68.Суть і структура світового господарства.

Світове господарство являє собою сукупність національних економік, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, науково-технічною та виробничою кооперацією, міжнародною торгівлею, валютним, кредитним та іншими економічними відносинами. Міжнародні економічні відносини визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у різних національних господарствах і, крім того, обумовлюються особливостями економічної політики.

Сучасне світове господарство склалося в результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового включення національних економік у загальну систему світових господарських зв'язків.

Історично первинною формою міжнародних економічних відносин була світова торгівля. Ця форма переважала в епоху капіталізму вільної конкуренції. Процес формування світового ринку одержав новий імпульс після створення в середині XIX століття у провідних країнах великого фабрично-заводського виробництва, яке не могло існувати без світового збуту. У міру розвитку масового виробництва світовий ринок почав переростати у світове господарство.

Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, встановлення довготривалих торгових, виробничих і фінансових зв'язків між різними країнами означає кінець національної відокремленості в галузі економіки.

У XX столітті, особливо після другої світової війни, процес включення національних економік у світове господарство почав розвиватися в таких основних напрямах: послаблення митних і адміністративних бар'єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили; посилення тенденції до інтеграції господарств в окремих регіонах; розширення масштабів і видів діяльності ТНК та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну; підвищення ролі міжнародних кредитних, фінансових і торгових організацій; збільшення взаємозалежностей провідних країн в умовах виникнення і нарощування енергетичної кризи; посилення ролі держави в сфері міжнародних економічних відносин.

Основними рисам сучасного світового господарства є:

високий ступінь розвитку міжнародного поділу праці, учасниками якого є практично всі країни світу;

наявність істотних економічних, соціальних та політичних відмінностей між суб'єктами світового господарства;

панування товарних форм економічних зв'язків між учасниками світових господарських відносин;

встановлення на світовому ринку динамічної відповідності попиту та пропозиції, об'єктами яких є основні види продукції, що надходять у світовий товарообіг;

створення передумов більш вільного переміщення товарів, капіталів та робочої сили.

Як зазначалося, між суб'єктами сучасного світового господарства існують істотні економічні, соціальні та політичні відмінності. З цієї точки зору можна виділити три складові світового господарства: світове капіталістичне господарство, світове соціалістичне господарство, господарство республік колишнього СРСР та колишніх соціалістичних країн Східної Європи.

Світове капіталістичне господарство становить собою сукупність національних господарств і економічних зв'язків капіталістичних країн та країн, що розвиваються. В цій сукупності відсутня рівноправність суб'єктів, оскільки країни що розвиваються, є сировинним придатком до господарства розвинутих капіталістичних країн.

Разом з тим і між країнами що розвиваються, є певні відмінності щодо рівня економічного розвитку та його соціальної спрямованості, глибини подолання докапіталістичних структур, ступеня втягнення у міжнародний годі л праці.

Світове соціалістичне господарство становить собою сукупність національних господарств і економічних зв'язків КНР, В'єтнаму, КНДР і Куби. Якщо до початку 90-х років воно було в змозі конкурувати по всіх напрямах з світовим капіталістичним господарством, то сьогодні усі його сфери істотно ослаблені у зв'язку з відпаданням від нього республік колишнього СРСР та колишніх соціалістичних країн Східної Європи.

Проте і сьогодні воно володіє великим економічним, науково-технічним та інтелектуальним потенціалом. Навіть за умови економічної блокади, вимушених великих витрат на утримання армії та подолання наслідків природних сил, що мали місце в останні роки, соціалістичні країни мають відчутні результати у розвитку суспільного виробництва й зростанні добробуту населення.

Як зазначалося, особливу складову світового господарства становлять економіки країн СНД та колишніх країн Східної Європи. Сьогодні їх не можна віднести ні до світового капіталістичного, ні до світового соціалістичного господарства. Суб'єктивно їх переорієнтовують на світове капіталістичне господарство, проте об'єктивно - по рівню розвитку і характеру продуктивних сил, економічних зв'язках і тенденціях - вони тяжіють до світового соціалістичного господарства.

69. Міжнародний поділ праці: сутність, форми прояву та розвитку

Усі країни тією чи іншою мірою включені до міжнародного поділу праці. Його поглиблення відповідно до розвитку продуктивних сил є об’єктивним процесом, який інтенсифікує міжнародні зв’язки між країнами незалежно від рівня їх розвитку і соціальної орієнтації.

Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

До машинної стадії розвитку національних економік МПП базувалось на своїй природній основі — відмінностях у природно-кліматичних умовах країни, її географічному положенні, ресурсах та енергетичних джерелах тощо. Починаючи з машинної стадії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується. Для індустріальної стадії розвитку характерна залежність спеціалізації від наявного власне технологічного фактора. Практично з цієї стадії розвитку для значної кількості країн починається процес поступового переміщення центра ваги світогосподарських зв’язків зі сфери обігу (торгівлі) у сферу виробництва, що, в свою чергу, зумовлює інтенсифікацію та зростання обсягів торговельних зв’язків.

Нині майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий — промисловість, сільське господарство, будівництво; частковий — між виробництвами цих галузей; одиничний — предметна, подетальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв’язків.

Якісні глибокі зміни у розвитку МПП сталися за останні два десятиріччя. Вони зумовлені новим етапом НТР. Їх загальний зміст можна звести до таких нових процесів у МПП:

пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих (облагороджених) матеріалів. Наприклад, у США на початку 90-х років до 40 % виробів усієї обробної промисловості виготовлялось у сфері наукомістких галузей;

фундаментальні зміни відбулися в МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації — поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних, комп’ютерних технологій (згідно з міжнародними експертними оцінками, місткість світового ринку інформаційних технологій і послуг до 2012 р. зросте до 8 трлн дол., в 1998 р. ця цифра становила 800 млрд дол.);

істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах (наприклад, різних видах транспорту), так і у мережах сучасних інформаційних комунікацій.

Зрозуміло, що всі ці процеси відбуваються за умов жорсткої конкурентної боротьби між усіма суб’єктами світового господарства.

Принципи абсолютних і порівняльних переваг

Теоретичним обґрунтуванням вигод МПП є теорія порівняльних переваг. Її основи були закладені ще А. Смітом і Д. Рікардо. Так, А. Сміт під час полеміки з меркантилістами для оцінки ефективності МПП сформулював принцип абсолютних витрат. Він визначив цей принцип надзвичайно просто: основне правило кожного розсудливого господарюючого суб’єкта — ніколи не роби спробу самому виготовити те, що дешевше купити.

Поняття спеціалізації виробництва Спеціалізація виробництва, форма суспільного поділу праці, що виражається в поділі старих і формуванні нових галузей виробництва, а також в розподілі праці всередині галузей. Спеціалізація виробництва проявляється посиленням суспільного характеру виробництва. Науково-технічний прогрес і зростання масштабів виробництва - найважливіші чинники поглиблення спеціалізації. Спеціалізація виробництва характерна для всіх галузей матеріального виробництва, а також невиробничої сфери. Найбільш розвинена спеціалізація в промисловій галузі. Галузь у структурі економіці - це сукупність підприємств, що характеризуються єдністю економічного призначення вироблюваної продукції, однорідністю споживаних матеріалів, спільністю технологічної бази і технологічних процесів, особливим професійним складом кадрів, специфічними умовами праці. Приклад: металургійна галузь промисловості, машинобудівна, хімічна, автомобільна, електронна. Збільшення числа особливих, самостійних галузей промисловості означає відокремлення виробництв різнорідних продуктів і скорочення номенклатури однорідної продукції при збільшенні масштабів її виробництва на підприємствах, що утворюють в сукупності ту чи іншу галузь. З усіх характерних ознак спеціалізації галузі і підприємства головним є рід, що випускається. Найбільш узагальнюючим показником корінних змін, які відбулися в спеціалізації промисловості, є зростання числа її особливих, самостійних галузей, багато з яких, у свою чергу, включають підгалузі і виробництва. Спеціалізація галузей доповнюється спеціалізацією підприємств всередині кожної галузі на випуску конструктивно і технологічно однорідної продукції. 2. Види з пеціалізаціі виробництва Збільшення числа особливих, самостійних галузей промисловості відбувається не тільки в результаті відокремлення виробництв різнорідних готових продуктів, але й окремих деталей і частин готових продуктів і окремих операцій технологічного процесу їх виготовлення. У залежності від того, яка з цих груп виробництв виділяється в самостійну галузь, розрізняються три основних види з пеціалізація виробництва: предметна, подетально, технологічна (стадійна). Прикладами предметної спеціалізації служать автомобільні і тракторні заводи, взуттєві і швейні фабрики, що випускають закінчені обробкою готові продукти певного роду. При предметній формі спеціалізації підприємства галузі зосереджують свою діяльність на окремих предметах, придатних до самостійного споживання - хліб, вино, масло, машини, меблі та ін На основі предметної форми спеціалізації в основному сформувались галузі харчової, машинобудівної, меблевої промисловості - цукрова, кондитерська, верстатобудівна, автомобільна та ін Приклади подетальної спеціалізації - заводи шарикопідшипників, автомобільних поршнів, кріпильних металовиробів, будівельних деталей та інші підприємства, що випускають деталі і вузли. При Подетальна (повузлової) формі спеціалізації підприємства галузі зосереджують свою діяльність на виробництво окремих деталей або вузлів готового продукту, придатного до самостійного споживання. Подетальна (повузлова) форма спеціалізації застосовується і досить розвинена в галузях промисловості, які виробляють конструктивно-складну продукцію - машинобудування, приладобудування, автомобільна, інструментальна промисловість. Технологічна (повузлова) форма спеціалізації передбачає зосередження діяльності підприємств на виробництві однієї або кількох фаз виробництва готового продукту, придатного до самостійного споживання. Ця форма спеціалізації дозволяє раціональніше розосередити галузі промисловості, наближаючи одних до джерел сировини, інших - до районів споживання. Класичним прикладом технологічної (постадійне) спеціалізації може служити видобуток і виробництво на окремих підприємствах галузі руди (видобуток і збагачення), чавуну з руди, сталі з чавуну, прокату із сталі, машин з прокату або болванок. У харчовій промисловості технологічна (постадійне) форма спеціалізації дуже розвинена: сахаропесочние і цукро підприємства відповідних галузей; первинне, вторинне виноробство та підприємства з розливу готового вина; виробництво зерна - зберігання і обробка зерна на елеваторах - борошно - хліб, макарони, кондитерські вироби та ін Технологічна форма спеціалізації в промисловості забезпечує істотну економію коштів на транспорті, але в умовах первісного ринку вона дещо ослабла. Адже на цій стадії ринку кожен господарюючий суб'єкт шукає максимум прибутку. А це досягається зосередженням у себе всіх можливих переділів. Найбільшого поширення в промисловості отримала предметна спеціалізація. Слабше розвивалася подетальная і технологічна спеціалізація. У машинобудуванні подетальная спеціалізація розвивається в автомобілебудуванні, тракторобудуванні, авіаційної промисловості. Перетворення предметно спеціалізованих заводів у підприємства складального типу передбачає створення широкої мережі подетально і технологічно спеціалізованих підприємств, що є основною передумовою розширення виробництв, зв'язків - кооперування. 3. Цілі і характер із пеціалізаціі виробництва Цілі і характер із пеціалізаціі виробництва залежать від способу виробництва. При капіталізмі в міру розвитку техніки і зміни структури виробництва збільшується число особливих, самостійних галузей промисловості. У ряді капіталістичних країн значного поширення набули також подетальная і технологічна спеціалізація. В автомобільній, електротехнічній і радіопромисловості США головні фірми використовують широку мережу спеціалізованих заводів-суміжників, які виробляють окремі агрегати і деталі. Матеріальна основа з пеціалізаціі виробництва - диференціація знарядь праці. Розвиток з пеціалізаціі виробництва відбувається в тісній взаємодії з формуванням спеціальної технології, зростаючим різноманітністю предметів праці, збільшенням масштабів виробництва та асортименту виробів, стандартизацією виробів і уніфікацією деталей, зміною професійного розподілу праці. Зосередження випуску продукції на спеціалізованих підприємствах дозволяє повніше, ніж на підприємствах універсального типу, використовувати спеціальні високопродуктивні машини і обладнання. Розвиток з пеціалізаціі виробництва - важлива умова швидкого зростання і вдосконалення виробництва. Економічні переваги спеціалізованих підприємств, що випускають великосерійних і масову однорідну продукцію, що застосовують високопродуктивне спеціалізоване обладнання, прогресивну технологію і передові форми організації виробництва і праці, виражаються в поліпшенні використання знарядь праці і матеріальних ресурсів, підвищення кваліфікації та продуктивності праці працівників, зниження собівартості і зростання рентабельності, економії капіталовкладень. 4. Рівень спеціалізації виробництва Процес спеціалізації має певний рівень. Рівень спеціалізації виробництва характеризується для різних її форм і різноманітних поєднань наступними показниками. 1. Питома вага виробленої продукції спеціалізованими підприємствами в загальному обсязі виробництва продукції галузі: 2. Питома вага спеціалізованих підприємств у загальній кількості підприємств галузі. 3. Кількість вироблених видів продукції на підприємстві галузі (номенклатура). 4. Кількість і частка технологічно однорідних груп продукції в загальному обсязі виробництва. 5. Питома вага спеціалізованого обладнання в загальному парку машин.