29.Форми і системи заробітної плати.

Форми та системи заробітної плати - це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систему формування заробітку, роботодавець керує інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників.

Залежно від факторів, які беруться за основу нарахування заробітної плати, всі її численні різновиди (системи) зводяться до двох основних форм: погодинної і відрядної. В них проявляються загальні закони руху ціни праці, а в системах заробітної плати ці закони набувають свого конкретного часткового виразу у вигляді тих або інших кількісних залежностей заробітної плати від одного, а інколи декількох показників або факторів, покладених за основу її нарахування. Підприємці використовують ці конкретні функціональні залежності заробітної плати від певних показників з метою посилення інтенсивності праці.

Робоча сила є специфічним фактором виробництва використання якого в процесі виробництва приводить до створення неї вартості. Формою вартості робочої сили є заробітна плата. (види: номінальна і реальна)

Номінальна заробітна плата – це кількість грошей, що отримав робітник за результатами своєї діяльності. Реальна зароб плата – це кількість товарів та послуг який робітник може купити на свою зар плату. Мінімальна заробітна плата встановлюється на рівні прожиткового рівня і повинна забезпечувати набір споживчих благ, який би відповідав фізіологічним нормам споживання, що забезпечує прийнятний рівень життя для даної країни.

Види заробітної плати: - погодинна зароб плата – це плата, що визначається тривалістю робочого часу, - відрядна зароб плата – це винагорода за обсяг виконаної роботи.

6.Сутність економічних інтересів. При з'ясуванні економічних по-треб йшлося про їх нерозривний зв'язок із економічними інтересами, що є першою методологічною передумовою наукового визначення ос-танніх. Іншою вимогою є усвідомлення того, що економічні інтереси є формою вияву економічних відносин і, передусім, відносин економічної власності, її різних типів і форм. Наступною вимогою є виявлення взає-мозв'язку економічних інтересів із цілями, що ставлять перед собою різні суб'єкти економічних відносин, відтак і з їхніми діями для досяг-нення таких цілей. Тому Гегель справедливо стверджував, що дії лю-дей випливають із їхніх потреб та інтересів. Окремі автори визначають економічні інтереси як вигоду, отриману у процесі реалізації економічних відносин, інші — як об'єктивні спону-кальні мотиви економічної діяльності або як спрямованість суб'єкта на значні для нього об'єкти, пов'язані із задоволенням потреб та ін. Прете інтерес існує лише у свідомості людини, а вигода — це вже матеріальний інтерес; внаслідок цього не може бути інтерес лише об'єк-тивним спонукальним мотивом, оскільки поняття "об'єктивний" пе-редбачає незалежність від волі та свідомості людини. Водночас як ре-альна причина діяльності економічних суб'єктів інтерес набуває ознак об'єктивності, внаслідок чого в ньому поєднуються суб'єктивні та об'єк-тивні моменти. З урахуванням сказаного і названих вище методологічних перед-умов, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби окре-мих людей, соціальних верств, груп та класів, що є формою відносин економічної власності, і, у свою чергу, знаходять свій вияв у поставле-них цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення. Економічні інтереси визначаються становищем та роллю суб'єктів господарської діяльності в економічній системі, а їхні соціально-еко-номічні інтереси — місцем і роллю в системі суспільних відносин.

Органічний взаємозв'язок існує також між економічними інтереса-ми та господарським механізмом, його основними функціями. Однією із таких функцій є розвиток людини (в єдності її біологічної та соціаль-ної сторін), узгодження інтересів між класами, соціальними верствами та групами.

Економічні інтереси більшості найманих працівників є особистими інтересами (на відміну від приватних, які є формою вияву приватної трудової власності). Засіб реалізації особистих інтересів — отримання заробітної плати, а приватних інтересів — отримання доходу від реалі-зації створених товарів і послуг. Колективні інтереси також існують у двох основних формах: 1) трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупи-ли підприємство. Таких підприємств у США налічується майже 11 тис. Значна їх кількість формально існує і в Україні після переходу частини державної власності до рук трудових колективів через створення за-критих акціонерних підприємств або викуп за приватизаційні сертифі-кати; 2) колективна капіталістична власність, що утворюється внаслі-док злиття капіталів кількох підприємств. Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (у тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання не-обхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави. На рівні підприємства воно здійснюється через впровадження прогресивних форм заробітної плати, раціонального розподілу прибутку та стимулювання праці, розширення масштабів виробництва й відрахувань до державно-го бюджету тощо. Світова практика засвідчує, що оптимальне поєднан-ня колективних та суспільних інтересів має місце у тому випадку, коли до державного бюджету вилучається не більше 40 % прибутків. Оптимальне поєднання економічних інтересів на рівні держави відбу-деться тоді, коли отримані державою через механізм оподаткування кошти раціонально розподіляються на соціальні витрати (розвиток освіти, охорони здоров'я, захист навколишнього середовища, розвиток економіки, оборону тощо). З-поміж різних типів економічних інтересів нині домінують колек-тивні інтереси, насамперед, трудові колективні інтереси. Це зумовлене тим, що на підприємствах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні і нематеріальні блага. При цьому мають оптимально по-єднуватися особисті та колективні інтереси, кожен член трудового ко-лективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, буде раціонально розподі-лений відповідно до кількості та якості праці.

Економічні потреби суспільства. Закон зростання потреб Економічні потреби, їх сутність і структура. Без-межність потреб. Закон зростання потреб. Механізм дії закону зростання потреб. Економічні потреби, їх сутність і структура. Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили. Сутність економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її жит-тєдіяльність та поліпшує її. Отже, потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін. Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер. Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами і об’єктами. За суб’єктами потреби поділяють на: індивідуальні, колективні та суспільні; домогосподарств, підприємств і держави; суспільно-економічних класів і соціальних груп. За об’єктами потреби класифікуються так: породжені існуванням людини як біологічної істоти; матеріальні і духовні; першочергові і непершочергові.