33. Індивідуальні витрати кожного підприємства формують собівартість продукції.

Собівартість продукції - це сукупність поточних витрат, яких зазнає підприємство на виробництво та реалізацію продукції у грошовій формі, й які показують, що витрачає конкретне підприємство на виробництво та реалізацію одиниці продукції.

Основу собівартості продукції становлять витрати минулої й живої праці. Минула праця, акумулюючись у засобах виробництва, оцінюється за фактичними цінами придбання, а матеріали власного виробництва - за собівартістю в конкретному підприємстві. Жива праця враховується за розміром фактичної її оплати.

Витрати виробництва продукції за всіх форм господарювання є відокремленою частиною вартості продукції, причому відокремленість витрат та їх відмінність від вартості виявляється на всіх стадіях виробничого процесу. Саме у сфері виробництва, де відбувається формування витрат, вони є початковим етапом створення вартості. Виробництво тут - це єдність процесу праці й процесу створення вартості. За допомогою конкретної праці вартість спожитих засобів виробництва переноситься на продукцію, а абстрактна утворює нову вартість.

за концепцією врахування суспільних витрат до витрат виробництва включають індивідуальні витрати (які понесло підприємство під час виробництва) і суспільні витрати (витрати на ліквідацію негативних соціально-економічних наслідків забруднення зовнішнього середовища, які були викликані виробничою діяльністю фірми).

34. Альтернативні витрати– упущена через невикористання економічних ресурсів вигода в найбільш прибутковій із сфер або галузей народного господарства. Якщо, виходячи із обмеженості благ і необхідності вибору серед альтернативних варіантів при любій економічній дії, розглянути проблему затрат, то проблеми ефективності виступають у такому вигляді. Люба дія, направлена на одержання даного блага, одночасно означає відмову від одержання всіх інших альтернативних даному благ, тобто тих благ, одержанням яких приходиться жертвувати заради володіння даним вибраним благом. Наприклад, покупка 1 літра молока може означати відмову від придбання буханки хліба на ті ж гроші. Облік альтернативних затрат при економічному виборі є одним із найважливіших принципів мікроекономічного аналізу. Наприклад, можна представити альтернативні затрати за допомогою кривої виробничих можливостей – найпростішої двосекторної економічної моделі, що показує, що при даних запасах виробничих ресурсів і даному рівні розвитку технології їх переробки у корисні блага можна збільшити виробництво одного альтернативного блага тільки за рахунок зниження виробництва іншого. При цьому є безліч альтернативних варіантів виробничих комбінацій ресурсів і відповідної структури продукції, що випускається.При переході до випуску більшої кількості даного блага (скажімо, блага А) альтернативними затратами кожної додаткової кількості цього блага є додатково не вироблені кількості іншого блага – блага Б у нашому прикладі): наприклад, при додатковому випуску кількості А2 – А1 альтернативними затратами буде кількість Б2 – Б1. При послідовному переході до все більшого випуску даного блага ми виявимо, що альтернативні затрати зростають.Причина зростання альтернативних затрат знаходиться у специфіці ресурсів, що використовуються. Далеко не всі з них можуть бути безболісно зняті з одного виду виробництва і перекинуті на іншийТаким чином, специфічні економічні ресурси тільки частково, у визначеній і все понижуючій мірі можуть бути використані для іншого, альтернативного виду виробництва. В результаті в умовах обмеженості і специфічності ресурсів альтернативні затрати будуть не уклінно зростати по мірі збільшення випуску любого із альтернативних видів продукції. . Бухгалтерські витрати Бухгалтерські витрати представляють собою вартість витрачених ресурсів, вимірювану у фактичних цінах їх придбання. Це витрати, які представлені у вигляді платежів за придбані ресурси (сировина, матеріали, амортизація, праця і т.д.). За бухгалтерським підходом витрати - це фактичні видатки факторів виробництва для виготовлення певної кількості продукції за цінами їх споживання. Витрати підприємства у бухгалтерській та статистичній звітності виступають у вигляді собівартості продукції.Бухгалтерські витрати включають прямі витрати (на сировину, матеріали, напівфабрикати, витрати на паливо і енергоресурси, зарплату робітникам) і непрямі витрати (накладні витрати, амортизація, заробітна плата управлінському персоналу, проценти на запозичені засоби).Вирати э явни и нреявни. Явні витрати - це альтернативні витрати, які виступають у вигляді прямих платежів постачальникам факторів виробництва. Неявні витрати не відображаються в бухгалтерській звітності, але це не означає їхнього ігнорування у господарській діяльності. Як правило, вони беруться до уваги при обґрунтуванні економічних рішень, що приймаються. Так, при обгрунтуванні економічних проектів будуть визначені не лише витрати, які будуть фактично оплачені, але й альтернативні варіанти їх використання. Такий підхід Дає можливість брати найобгрунтованіший варіант рішення з можливих альтернативних варіантів про використання наявних Ресурсів. . Зовнішні та внутрішні витрати виробництва. Витрати виробництва - це певні ресурси які підприємство затрачає для виробництва та реалізації продукції.Витрати виробництва поділяють на:внутрішні; зовнішні. Зовнішні витрати - це витрати підприємства на покупку певних ресурсів, виплата заробітної плати, купівля техніки та обладнання. Інколи такі витрати називаються бухгалтерськими або наявні через те, що вони проходять облікову документацію.Внутрішні витрати - це витрати підприємства на різні потреби його еруючих.прихованими. . Загальні, середні та граничні витрати. Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні частці від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.(також позначаються ATC) Середні постійні витрати (AFC) – це загальні постійні витрати на одиницю продукції: AFC=TFC/Q. Середні змінні витрати (AVC) – це загальні змінні витрати на одиницю продукції. AVC=TVC/Q. Середні (загальні) витрати (ATC) – це загальні витрати виробництва на одиницю продукції. Вони визначаються двома способами:а) шляхом поділу суми загальних витрат на кількість виробленої продукції: ATC=TC/Q. б) шляхом підсумовування середніх постійних витрат і середніх змінних витрат: ATC=AFC+AVC. Валові витрати (загальні витрати,англ. Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.(також позначаються TC) Граничні витрати МС=ΔТС/ΔQ – це витрати, викликані випуском додаткової одиниці продукції. Вони вказують величину витрат, які фірма отримує при зростанні виробництва на одну одиницю продукції від поточного обсягу виробництва, або обсяг коштів, які вона заощадить у разі зменшення виробництва на одну одиницю.Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то постійні граничні витрати завжди дорівнюють нулю, MFC=0. Тому граничні витрати – це завжди граничні змінні витрати, тобто MVC=MC.Граничні змінні витрати будуть обернено пропорційними продуктивності змінного фактора виробництва. Відповідно, за фіксованої ціни праці, чим більше одиниць продукції дає додаткова одиниця праці, тим менше коштує праця, витрачена на додаткову одиницю продукції. Загальні витрати (ТС) – сукупні витрати фірми, які дорівнюють сумі її постійних і змінних витрат. Загальні витрати визначаються за формулою:TC = TFC + TVC.Загальні витрати збільшуються у міру збільшення обсягу виробництва.

. Трансакційні витрати-це витрати у сфері обміну, в основі якого лежить не просто факт фізичної передачі благ, а обмін правами власності, пучками правочинностей перш за все.З погляду неоінституціоналізму, не існує фіксованого пучка правочинностей і у зв’язку з цим, немає абсолютних переваг одного виду фірм перед всіма іншими; кожна форма власності має свій набір трансакційних витрат, які за певних умов можуть перетворювати її в найефективнішу.Трансакційні витрати є необхідним та обов’язковим атрибутом ринкових відносин завдяки їх соціально-економічній природі. Трансакційні витрати в цілому визначаються як витрати економічної взаємодії, у яких би формах вона не протікала. Трансакційні витрати є надзвичайно різноманітними. Вони охоплюють витрати на прийняття рішень, розробку планів й організацію майбутньої діяльності, ведення переговорів про її зміст і умови; витрати на зміну планів, перегляд умов угоди та вирішення спірних питань; витрати на забезпечення того, щоб учасники додержували досягнутої домовленості.Трансакційні витрати формуються на різних рівнях ринкових відносин, унаслідок чого мають різні соціально-економічні джерела виникнення. Якщо на макрорівні трансакційні витрати вивчаються вже досить давно, то дослідження трансакційних витрат, що формуються на рівні підприємства, ще тільки розпочинається, хоча для цього є багато передумов. Головними з них є контрактна природа будь-якого підприємства з погляду неоінституційного аналізу, оскільки будь-який контракт супроводжується трансакційними витратами, та функціонування підприємств за умов конкуренції.Дієвими інструментами вивчення трансакційних витрат підприємства є їх типологія та класифікація. Типологія трансакційних витрат дозволяє виділити їх типи, розподілити трансакційні витрати за певними групами, які характеризуються єдністю характеру витрат, їх однорідністю. Класифікацію трансакційних витрат підприємства виконано на основі результатів їх типології, вивчення сутності трансакційних витрат, що формуються на рівні підприємства, їх характеристик, огляду та аналізу існуючих класифікацій.Оцінка трансакційних витрат є важливою передумовою функціонування підприємств у ринкових умовах. Така оцінка є багатовимірною, що зумовлюється численними напрямами використання її результатів.

Чисті і додаткові витрати виробництва. Поділ витрат обігу за основними ознаками (класифікація) дозволяє покращити облік, поглибити аналіз, підвищити обґрунтованість планових показників, здійснити дієвіший контроль за їх станом. За участю витрат у створенні вартості всі витрати ділять на чисті та додаткові. Чисті витрати — це витрати, пов'язані з актом купівлі-продажу товарів і зміною форми вартості. Ці витрати суспільно необхідні, але вони за своєю суттю непродуктивні й не створюють споживчу вартість, не збільшують вартість товару. До них відносять розходи, пов'язані з рекламою, обслуговуванням покупців, грошовим обігом, веденням касових і бухгалтерських операцій. Зараз частка чистих витрат обігу в загальній сумі має тенденцію до зростання. Це обумовлено вимогами ринку до підвищення культури обслуговування покупців і конкурентоспроможності підприємств.Додаткові витрати обігу — це витрати, що пов'язані з виконанням операцій з продовження процесу виробництва в сфері обігу. До них відносяться затрати на транспортування, зберігання, доробку, фасування, пакування товарів. При виконанні цих операцій товар як споживача вартість зберігається, перетворюється, доводиться до споживача, одночасно збільшується його вартість. Додаткові витрати відшкодовуються за рахунок додаткової вартості.

35. Доходи виробництва. це доходи, які одержують інституційні одиниці-резиденти в результаті безпосередньої участі у процесі виробництва у вигляді оплати праці, прибутку або змішаного доходу, а також доходи держави від оподаткування виробництва та імпорту доход — це певна кількість засобів в грошовій, або натуральній формі, що одержується в результаті підприємницької, або будь-якої іншої діяльності.Види факторних доходівДоходи від економічних ресурсів(факторів виробництва) називають факторними доходами. Власники факторів виробництва (економічних ресурсів) отримують такі види доходів:1. від природних ресурсів - ренту (земельну, гірську, плату за воду і т.д.);2. від трудових ресурсів - заробітну плату;3. від капіталу - відсоток (як дохід власників грошового капіталу) і прибуток (як дохід власників реального капіталу);4. від підприємницьких здібностей - підприємницький дохід;5. від знань-дохід від інтелектуальної власності.У господарському житті, особливо у фірми, не завжди є можливість розмежовувати ці види факторних доходів, тим більше що вони часто поєднуються з доходами від продажу продукції. Загальний дохід підприємства- це сума доходу, отриманого фірмою від продажу певної кількості продукції. (Кількість проданого товару залежить від попиту на нього).Таким чином, TR=PxQ, де TR (Total Revenue) - загальний дохід підприємства або виручка підприємства, P (Price) - ціна, Q (Quanting) - кількість проданої продукції. Розрізняють такі види доходу: валовий і чистий.Чистий дохід підприємства - це прибуток підприємства. Валовий доход – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.Валовий доход визначається за формулою: ВД=ЗД-ПДВ-А,де ВД – валовий доход; ЗД – загальні доходи від продажу товарів, продукції, робіт, послуг; ПДВ – податок на додану вартість; А – акциз. Підприємницький дохід - це та плата, яку отримує підприємець за свою організаторську роботу по об'єднанню і використання економічних ресурсів, за ризик збитків від використання цих ресурсів за господарські ініціативи (інновації) і монопольну ринкову владу. . Реалізаційні та нереалізаційні доходи. Реалізаційні доходи - виручка від продажу продуктів, послуг. Реалізаційні доходи даються в розрізі бізнес-проектів, ЦФУ, продуктів, клієнтів. Позареалізаційні доходи - доходи, не зазначені у статті 249 Податкового Кодексу РФ.До реалізаційними систематичним доходів відносять такі, які виникають в результаті основної діяльності. Це доходи від:- Реалізації продукції, виробленої самою організацією;- Реалізації товарів, придбаних з прямою метою перепродажу за більш високими цінами-надання послуг і виконання робіт на замовлення населення та підрядників;- Здачі майна в оренду,- Участі в статутних капіталах інших організацій,- Надання за плату прав, що виникають з патентів на- Винаходи, промислові зразки та інших видів інтелектуальної власності, якщо це є основним видом діяльності для організації.Позареалізаційними доходами зізнаються доходи, не зазначені в доходах від реалізації, зокрема, доходи:- Від пайової участі в інших організаціях;-Від здачі майна в оренду або суборенду;- Від надання в користування прав на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації, патентів на винаходи, промислові зразки та інші види інтелектуальної власності;- У вигляді доходу минулих років, виявленого у звітному періоді;- У вигляді позитивної курсової різниці, отриманої від переоцінки майна, вимог і зобов'язань, вартість яких виражена в іноземній валюті, у тому числі по валютних рахунках в банках;- У вигляді вартості надлишків товарно-матеріальних цінностей, ви явлені в результаті інвентаризації.

Загальні, середні та граничні доходи.Доход — найважливіший економічний показник роботи підприємств (фірм), що відбиває їхні фінансові надходження від усіх видів діяльності, кінцевим результатом якої виступає виробнича і реалізована продукція (зроблені послуги, виконані роботи), оплачені замовником. Доход — це гроші, що продавець сподівається одержати за продану одиницю виготовленої продукції.Загальна величина доходу підприємства включає доход від: —реалізації продукції, робіт, послуг;—реалізації матеріальних цінностей і майна (матеріалів, основних фондів,нематеріальних активів);—позареалізаційних операцій (пайові участі у спільних підприємствах, здачі майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень або витрат від економічних санкцій тощо). Для характеристики доходу фірми важливим є показники середнього і граничного доходу, пов’язані із сукупним доходом.Сукупний дохід, який одержує фірма, дорівнює ціні продукту (Р), помноженій на кількість реалізованого товару (Q):R = P · Q.Сукупний дохід інколи позначається через R (Q), щоб показати, що його розмір залежить від обсягу випуску продукту (Q).Граничний дохід MR – це приріст доходу (Δ R) як результат приросту виробництва на одну одиницю товару (Δ Q):MR= ΔR/ ΔQ.Середній дохід фірми AR - це дохід в середньому на одну одиницю проданого товару: MR= R/Q. Середній дохід дорівнює ринковій ціні одиниці товару. Суть прибутку (чистого доходу) як економічної категорії проявляється у його функціях: по-перше, він є критерієм господарської діяльності підприємства; по-друге, він здійснює розподіл чистого доходу нації; по-третє, він економічно стимулює підприємство.