48.Центральний банк та його функції.
Центральний банк — установа (у більшості випадків державний орган), яка відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави (Федеральна резервна система США) або спільноти держав (Європейський центральний банк).В Україні це Національний банк України.
1668 р. - Засновано перший національний банк – шведський “Ріксбанк”.
1694 р. - був заснований Банк Англії.
Шляхи утворення центральних банків
Утворились в результаті еволюції
1844 р. - Банк Англії став емісійним центром.
1848 р. – Банк Франції. 1874 р. - Банк Іспанії.
1938 р. - був націоналізований Банк Канади.
1942 р. - Банк Японії.
1946 р. - Банк Англії і Франції.
Були створені, як емісійні
1957 р. – у ФРН створено – Бундесбанк. 1960 р. – Австрії створено - Резервний банк Австрії.
Центральні банки(з точки зору власності):
Державні (Великобританії,ФРН, Франції, Росії, Данії та Нідерландах);
Змішані (Японії (55%/ 45%) Швейцарії (57% /43%));
Акціонерні (США, Італія).
Функції центрального банку
Регулюючі
управління сукупним грошовим оборотом;
регулювання грошово-кредитної сфери;
регулювання попиту та пропозиції на кредит.
Керуючі
здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;
проведення валютного контролю.
Обслуговуючі
організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;
кредитуванні банківських установ та уряду;
виконані центральним банком ролі фінансового агента уряду.
Національний банк України було організовано у 1991 роціі являє собою систему єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у Києві, Кримське республіканське і 24 обласні управління.
Принципи НБУ для міжбанківських розрахунків:
використання міжфілійних обігів;
організація розрахунків через клірингові установи;
розрахунки способом організації кореспондентських відносин між комерційними банками;
відкриття кореспондентських рахунків комерційних банків в установах НБУ.
Функції НБУ:
емісія грошей та організація їх обігу;
є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;
контроль за діяльністю комерційних банків;
організація розрахунків між банками;
обслуговування державного боргу країни;
проведення операцій на рику державних цінних паперів та валютному ринку;
видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою.
49. Аграрне виробництво. — особлива сфера вкладення капіталу. Сільське господарство — одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною. До особливостей сільськ госп належить і надзвичайна роль землі як фактора виробництва. В інших галузях (у промисловості, на транспорті) земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. Вона є лише простором, на якому розміщується те чи інше иробництво. У сільському ж господарстві земля виступає як засіб виробництва, оскільки верхній шар ґрунту служить для розміщення рослин у процесі їх відтворення, містить воду та поживні мінеральні речовини, необхідні для їх розвитку. Ця властивість ґрунту називається родючістю. Отже, з одного боку, земля — це предмет праці, а з іншого — засіб праці, оскільки родючість ґрунту люди використовують для виробництва необхідної продукції. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується і не замінюється. Більше того, за правильного використання її родючість суттєво підвищується. Специфіка сільськогосподарського виробництва виражається в аграрних відносинах. Слово “аграрний” латинського походження і в перекладі на українську мову дослівно означає “земельний”.Відносини в сільському господарстві як складова економ відносин виникають між людьми перш за все з приводу володіння землею та використання землі як головного фактора виробництва, з одного боку, і як об’єкта власності — з іншого. Дві сторони аграрного виробництва (продуктивні сили і відносини економічної власності) взаємодіють відповідно до вимог закону адекватності виробничих відносин рівню, характеру і структурі продуктивних сил з урахуванням особливостей розвитку сільського господарства та державного регулювання цієї сфери. Попередньо зауважимо, що найважливішою особливістю такої взаємодії є значно повільніше (порівняно з промисловістю) відмирання приватного типу власності в обох формах, консервативність окремих форм власності в різних країнах, залежно від національних традицій, менталітету народу та інших чинників. Водночас у процесі розвитку аграрного виробництва поступово змінюється співвідношення між витратами живої і уречевленої праці, а отже, діє закон переходу функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва.
Специфіка аграрного виробництва.
Аграрне виробництво багатогалузеве - це рільництво, садівництво, тваринництво, кожне з яких у свою чергу класифікується по багатьох напрямках. Сучасне аграрію виробництво характеризується широким використанням сільськогосподарської і універсальної техніки, хімічних препаратів, біологічних технологій. Основою аграрного виробництва є родюча земля, фунт. Однією з найважливіших сфер суспільного виробництва є сільськогосподарське виробництво. Саме воно забезпечує населення продуктами харчування або сировиною для їх виробництва. Розвиток сільського господарства є неодмінною передумовою поліпшення добробуту населення і прогресу всього суспільного виробництва. На відміну від багатьох інших галузей, сільське господарство має певні особливості, які суттєво впливають на виробничі відносини та економічні показники діяльності працівників, зайнятих у цій галузі. Більшу частину (дві третини) суші займають території, непридатні для ведення аграрного виробництва. Це гори, ліси, пустелі, болота, водні простори.Збільшення площі сільгоспугідь шляхом осушення боліт чи за рахунок знищення лісів, що широко використовувалось раніше (табл. 3.13), зараз визнано непридатним внаслідок безповоротної шкоди біосфері. Тому площа землі, на якій ведеться аграрне виробництво, не збільшується, а навпаки, зменшується внаслідок розширення старих і будови нових поселень і шляхів сполучення. Окрім того, інтенсивна експлуатація землі призводить до її дефадації і необхідності виведення її частини з використання.
50. Земельна рента.– плата за землю.ЇЇ концепція розроблена д.рікардо. Це дохід з землі. Орендна плата включає ще плату за будівлі, споруди, які перебувають на землі, орендованій капіталістом у земельного власника. Ціна землі визначається:Цз=R(рентна плата)/S(норма позикового відсотку)*100% Земельна рента - дохід, що отримується власником землі від орендарів земельних ділянок. Земельна рента виступає у формі абсолютної ренти, диференційної ренти та монопольної ренти.Абсолютна земельна рента - один із видів доходу від власності на землю, плата власнику за дозвіл застосовувати капітал до землі; сплачується орендарем абсолютно з усіх ділянок землі незалежно від родючості (звідси назва цього виду ренти). Диференціальна рента - додатковий дохід, що отримується за рахунок використання більшої родючості землі і більш високої продуктивності праці. Диференціальна рента існує у двох формах: диференціальна рента I і диференціальна рента II. Джерелами диференціальної ренти I є більш продуктивну працю на відносно кращих і середніх за родючістю землях, а також відмінності у місці розташування ділянок землі по відношенню до ринків збуту, транспортних шляхів і т. д. Диференціальна рента II пов'язана з додатковими вкладеннями капіталу в один і той же ділянка, що забезпечують отримання додаткового прибутку. Диференціальна рента виникла як результат обмеженості землі: ціна виробництва сільськогосподарського продукту визначається умовами виробництва не на середніх і кращих ділянках, а на гірших, тому що продукт тільки кращих і середніх ділянок недостатній для покриття суспільного попиту. В результаті утворюється додаткова додаткова вартість, що представляє собою різницю між ціною виробництва на гірших ділянках (громадська ціна виробництва) та індивідуальною ціною виробництва на середніх і кращих ділянках.Монопольна рента - особлива форма земельної ренти, утворюється при продажу певних видів сільськогосподарських продуктів по монопольної ціною, що перевищує їхню вартість. Рентні платежі відрізняються від заробітної плати, відсотка, прибутку та інших видів доходів, вони є частиною орендної плати: якщо на землі, яка здається в оренду, немає ніяких споруд, споруд чи якогось іншого капіталa, то орендна плата, то є певна сума грошей, яка буде виплачена орендарем за використання землі, буде дорівнювати земельній ренті. якщо ж на землі знаходяться які-небудь виробничі ресурси (фабрики, заводи, ресурсодобивающіх споруди), то орендна плата буде включати в себе вже не тільки земельну ренту, але і позичковий відсоток за використання знаходиться на землі виробничого потенціалу. . Диференційна земельна рента. Сутність і причини виникнення. Диференціальна земельна рента – дохід з землі. Умови – відмінність у родючості ґрунту; джерело – несплачена праця найманих сільськогосподарських робітників; причина – монополія на землю як на об'єкт господарства. Диференційна земельна рента існує у формі диференціальної ренти І і II. Диференціальна земельна рента І:Причина виникнення – монополія на землю як об'єкт господарювання, її основою є природна обмеженість землі, перш за все обмеженість кращих і середніх по якості земель.Умова виникнення – природна родючість землі. Монополія на землю як об'єкт господарювання дає можливість одержувати на кращих і середніх землях надприбуток (тут менші витрати виробництва на одиницю продукції.Джерелом виникнення диференціальної земельної ренти І є надлишкова додаткова вартість, яка створена несплаченою працею найманих сільськогосподарських робітників в додатковий робочий час.Диференціальна земельна рента І – це результат екстенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва. Диференціальна земельна рента ІІ: Причина виникнення – монополія на землю як на об'єкт господарювання.Умови виникнення – штучна родючість (різниця у родючості, місцезнаходженні до ринків збуту, яка отримана завдяки багаторазовому вкладенню капіталів у землю, удосконаленню транспорту, доріг, тощо). Джерелом диференціальної земельної ренти II є надлишкова додаткова вартість, яка створена найманими сільськогосподарськими робітниками в додатковий робочий час. Диференціальна земельна рента II (як і диференціальна земельна рента І) обчислюється як різниця між суспільною і індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарського продукту.Як економічна категорія диференціальна земельна рента розкриває економічні відносини трьох класів капіталістичного способу виробництва з приводу створення й розподілу додаткового продукту в сільському господарстві.
Абсолютна земельна рента. Причина – монополія приватної власності на землю.Джерело – додатковий продукт, який створюється не лише в сільському господарстві, а і в інших галузях виробництва — промисловості, торгівлі, будівництві тощо.Умови – нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві, ніж у промисловості. Ця різниця між ринковою вартістю сільськогосподарських продуктів і суспільною ціною виробництва служить джерелом виникнення абсолютної ренти. Яким чином і за рахунок чого орендар може сплачувати абсолютну ренту землевласнику, якщо останній не дає можливості орендарю вести безоплатно господарство навіть на гірших землях, не одержуючи за це ренту? Таке становище є однією з причин обмеження виробництва сільськогосподарської продукції. Воно може бути усунуте тоді, коли попит на ту чи іншу продукцію перевищуватиме її пропонування, а отже, вищі ринкові ціни забезпечать отримання економічного прибутку, який і набере форми абсолютної ренти.
Монопольна земельна рента-особливий вид ренти. Її сплачує споживач рідких за якістю сільськогосподарських продуктів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами, тому що ціна на ці продукти визначається високим попитом та обмеженою пропозицією (наприклад, рідкі сорти винограду, цитрусові, особливі сорти троянд і т.п.).- це різниця між високою монопольною ціною, установлюваною на рідкі сільськогосподарські продукти, витратами їхнього виробництва і середнім прибутком.МЗР = Цмон.- (З+V)- Рср. Умови утворення монопольної земельної ренти:1) обмеженість умов виробництва рідких сільськогосподарських продуктів;2) умови виробництва рідких сільськогосподарських продуктів не відтворюються. Причина монопольної ренти - висока монопольна ціна, що встановл-ся на рідкі сільськогосподарські продукти. У господарській діяльності будь-яка монополія шукає собі вихід, тобто шлях реалізації економічної переваги. У даному випадку способом реалізації економічної переваги є установлення високої монопольної ціни. Джерело – несплачена праця сільськогосподарських робітників.
51. Аграрні відносини - це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.
Земля - перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що земля е предметом праці Й одночасно засобом виробництва.
Особливості сільськогосподарського виробництва:
- природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біологічні чинники впливають на продуктивність праці і обумовлюють ризиковість, нестійкість сільського господарства.
- особливості використання техніки, фінансування і сформування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку із сезонним характером виробництва.
- остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції (особливо в землеробстві);
- рівень концентрації виробництва значною мірою визначається розмірами земельних угідь, їхньою врожайністю й інтенсивністю використання;
- спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, географічними і природно-кліматичними факторами;
- велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха
Аграрні відносини є складовою загальної системи економічних відносин суспільства.
В Україні суб'єктами права власності на землю є:
- громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
- органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності;
- державні органи - на землі державної власності. Іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без громадянства можуть стати власниками лише земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти нерухомості, які належать їм на правах приватної власності.
Рента (від фр. rendre - віддана) - це передача частини доходу землеробом власнику землі за використання його земельної ділянки.
Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.
Є три основних види земельної ренти: диференційна, абсолютний монопольна
Диференційна рента
Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції.
Слід розрізняти дві форми диференційної ренти - першу та другу.
Диференційна рента І - це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.
Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.
Взаємозв'язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а"друга - з економічною (штучною) родючістю ґрунтів.
Абсолютна рента утворюється на всіх земельних ділянках як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс середній прибуток).
Вона є даниною, яку отримує землевласник на основі права приватної власності.
53. Агропромисловий комплекс є одним з найбільш важливих секторів економіки України. Тут формується основна частина продовольчих ресурсів та майже три чверті роздрібного товарообороту. Від рівня розвитку, стабільності його функціонування, особливо сільського господарства, залежать стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, матеріальний рівень життя населення. Сільське господарство як матеріальна основа існування і поступального розвитку людини і суспільства в цілому для України має винятково важливе значення ще і в силу її природно-кліматичних умов, географічного положення, менталітету народу та стратегічних інтересів відродження державності. Об’єктивною є закономірність що склалася віками: якщо країна хоче бути міцною і незалежною, вона особливо дбає про власне продовольче забезпечення. На підтвердження пріоритетної ролі цього сектора економіки досить послатися на те, що всі країни після різного роду соціально-політичних змін починали своє відродження, як правило, із сільського господарства. З великого ряду причин Україна не лише не зробила сільське господарство реально пріоритетним, а навпаки, замість виведення його інтересів і потреб у післярадянський період на чільне місце обрала протилежний шлях: без будь-яких на те підстав знехтувала ними і пустила галузь на самоплив, давши можливість іншим галузям і виробництвам відверто і безкарно експлуатувати її у найгіршому розумінні слова. Лише останнім часом робляться певні кроки, щоб привернути увагу до виведення її з кризи. Прийнято ряд законодавчих актів, зокрема Закони України «Про оренду землі», «Про розвиток ринку зерна», «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва», Указ Президента «Про заходи щодо державної підтримки сільськогосподарського виробництва», розробленo Національну програму розвитку агропромислового виробництва і відродження села на 1999-2010 роки.
57. Економічний цикл — це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.
Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.
Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) — досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т. д. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази — відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази.
Аналіз структури економічних циклів показує, що ми маємо досить просту картину послідовної зміни фаз циклу. У. К. Мітчелл, учений, який глибоко вивчав економічні цикли, а також багато інших учених-економістів поділяють цикли на чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, піднесення (див. рис. 1).
Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. Тому деякі економісти вважають, що більш реально треба говорити про економічні коливання, а не про економічні цикли. Проте водночас усі вони мають багато спільного, в них можна виявити риси належності до однієї «сім'ї».
Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:
1) цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок — шістдесят років. Їхня головна рушійна сила — радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;
2) цикли Кузнеца — їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;
3) цикли Джаглера з періодичністю сім — одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;
4) цикли Китчина з тривалістю три — п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;
5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.
54.Суспільний продукт уявляв собою узагальнений результат функціонування розширеного відтворення, в якому відображається єдність виробничих сил, форм їх організації та виробничих відносин. Як результат конкретної цілеспрямованої діяльності суспільства цей продукт представлено у вигляді сукупності споживних вартостей, створюваних за певний період часу. Під час відтворення суспільного продукту суспільство цікавить насамперед натуральна форма, в якій він буде відтворений, певний набір споживних властивостей, корисність вироблених продуктів. За командно-адміністративної економіки, коли існувала суспільна власність на засоби виробництва, суспільний продукт характеризувався як усуспільнений продукт, тобто він належав усім членам суспільства. Отже, сукупний суспільний продукт як особлива форма суспільного продукту — це всі матеріальні блага, вироблені суспільством за певний відтворювальний період (як правило, рік). За матеріально-речовою (натуральною) формою сукупний суспільний продукт складається із засобів виробництва і предметів споживання. Відповідно матеріальне виробництво поділяється на два підрозділи: I — виробництво засобів виробництва (верстати, машини, обладнання, устаткування тощо); II — виробництво предметів споживання (одяг, взуття, продукти харчування тощо). За вартісною формою сукупний суспільний продукт складається з вартості матеріальних витрат с, вартості необхідного продукту н і вартості додаткового продукту т. Безпосередньо на задоволення потреб населення йде необхідний продукт і частина додаткового. Отже, сукупний суспільний продукт w дорівнює сумі створюваних вартостей товарів І і II підрозділів виробництва: I (wi = Cj + Vj + wj) II (w2 = c2 + v2 + w2).
Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання.
ВВП — головний індикатор економічного розвитку і найповніший показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. В Україні розрахунки ВВП здійснюють лише з середини 90-х із переходом від статистики Балансу народного господарства (БНГ) до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків (СНР). На початку 1995 року Міністерство статистики України завершило розробку національних рахунків України згідно з концепцією затвердженою ООН у 1993 році. На динаміку ВВП у поточних цінах впливають зміни його фізичного обсягу і цін на товари та послуги. Щоб позбутися впливу цін, ВВП, національний дохід розраховують у зіставних цінах. Таким чином не враховується вплив інфляції. Переоцінку ВВП або внутрішнього доходу у зіставних цінах виконують для виробленого і використаного ВВП або внутрішнього доходу. Однак переоцінені у зіставних цінах ВВП і внутрішній дохід, обчислені виробничим методом і методом кінцевого використання, переважно не збігаються за величиною, оскільки перший показник виражається у цінах факторів виробництва, а другий — у ринкових цінах. Характеристикою динаміки виробленого ВВП є середньоарифметичний зважений індекс фізичного обсягу продукту. В деяких галузях існують специфічні особливості побудови цих індексів, що пов'язано як з характером продукції в натуральному вираженні, так із методами оцінки її в точних цінах.
Система національних рахунків (СНР) — це сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин.
Національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно зі стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 р.
Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п'ять секторів:
нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;фінансові корпорації — комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності (банки, страхові компанії тощо);сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, фонди соціального страхування;сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців;сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій) безоплатно або за цінами, що не мають економічного значення.
У Системі національних рахунків відображається розвиток економіки на різних стадіях процесу відтворення, показується рух товарів і послуг, а також стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).
55. Аналіз моделей кругопотоку доходів і видатків дозволяє зробити узагаль-нені висновки щодо умов рівноваги економічної системи. Ці умови опису-ються рівняннями, які у макроекономіці отримали назву макроекономічних тотожностей. Позначивши реальний ВВП (ВНП) символом Y, можемо описати його структуру кількома рівняннями.
У закритій приватній економіці без фінансових ринків весь доход ви-трачається на споживання, тому ВВП і використовуваний доход співпадають
із споживчими видатками: Y =Yd =C . Умовою рівноваги є:
Y =C . (4.8)
У більш розвинутій економічній системі, коли у закритій приватній еко-номіці утворився фінансовий ринок, домогосподарства використовують
свої доходи на споживання і заощадження Yd =C +S , а заощадження домо-господарств перетворюються на інвестиції фірм S =I , умова рівноваги приймає вигляд:
Y =C +I. (4.9)
Рівність S =I представляє собою основну макроекономічну тотожність,
яка забезпечує рівновагу закритої економічної системи без втручання дер-
жави.
У закритій змішаній економіці ВВП може бути представлений двома розчленуваннями: з одного боку – за видатками, а з іншого – за використан-ням зароблених доходів.
За видатками ВВП описує рівняння:
Y =C + I +G, (4.10)
де G – державні закупівлі.
Якщо розглядати ВВП за використанням доходів, то він розпадається на споживання, заощадження і сплату чистих податків (Т). Відтак його складо-ві можна описати наступним рівнянням:
Y =C+S +T , (4.11)
Об’єднавши обидва розчленування (4.10, 4.11), отримаємо ще одну умову
рівноваги:
C + I +G =C + S +T. (4.12)
Тут I +G виступають як „ін’єкції“, що доповнюють споживання, а S +T – як „вилучення“ з потоку споживчих видатків.
У відкритій змішаній економіці з появою закордонного сектора ВВП за видатками представляє рівняння:
До початку аналізу процесу суспільного відтворення К.Маркс робить деякі припущення. Він відволікається (абстрагується) від низки моментів, притаманних суспільному відтворенню, які не мають суттєвого значення для його аналізу. Необхідність таких припущень обумовлена тим, що процес суспільного відтворення занадто складний, і для розкриття його суті необхідно абстрагуватися від несуттєвих моментів, щоб зробити аналіз прозорим і чітким.
До найбільш важливих припущень, зроблених К.Марксом, слід віднести такі:
o усе суспільство складається з двох класів: найманих робітників і капіталістів (чистий капіталізм);
o усі товари реалізуються за вартістю;
o зовнішньої торгівлі немає, є тільки внутрішня торгівля;
o вартість постійного капіталу за рік повністю переходить на вартість виробленої продукції.
Усі наведені абстракції (припущення) мають науковий характер. Тобто вони є можливими і не можуть (у разі їх урахування) вплинути на висновки з аналізу суспільного відтворення. У цьому випадку вони дещо ускладнюють схему відтворення, але не змінюють притаманні йому загальні закономірності.
Аналізу суспільного відтворення в К.Маркса передує два важливі теоретичні моменти. По-перше, він поділяє все суспільне виробництво на два підрозділи. І підрозділ - це виробництво, яке зосереджується на продукуванні засобів виробництва. Тобто в цьому підрозділі зосереджені ті галузі господарства, які зайняті випуском продукції для виробничого споживання. 7/ підрозділ - це виробництво предметів споживання. Тобто до цього підрозділу належать галузі, які виготовляють матеріальні блага, що йдуть на задоволення особистих потреб населення. Цей підхід в аналізі, зроблений К.Марксом, став новим і виявився дуже важливим відкриттям з погляду аналізу суспільного відтворення.
По-друге, саме суспільне відтворення К.Маркс аналізує в два етапи: просте відтворення й розширене. Просте відтворення являє собою такий процес суспільного відтворення, який відновлюється в незмінних масштабах. Така модель суспільного відтворення є суто теоретичною, але просте відтворення становить невід'ємну складову частину розширеного відтворення.
Аналіз простого відтворення К.Маркс здійснює на такому прикладі:
1-й рік
I підрозділ - 4000с + 1000у + 1000ш = 6000;
II підрозділ - 2000с + 500у + 500т = 3000.
У першому підрозділі за рік витрачено 5000 одиниць капіталу, органічна будова якого становить 4 : 1. За умови 100 % норми додаткової вартості наймані робітники створять 1000 одиниць додаткового продукту, який набуває форми додаткової вартості. Усього в першому підрозділі створено продукції на 6000 одиниць. За натурально-речовою формою це засоби виробництва.
У другому підрозділі капітал, витрачений протягом року, становив 2500 одиниць. При цьому постійного капіталу було витрачено 2000 одиниць, а змінного - 500, і тому органічна будова капіталу і тут становить 4 : 1. Увесь сукупний продукт II підрозділу становить 3000 одиниць. За натурально-речовою формою він являє собою предмети споживання. Сукупний продукт усього суспільства дорівнює 9000 одиниць.
За простого відтворення весь додатковий продукт, а в капіталістичній економіці він набуває форми додаткової вартості, буде повністю витрачено на особисте споживання власників цього продукту - капіталістів.
56. Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш високопродуктивними. Так, раціональне співвідношення між працею і капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності кожного із залучених факторів. Це виражається такою формулою: Q = F (L, K, N), де Q — обсяг виготовленої продукції (національного доходу); L — сукупні витрати праці; K — вкладений капітал; N — земельні ресурси. Ця формула характеризує екстенсивний тип економічного зростання.
Зміст і типи економічного зростання. Нагромадження та інвестиції, їх рольв економічному зростанні
У теоретичному і практичному аспектах поняття "економічне зростання" тісно пов'язане з терміном "розширене відтворення", але за своїм змістом — це не тотожні економічні категорії. Так, остання (розширене відтворення) охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Сам механізм економічного зростання, як правило, в сучасній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих соціально-економічних відносин в тій чи іншій країні (економічній системі). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки.
Поняття "еконо-мічне зростання"
Сутність поняття "економічне зростання" можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених за даний період.
Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично при збереженні незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.
Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього виробничого потенціалу.
Як відхилення від закономірного процесу економічного зростання в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип розвитку, для якого характерне довготривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х років у всіх країнах СНД, у т. ч. в Україні.
Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання.
59. господарський механізм - це механізм функціонування державно-організованої економіки, утворений: 1) системою органів керування господарством і безпосередніх виробників - підприємств і об'єднань; 2) системою форми і методів організації і функціонування виробництва; 3) системою господарських зв'язків, що забезпечують обмін результатами діяльності господарських ланок і досягнення кінцевої цілі виробництва. Кожний із названих елементів господарського механізму одержує також і визначене правове закріплення. Удосконалювання господарського механізму потребує подальшого підвищення ролі правових засобів у регулюванні економіки, пред'являє нові, більш високі вимоги до правового регулювання господарської діяльності. Звідси випливає необхідність постійного удосконалювання чинного господарського законодавства, що "покликано сприяти подальшому росту суспільного виробництва і підвищенню його ефективності відповідно до об'єктивних вимог економічних законів".
Сам господарський механізм являє собою сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів керування і правових норм, за допомогою яких товариство використовує економічні закони з урахуванням обстановки, що укладається.
Таким чином, використання економічних законів, як загальносистемних, так і підсистемних - найбільше важлива функція господарського механізму.
Друга за значенням функція господарського механізму, якщо виділяти її в контексті цілісного розгляду суспільного засобу виробництва, - дозвіл соціально-економічних протиріч. Дана функція випливає з попередньої, тому що кожний економічний закон містить у собі протиріччя. Але оскільки явище або процес завжди багачі закону, ця функція господарського механізму спрямована на рішення більш широкого кола протиріч, чим ті, що відбиті в законі.
Третя функція господарського механізму - реалізація відношень власності. У межах цієї функції господарському механізму належить вирішальна роль в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Здійснення даної функції повинно бути спрямоване на те, щоб відношення власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил і, насамперед, головної продуктивної сили - людини, безпосереднього робітника. Варто домагатися, щоб у межах тієї або іншої економічної системи існував плюралізм форм власності, щоб різноманітні конкретні форми власності і конкурували, і співробітничали між собою. Четверта важлива функція господарського механізму - усебічний розвиток людини, його потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів.
58. Основна проблема ринку праці - безробіття. Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" (1992 р.), безробітними визнають працездатних громадян працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу й здатні приступити до праці. В Україні склалися помітні територіальні відмінності в рівнях зайнятості населення, що пояснюється регіональними особливостями умов відтворення суспільного продукту рівнем розвитку продуктивних сил, темпами роздержавлення та приватизації, становленням альтернативного сектору господарства, демографічною ситуацією, етноісторичними та культурними традиціями кожного регіону. Ці відмінності є визначальними при формуванні територіального ринку праці.
Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище, що виникає і відображає економічні відносини стосовно вимушеної незайнятості працездатного населення.
У сільському господарстві безробіття може мати різні причини і тому його поділяють на декілька видів.
Фрикційне безробіття є динамічним, за якого безробітні шукають або чекають на отримання роботи в найближчий час. Воно також пов'язане з добровільним звільненням із низько-оплачуваної та малопродуктивної роботи і переходом на високо-оплачуванішу, сприяє руху працівників з одних галузей в інші. Фрикційне безробіття часто перетворюється на структурне.
Структурне безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у випадку переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих підприємств. Структурне безробіття характерне тим, що працівники, котрі втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших. Воно є тривалим і має, зазвичай, хронічний характер. Отже, за структурного безробіття люди не можуть отримати роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а інколи й зміни місця проживання. Існує ще й циклічне безробіття.
Циклічне безробіття постійно змінюється за масштабами і спричинене спадом виробництва. Цей тип безробіття пов'язаний з дефіцитом попиту, коли попит на товари і послуги зменшується і зайнятість скорочується. Найбільше від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку та некорінне населення. Такий тип безробіття після виходу економіки з кризи, коли обсяг виробництва нарощують, зменшується, оскільки зростає потреба в робочій силі для виробництва товарів і надання послуг.
Рівень безробіття визначається як відсоткове відношення кількості безробітних до загальної суми робочої сили:
Зайнятість як економічна категорія - діяльність працездатного населення, спрямована на створення продукту. Зайнятими вважаються ті, хто бере участь у виробництві продукції, виготовленні товарів і наданні послуг. Повнота зайнятості економічно активного населення визначається за кількістю відпрацьованих днів за певний відтинок часу. Економічно активне населення це:
- особи найманої праці;
- постійні працівники;
- сезонні працівники;
- сезонні та випадкові працівники й особи, котрі тимчасово не працюють з об'єктивних причин;
- особи, які навчаються і суміщають роботу в режимі неповного робочого дня;
- учні й особи, що відбувають професійну підготовку на виробництві та отримують стипендію або заробітну плату.
Сільськогосподарському виробництву притаманні певні особливості, а праця в ньому має сезонний характер, тому в кількісному сенсі зайнятість у цій сфері існує в двох формах: повна і неповна. Повна зайнятість гарантує працівникам роботу впродовж усього року. Це стосується тваринників, механізаторів, спеціалістів і керівників підприємства. До категорії працівників з неповною зайнятістю належать працюючі на кінно-ручних роботах, комбайнери, залучені пенсіонери, школярі й інші працівники.
Вважаються зайнятими ті, хто:
- працюють за угодою, отримуючи винагороду незалежно від умов повної чи неповної зайнятості та тривалості робочого часу, в тому числі особи зайняті на сезонних і тимчасових роботах;
- займаються підприємницькою діяльністю;
- самостійно вишукують собі щоденну роботу;
- зайняті в особистому підсобному господарстві та реалізують продукцію за договорами;
- виконують роботу за різними угодами, в тому числі й члени виробничих кооперативів.
Окремі групи на ринку праці становлять люди, котрі:
- добровільно звільнились з підприємств або ніколи не були працюючими і не бажають працювати, не мають законних джерел і засобів існування;
- живуть на засоби одного із подружжя або інших родичів і перебувають на їхньому утриманні;
- вимушено незайняті, звільнились з різних причин з одного місця і не встигли зареєструватись на біржі праці;
- хочуть працювати, мати доходи і зареєстровані на біржі праці, вимушено незайняті або безробітні.
64 Командно-адміністративна система — це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду. Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.