній розвиток філософського знання,поставив питання про роль філософії як теоретичної науки,покликаної пояснити світ,ств.цілісне філософське вчення.при побудові своєї-ми він виходив з того,що світі снує об’єктивно,як сукупність речей матеріальної природи,які перебувають у стані постійних змін і руху.Основа кожної речі,матерія буває першою і другою.10а це матерія не визначена,загальний субстрат і її не слід ототожнюватиз чимось конкретним.У бутті вона проявляється поєднанням 4 елементів(землі,воли,повітря,вогню).Результат їх різних поєднань у різних відношеннях- буття.2-е-це будівельний матеріал речей,матерія оформлена,визначена завдяки діяльності форм.Вона з потенційного буття утв.дійсне реальне буття.Він не ставив питання про рух сутності,яка залишилась для нього стабільною і незмінною.

17.Мілецька філософська школа. Мілетська школа відома як перша філософська школа. У ній уперше свідомо було поставлене питання про першооснови всього сущого. Мілетська школа (іонійська школа натурфілософії) — (давньогрецька) філософська школа, заснована Фалесом у Мілеті, одному з міст Іонії, у першій половині VI ст. до н.е. Представлена Фалесом, Анаксимандром й Анаксименом. Антична .Ф-ія - це сукупність ф-ських навчань , що розвилися в др.гр. з 7 ст. до.н.э. і в др.рим. з 2 ст. до н.е. і до 6 ст. н.е. А.ф-ія склалася на основі східних знаний.Исходной точкою розвитку А.ф-іі був матеріалізм Мілетської школи. Фалес з Мілета основою всього сущого вважав воду.Все інше виникає шляхом «згущення» і «розрідження» цієї первоматерии. Анаксимандр вважав, що першо-основою явл. безмежне Apeiron ( це не вода, повітря - це ціле, безмежне в просторі і в часі) Анаксимен вважав першоосновою повітря , розрідження якого призводять до виникнення вогню, а згущення викликають вітри - хмари - землю - камені.

18.Піфагорійська філософська школа. У піфагореїзмі виділяють дві складові: практичну і теоретичну У релігійному навчанні піфагорійців найбільш важливою рахувалась обрядова сторона, потім малося на увазі створити визначений щиросердечний стан і лише потім по значимості йшли вірування, у трактуванні яких припускалися різні варіанти. У порівнянні з іншими релігійними плинами в піфагорійців були специфічні уявлення про природу і долю душі. Душа - істота божественна, вона укладена в тіло на кару за гріхи. Вища ціль життя - звільнити душу з тілесної в’язниці, не впустивши в інше тіло, що нібито відбувається після смерті. Основними об'єктами наукового пізнання в піфагорійців були математичні об'єкти, у першу чергу числа натурального ряду

19філософіяСофістів Софісти — були мандрівними експертами з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику. Вони не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси. У філософії вони атакували тлумачення реальності елейців і намагалися пояснити феноменальний світ. Їхня освітня програма базувалася на віруванні, що чесноту можна навчити. Через їхнього противника Платона, вони набули поганої слави — філософських шахраїв, зацікавленіших в грошах і престижі аніж у правді. У римський період термін софіст означав просто вчителя риторики. Основна проблема, що її вирішують софісти, — - це реальність сущого. Вирішення цієї проблеми, за Протагором, зводиться до такого твердження: «Є. тільки світ думки, світу сущого не існує». Софісти повинні були навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою б абсурдною вона не була. Основою такого навчання було уявлення про відсутність абсолютної істини і об'єктивних цінностей. Відносність понять добра і зла приводило до таких тверджень: «Хвороба — зло для хворого і благо — для лікаря»; «Смерть — зло для померлого, а для могильників — благо».Софістами була започаткована тенденція «повороту до людини. Протагор був звинувачений в нечестивості, оскільки його твір починався словами: «Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні того, який вони мають вигляд». Філософ Трасимах вважав, що боги не звертають уваги на людей. Феодор Кірейський заперечував існування богів.

20.філософія Геракліта і Кратіла Геракліт (із Ефеса) стверджував, що всі предмети, а також душа людини походять з одного начала – вогню, – тому що вогонь найбільш рухливий, мінливий, безперервно плинний. Геракліт вперше свідомо розробляє діалектичний погляд на світ і справедливо вважається засновником античної діалектики. Але його діалектика натуралістично-космологічна і споглядальна. Він не доходить до розробки діалектики мислення, діалектики понять. Його заслуга – утвердження діалектичного погляду на природний світ. Кратил (кінець 5 в. До н.е.) - грецький філософ, послідовник Геракліта, у якого Платон навчався до зустрічі з Сократом. Про вчення Кратила відомо за його поданням в однойменному діалозі Платона Кратіл та за деякими згадками у Аристотеля. Кратил до межі посилив вчення Геракліта про плинність чуттєвого космосу, який в силу своєї мінливості не може бути навіть адекватно описаний в мові. Вважаючи, що в безперервно мінливому світі неможлива мова, він «тільки ворушив пальцем і дорікав Геракліта за те, що він сказав, що не можна двічі увійти в одну й ту ж річку; сам він вважав, що не можна і один раз». У сократиків Есхіна в одному з діалогів Кратил говорив «сичачи і трясучи руками», вдаючись до невербальних способів для передачі свого ексцентричного вчення

21.Філософія Парменіда і Зенона. Зенон Елейський відомий своїми апоріями (парадоксами; він сформулював 45 апорій, до нас дійшло 9), якими намагався довести неістинність видимої, чуттєво даної множинності речей та їхнього руху, вважаючи, що істинна картина світу осягається мисленням. Не заперечуючи множинність і рух речей як чуттєву вірогідність, Зенон Елейський заперечував їхню істинність на тій підставі, що спроби відобразити їх у мисленні призводять до нерозв'язних суперечностей, утруднень, які не можуть бути властиві «істинному буттю». Об'єктивно філософія Зенона Елейського відіграла прогресивну роль у розвитку античної діалектики, оскільки він стихійно підійшов до питання про суперечливість явищ природи та вираження цієї суперечливості в поняттях. Сутність його головних аргументів:1) Проти множинності: якщо усе складається з багато чого, чи якщо суще реально поділяється на відособлені частини, то кожна з цих частин виявляється і нескінченно малою, і нескінченно великою; тому що маючи поза собою нескінченну безліч всіх інших частин, вона складає нескінченно малу частку усього, але з іншого боку, складаючись сама з нескінченної безлічі часток (будучи ділена до нескінченності), вона представляє величину нескінченно велику; 2) Проти руху. Щоб пройти відомий простір, тіло що рухається повинне спершу пройти половину цього простору, а для цього — спочатку ще половину цієї половини і т.д. до нескінченності, тобто воно ніколи не рушить з місця; на цій підставі швидконогий Ахіллес ніколи не може наздогнати повільну черепаху (апорія "Ахіллес і черепаха").Пармені́д давньогрецький філософ і політичний діяч; вважається творцем онтології у філософії, що вперше чітко розвів два різні поняття — істину та суб'єктивні погляди і думки.. Для Парменіда найважливіше визначення буття - осягання його розумом: те, що можна пізнати тільки розумом, і є буття. Почуттям буття недоступне. Тому «одне й те ж є думка і те, про що думка існує». У такому твердженні Парменіда підкреслюється тотожність буття й мислення. Буття - це те,, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе, «як думка про нього». Мислення ж - це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результат мислення - знання (episteme). Почуттєве сприйняття має справу з безліччю різноманітних речей і одиничних предметів, що оточують людину. Людина може мати гадку, погляд (doxa) -звичайне, повсякденне уявлення, що протистоїть знанню як наслідку осягнення єдиного. Прагнучи віднайти глибоку основу всього існуючого, Парменід зауважує: ніщо із безпосередньо даного в чуттєвому досвіді не може задовольнити його через явно минущий і скінченний характер.

22Епікуреїзм:філософські погляди. Епікуреїзм - філософське вчення, що виходить з ідей Епікура і його послідовників. Епікуреїзм був одним з найбільш впливових філософських течій в Античності. Епікур засновує свою школу в 310 р. до н. е.. спочатку в Колофон, а потім, в 306 р. до н. е.., переносить її в Афіни. Школа знаходилася в саду філософа, з цієї причини вона отримала назву «Сад», а послідовники Епікура стали іменуватися «філософами з садів». В школу приймалися жінки і раби, причому відмовлятися від свого майна не було потрібно. На воротах школи був напис: «Гість, тобі тут буде добре; тут задоволення - вище благо».

23.Скептицизм: філософські погляди. Ще однією філософською течією раннього еллінізму є скептицизм. Ця течія виникла не на порожньому місці, а на основі вироблених попередніми мислителями ідей про постійну плинність усіх подій сущого, протиріччях між чуттєвими враженнями і мисленням, про принцип відносності усіх явищ. У повсякденному використанні скептицизм (грец. σκέπτομαι — замічати, зауважувати, розглядати) може означати таке:-сумніви щодо певного явища чи існування або властивостей певного об'єкту,;-метод судження, що засновується на неприйнятті передвчасних висновків.

У філософії, скептицизм означає одну з наступних позицій:-(принципову) обмеженість знання,-отримання інформації про дійсність через сумніви та постійні перевірки чи експерименти,-брак певності в існуванні позитивних мотивів для людських вчинків

24.Стоїцизм:філософські погляди. Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, фізика – фруктове (фруктові) дерево(а), а етика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи. Стійкі у своїх поглядах висували на перший план поняття спокійного і завжди врівноваженого мудреця. У цьому проявлявся ідеал внутрішньої свободи - від пристрастей. Згідно Хрісіпп існує світова душа - це чистісінький ефір, самий рухливий і легкий, жіночно ніжний, як би найтонший вид матерії.

25.заг.хар філософії Середньовіччя. Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (У-ХІУ ст..). Якщо антична філософія за своєю суттю була космоцентрична (визначальною реальністю для неї була природа, Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец. —«теос» — бог). Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч.ІУ ст). привело до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підґрунті і починає формуватися середньовічна філософія, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія (богослів'я) підноситься за цих умов на рівень найголовнішого знання, якому підпорядковуються всі інші види знання. В умовах релігійного диктату філософія була оголошена «служницею богослів'я», і за допомогою свого раціонального апарату вона повинна була утверджувати основні положення християнства. Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істининим буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль. , По-друге ідея духовності, яка пов'язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту. На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому «сидить» диявол. По-третє, світ сприймається як двоїсте буття, справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи. Цей поділ проходить через всю середньовічну філософію.

26.філософія Аплогетиків. Розпочинається становлення філософії середніх віків періодом так званої «апологетики» (апологія — захист). Представники апологетики виступали із критикою античної філософської і культурної спадщини і захищали християнство. Найбільш видним представником цієї епохи був Квінт Тертулліан (160-229 рр.), який проголосив Думку про несумісність філософії і християнського віровчення, розуму, знання і віри. Тертулліану належить ідея віри в абсурдне, як справжю основу буття: «Вірую, бо це — абсурдне». Ця теза Тертулліана зовсім не безглузда, як може здаватися на перший погляд. Вона набуває певного сенсу насамперед у ситуації соціального тупика, якому опинилося рабовласницьке суспільство за часів його кризи і розпаду. Ще для античної свідомості здавалися абсурдними догми християнської віри: про створення світу за сім, днів, непорочного зачаття, воскресіння Христа. Абсурдним здавалося і те, що треба полюбити ворога як ближнього свого, що усі люди є духовними братами. Адже з точки зору здорового глузду, який панував у масовій свідомості того часу, між рабом і рабовласником пролягає прірва, яку не можна подолати. Так само і ставлення до ворога повинно бути однозначно ворожим. Логіка християнського світогляду руйнувала сформовані стереотипи і будувала на їхньому місці новий світоглядний базис. "Абсурдність" християнства виявилась рятівною для людства, яке опинилося у критичній соціальній ситуації. Через духовну єдність людей, через утвердження абсолютних цінностей християнство шукало шлях спільного порятунку людства від саморуйнування. Крім того, Тертулліанове «вірую, бо це — абсурдне» — це відкриття і визнання «надрозумової реальності», яка пізнається не розумом, а вищою інтуїцією, одкровенням. Розум не є вищою інстанцією людського духу. Є істини, які не можуть бути висловлені і обгрунтовані логічними засобами, засобами розуму.

27.Патристика-співвідношення віри та розуміння шляхом тлумачення біблійних текстів. Найвідомішим серед «отців» західної церкви був Августин Блаженний, який систематизував християнський світогляд, спираючись на принципи платонізму. Протиріччя людської душі, зв'язок людини з Богом, добро і зло, історичний час і вічність, смисл людської історії — ось ті проблеми, які цікавили його понад -усе. Етична проблематика займає у нього головне місце. Зло у світі, за Августином, — не помилка творця. Бог не відповідає за нього. Зло — це вільний вибір .людини, і вона несе за нього відповідальність. Джерело зла у світі — від свавілля людини. Вона протиставила волі Бога свою людську волю. Зло виявляється у повстанні людини проти Бога, створіння проти твориш. .Оскільки Бог не творив зла, то воно не має справжньої реальності, тобто воно не існує само по собі. Зло — це лише відсутність, нестача (спотворення) добра. Він вважає, що розум є потрібним для сприйняття християнської доктрини, але його повинна випереджати віра. «Віруй, щоб розуміти», — таку тезу висуває Августин. Цікавою була також думка Августина про лінійний розвиток людської історії. У своїх працях «Про місто Боже» і «Сповідь» він поділяє всю історію людства на шість історичних епох: від дітей Адама і Єви і до народження Христа людство проходить перші епохи, з народження Христа починається шоста, остання епоха, яка триватиме до кінця існування людства.

28.філософія схоластики. Схоластика (від грецького «схола» — школа) — це специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки; яка зародилася в монастирських школах. Пізніше .так стали іменувати всю середньовічну філософію. Схоластика була спрямована на раціональне обгрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вважалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звідти. Природа перестає бути найважливішим об'єктом людського пізнання. Основна увага зосереджується на пізнанні Бога і людської душі. Схоластика опиралась в основному на формальну логіку Арістотеля. Однією із центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про універсали (загальні поняття). У відповідності з тим, як тлумачилося питання про існування універсали, середньовічна філософія репрезентована двома основними напрямами — номіналізмом і реалізмом. Номіналізм (від лат. — ім'я, назва) — напрям, який вважав, що реально існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є тільки назви абр імена. Найвидатнішими представниками є І.Росцелін, Дуне Скот, У.Оккам. Представники реалізму, продовжуючи лінію Платона, твердили/що загальні поняття (універсал?) є не відображенням предметів і явищ, а існують реально як певні духовні сутності поза одиничними речами і незалежно від них і складають субстанцію речей. Раніше існує, наприклад, ідея людини як загального поняття, а потім — її породження — одиничні люди.

29.Проблеми універсалій.Боротьба між реалізмом та номіналізмом.

Поряд з доказом буття Бога, іншою найважливішою проблемою є проблема універсалій (загальних понять); обумовлена осмисленням християнського віровчення догмату про трійцю. Найважливішою рисою середньовічної філософії є боротьба номіналізму та реалізму. Номіналізм фундаментальний напрямок гносеологічної думки, що заперечує онтологічний зміст загальних понять (з’являється в античності (Антисфен, стоїки)). Прибічники номіналізму (Росцелін, Абеляр, Уільям Оккам та ін.) вважають, що існують одиничні, конкретні речі, а поняття “загальне” існує тільки у людській свідомості.  Росцелін Іоанн (1050-1123) представник крайнього номіналізму, оголосив універсалії лише “звуками голосу”, тим самим заперечуючи об’єктивність загального не тільки у бутті, але й у розумі пізнаючого суб’єкта. Стосовно догмату трійці, він прийшов до висновку, що нема єдиної божественної субстанції, що об’єднує існування одночасно трьох божественних облич, а є тільки три різні боги. “Тритеїзм” Росцеліна, що підривав підвалини християнської теології, засуджений церквою. Учень Росцеліна Абеляр П’єр (1079-1142) заклав підвалини помірного номіналізму (загальне існує в розумі), який внаслідок стали іменувати – концептуалізм (отримав своє завершення у філософії Нового часу). Прибічники реалізму вважають, що справжньою реальністю володіють універсалії (загальне), а не одиничні речі чуттєвого світу. В реалізмі виділяють два види: крайній реалізм (Ансельм Кентерберійський), що вважає універсалії існуючими незалежно від речей, і помірний, що вважає, що універсалії реальні та існують в одиничних речах. Реалізм, у крайньому своєму виразі, через пантеїстичні тенденції увійшов у конфлікт з церквою, тому у середні віки панував помірний реалізм. Проблема універсалій історично сходить до вчення Платона про ідеї, які, перебуваючи поза конкретних речей, складають особливий ідеальний світ; а також до вчення Аристотеля, згідно якому загальне існує у нерозривному зв’язку з одиничним, являючись його формою. Ф.Аквинський, спираючись на Аристотеля, стоїть на позиціях помірного реалізму. Він виділяє три способи існування універсалій: 1) до речей (ante rem) у розумі Бога; 2) у речах (in rem) як їх сутнісні смисли; 3) після речей (post rem) як поняття про них у розумі пізнаючого суб’єкта.

30.філософія Августина Аврелія. Августинвважав,що людина поєднує у собі природу матер.тіл-рослин і тварин,розумну душу і свободну волю віра передує розумінню.безастережний авторитет церкви.свободаволі не абсолютна,а обмежена божественним приреченням.Наука підпорядкована мудрості,бо навчаєвміннюкорист.речами,а мудрість орієнтує на пізнання.лінійне тлумачення часу-від минулого до майбутнього.Якщо Бог усе визначив наперед і обрав тих,хто справиться,то чи варто дотримуватись принципів добра,справедливості,самовлосконалення?

31.філософія Т.Аквінсьного.неотомізм Фома Аквінський (1225-1274) є визначним представником середньовічної філософії та теології. Завдяки Аквінському довершене теологічне католицьке віровчення та здійснена систематизація схоластики. Створив філософську працю “Сумма теології”. Уперше поєднав філософію з християнською вірою та використав її для розвитку теології. Беручи за основу філософіюПрийшовши до висновку що не все підвладне розуму він чітко розрізняє істини розумні і стини над розумні. Філософія і теологія отримують у нього свій самостійний статус, свої завдання та цілі.Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму; поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля, Хайдеггера, Ясперса. Неотомісти розрізняють два джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне одкровення (віру як непохитну впевненість у тому, що Бог відкрив людині через слово і то, що мовлене Богом є істинним).

32.хар.риси філософії відродження.період від 14-16ст.харак.розпадом феодальних відносин і зародженням перших наростків капіталізму це відродження античних наук,мистецтв,але ця культура хар.своєюантифеодальноюспрямованістю5-ь осіб які змінили світ данте аліг’єрі і черепашки ніндзя(леонардо да вінчі,рафаель,донотелло,мікеланджело)риси: Гуманізм — піднесення людини; Антропоцентризм — людина, а чи не Бог у центрі дослідження; Секуляризація — визволення з церковного впливу;Пантеизм - становлення досвідчених наук процес формуваннянаучно-материалистического розуміння, вільного від теології; Високий інтерес до соціальних проблем, суспільства й держави та розвитку ідей соціальної рівності;

33.природно-наук.погляди Кузанського.родоначальник італ.наторфілософії.Він одон з перших висунув принцип методичного використання математики в пізнанні природи.Головна проблема-Бога і його співвідношення зі світом.Теїзм-вчення згідно з яким Бог є трансцендентним світові.Основна тенденція-прагнення подолати розрив між земним і небесним,зблизити Бога і світ-пантеїстична.Абсолютний максимум-те,більше чого ніщо не може бути,а це означає,що він один у своєму роді і йому ніщо не протистоїть.будь-яка найдрібніша частка буття належить йому.абсол.максимум збігається з мінімумом. «вчене незнання»- розуміння обмеженості раціонального мисленн,нездатності звичайного розуму за допомогою конечних позитивних визначень осягнути безконечну природу абсолюту.Якщо Бог виступає як єдніст усіх протилежностей,то він має також перебувати в єдності зі ств.ним речами.»Все в цьому»- пояснення розуміння світу.

34 філ.погляди Дж.Бруно У філософії Б. ідеї неоплатонізма перехрещувалися з сильним впливом переконань античних матеріалістів, а також піфагорійців. Оформленню пантеїстичної натурфілософії Б., направленою проти схоластичного арістотелізма, багато в чому сприяло знайомство Б. з філософією Миколи Кузанського (в якого Б. почерпнув і ідею «негативної теології», витікаючої з неможливості позитивного визначення бога). Спираючись на ці джерела, Б. вважав метою філософії пізнання не надприродного бога, а природи, що є «богом в речах». Розвиваючи геліоцентричну теорію М. Коперника, що зробила на нього величезний вплив, Б. висловлював ідеї про нескінченність природи і безконечну безліч світів Всесвіту,затверджував фізичну однорідність світу (вчення про 5 елементів, з яких складаються всі тіла, — земля, вода, вогонь, повітря і ефір). Уявлення про єдину безконечну простий субстанції, з якої виникає безліч речей, зв'язувалося в Би. з ідеєю внутрішньої спорідненості і збігу протилежностей («Про причину, початку і єдиному», 1584). У нескінченності, ототожнюючись, зливаються пряма і коло, центр і периферія, форма і матерія і тому подібне Основною одиницею буття є монада, в діяльності якої зливається тілесне і духовне, об'єкт і суб'єкт. Вища субстанція є «монада монад», або бог; як ціле вона виявляється у всьому одиничному — «все в всім». Ці ідеї зробили великий вплив на розвиток філософії нового часу: ідея єдиної субстанції в її відношенні до одиничних речей розроблялася Б. Спінозою, ідея монади — Р. Лейбніцом, ідея єдності сущого і «збігу протилежностей» — в діалектику Ф. Шеллінга і Г. Гегеля. Таким чином, філософія Б. з'явилася перехідною ланкою від середньовічних філософських систем до філософських концепцій нового часу

35.філ.погл.М Фічіно.Бог-1-а причина всього сущого,водночас він містить в собі весь світ.Бог і світ єдині.Він доводив,що захоплення красою тілесного світу не відвертає людину від Бога,а навпаки,через прекрасне у світі ми пізнаємо його.Любов,краса,насолода нероздільно пов’язані між собою.Краса породжує любов і є джерелом насолоди.Завдяки творчості людина стає богорівною,земним Богом,вона стає причетною вічності.Сенс людського життя-піднесення людини до вищих небесних сфер,бо на цьому шляху вона набуває досконалості і свободи,найвищого блаженства і щастя.