28. Специфіка фактору виробництва робоча сила.

К – це авансована вартість в процесі свого руху приносить більшу вартість Г^/=Г+ΔГ

Робоча сила є специфічним фактором виробництва використання якого в процесі виробництва приводить до створення неї вартості. Це нова вартість наз. додаткова вартість. – це приріст вартості по відношенню до тієї, яка була витрачена. Вартість робочої сили визначається вартістю набору благ які необхідні для задоволення потреб робітника в харчуванні, одязі, забезпеченні житлом, збереження здоров’я, освіти та підвищення кваліфікації. Отже робоча сила як будь – який інший товар має вартість і споживчу вартість.

Споживча вартість роб. сили – здатність робочої сили створювати додаткову вартість. Зростання продуктивності праці приводить до того, що для створення благ, які необхідні працівнику для задоволення власних потреб він витрачає все менше робочого часу. Це дає можливість збільшити час протягом якого він створює додаткову вартість. Необхідний час – це час який необхідно для виробництва благ для задоволення власних потреб виробника.

Додатковий час – це час за який створюється додаткова вартість. Формою вартості робочої сили є заробітна плата. (види: номінальна і реальна)

30. Структура капіталу. це сукупність фінансових засобів організації з різних джерел довгострокового фінансування. Складові капіталуКапітал організації підрозділяється на власний, залучений та позичковий. Власний капітал — це власні джерела підприємства, які без визначення строку повернення внесені засновниками або залишені ними (засновниками) на підприємстві з уже оподаткованого прибутку Власний капітал складається з таких компонентів:статутний капітал, пайовий капітал,додатковий вкладений капітал,інший додатковий капітал,резервний капітал,нерозподілений прибуток (непокритий збиток),неоплачений капітал,вилучений капітал.Залучений капітал — кошти, які залучаються для фінансування, розвитку підприємства на поворотній основі. Основними видами залученого капіталу: банківський кредит, фінансовий лізинг, емісія облігацій тощо.Позичковий капітал — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій формі. Цільова структура капіталу — залучення капіталу з різних джерел фінансування у такій цільовій пропорції: мінімальна загальна вартість капіталу організації, а ринкова ціна організації — максимальна. Структура капіталу організації залежить від таких умов: стійкості положення на ринку, структури активів, рентабельності операційної діяльності, інвестиційних можливостей зростання та інших чинників, що впливають на потреби у фінансуванні. Кількісні параметри структури капіталу визначаються на основі визначення можливості обслуговування боргу та ефективності використання кредитних коштів. Передумовою таких розрахунків є прогноз обсягів продажів. Якщо він збільшується, то мають збільшуватися і активи, а отже, виникає потреба в додатковому фінансуванні, яку можна задовольнити за рахунок збільшення прибутку та за рахунок залучення зовнішніх джерел фінансування. Зазвичай до певної межі темпу зростання продажів (3-5 %) організація може обійтися власними джерелами, але при перевищенні цієї межі потрібно залучати фінансові ресурси.Існують різні рекомендації стосовно структури капіталу. Більшість із них зазначають те, що питома вага позикових коштів у пасиві не повинна перевищувати 40-50 %.При формуванні структури капіталу підприємства, необхідно враховувати позитивні та негативні сторони впливу власного та позикового капіталу на середньозважену вартість капіталу, яка враховується при визначенні ринкової вартості підприємства.Оптимізація структури капіталу має головним критерієм оптимізації мінімізацію середньозваженої вартості капіталу підприємства при збільшенні доходів власників. Для акціонерного товариства оптимізація структури капіталу має критерієм мінімізацію середньозваженої ціни капіталу при зростанні ціни акції. Основним інструментом при цьому є визначення доцільності залучення нових позик у капітал підприємства механізмом фінансового левериджу (фінансового важеля).

Перетворення грошей у капітал. Структура капіталу: постійний та змінний капітал. Додаткова вартість.

Капітал є основною категорією і обов’язковим елементом ринкової економіки.

Капітал – специфічні суспільно – виробничі відносини, які виникають між власниками засобів виробництва і найманими працівниками.

Постíйний і змíнний капіта́л — поняття марксистської політекономії.

Постійний капітал — частина фізичного капіталу, яка бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є при цьому фактором виробництва, але не залучається до процесу збільшення вартостей, не змінює величини своєї вартості і відповідно не створює додаткової вартості, а переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі амортизації.

Змінний капітал — частина капіталу, авансована на придбання робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює своєю працею завдяки синергічному ефекту додаткову вартість.

Карл Маркс, автор фундаментальної праці «Капітал. Критика політичної економії», зробив свій внесок у трактування капіталу класичної економічної теорії. В основі цих змін лежало його ідея про додаткову вартість. За Марксом додаткова вартість утворюється тільки завдяки найманій праці. Тому він розділив капітал на постійний та змінний. Постійний капітал, до якого входять засоби виробництва: машини, складські приміщення, сировина і всі витрати виробництва за винятком заробітної плати, може тільки переносити свою вартість на вартість продукту цілком або частинами, змінний капітал, який складається із заробітної плати робітників, створює додаткову вартість, за рахунок якої й відбувається збагачення капіталіста.

Метою капіталіста є отримання додаткової вартості (надлишку вартості вироблених товарів над вартістю витраченого на таке виробництво капіталу). Згідно з марксистською теорією, додаткову вартість створює саме змінний капітал. Постійний капітал створює умови, які поширюють право власності капіталіста на додаткову вартість.

Додатко́ва ва́ртість — це вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва. Виходячи з цього, вартість товару (W) можна виразити так:

W = с + V + m

де с вартість засобів виробництва, V — вартість робочої сили, m — додаткова вартість.

Вперше наукове обґрунтування вартості дав Вільям Петті. Він є родоначальником трудової теорії вартості. Глибше обґрунтування суті додаткової вартості дав Карл Маркс. Він виділяв 2 види додаткової вартості — абсолютну та відносну:

абсолютна пов'язана з подовженням робочого дня;

відносна пов'язана зі зростанням інтенсивності праці;

надлишкова одержують окремі підприємці за допомогою більш досконалих машин і технологій, досягаючи на своїх підприємствах більш високої продуктивності праці.

30. Норма прибутку. Рентабельність. Термін рентабельність веде своє походження від рента, що в буквальному сенсі означає доход.Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn): Нn=П*100/Фос+Фоб, де Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних вироб­ничих фондів і оборотних фондів. Показники рентабельності використовують для порівняльної оцінки ефективності роботи окремих підприємств і галузей, що випускають різні обсяги і види продукції. Ці показники характеризують отриманий прибуток по відношенню до витраченим виробничих ресурсів. Найбільш часто використовуються такі показники, як рентабельність продукції і рентабельність виробництва. Найбільш часто використовуються такі показники, як рентабельність продукції і рентабельність виробництва. Рентабельність продукції (норма прибутку) - це відношення загальної суми прибутку до витрат виробництва і реалізації продукції (відносна величина прибутку, що припадає на 1 крб. Поточних витрат):Pn=Ц-С/С * 100%,де Ц - ціна одиниці продукції; С - собівартість одиниці продукції.Рентабельність виробництва (загальна) показує відношення загальної суми прибутку до середньорічної вартості основних і нормованих оборотних засобів ( величину прибутку в розрахунку на 1 крб. виробничих фондів): Pо=П/ОСср+ОбСср * 100%, де П - сума прибутку; ОС СР - середньорічна вартість основних засобів; ОБС СР - середні за рік залишки оборотних коштів.Цей показник характеризує ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства, відображаючи при якій величиною використаного капіталу отримана дана маса прибутку.За допомогою рентабельності продукції оцінюють ефективність виробництва окремих видів виробів, а рентабельність виробництва, або загальна, балансова рентабельність, є показником ефективності роботи підприємства (галузі) в цілому.Підвищенню рівня рентабельності сприяють збільшення маси прибутку, зниження собівартості продукції, поліпшення використання виробничих фондів. Показники рентабельності використовують при оцінці фінансового стану підприємства.

31. Кругообіг капіталу. Основний і оборотний капітал. Кругообіг капіталу — це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми — грошової. У процесі кругообігу капітал проходить три стадії.Перша стадія: Г — Т (Рс + Зв) — купівля на ринку засобів виробництва і робочої сили (стадія обігу) Друга стадія: В...Т¢ — стадія виробництва, на якій створюються нові товари. Третя стадія кругообігу: Т¢ — Г¢ — стадія реалізації виробленої продукції, тобто товарного капіталу, на конкурентному ринку.Капітал, що перебуває у виробничій формі:Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд. Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. . Амортизація. Фізичний і моральний знос капіталу. Амортизація - це систематичний розподіл вартості необоротних активів, що аморт-ся (первісна мінус ліквідаційна вартість )упродовж строку їх корисного використання( експлуатації).Амортизаційні відрахування - це специфічний вид фінансових ресурсів. З одного боку, амортизаційні відрахування - це витрати підприємства, тому що їхню суму, нараховану на виробничі необоротні активи, включають у собівартість продукції, робіт, послуг. Водночас, у складі виторгу ( доходу)від реалізації продукції суму амортизаційних відрахувань розглядають як цільовий фонд, складову фінансових ресурсів, призначених для відтворення зношених у процесі виробництва необоротних матеріальних і матеріальних активів. Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці.Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.

32.Переливання капіталу буде відбуватися доти, доки норма прибутку в усіх галузях виробництва не вирівняється в середню, або загальну, норму прибутку. Середня норма прибутку визначається як відношення всієї створеної в суспільстві додаткової вартості до всього вкладеного У виробництво капіталу. Перетворення прибутку в середній прибуток приводить до того, що товари починають продаватися не по вартості, а по ціні виробництва. Ціна виробництва - це сума витрат виробництва товару плюс середній прибуток на авансований капітал, тобто C+V+Pc (середній прибуток). Проілюструємо сказане прикладами за таблицею 1. В деревообробній промисловості (в нашому прикладі) органічна будова капіталу є нижчою від середньої будови, а тому й тут виробляються додаткової вартості більше, ніж в інших галузях (на 10 грошових одиниць більше, ніжу машинобудівній).