1.Зародження і розвиток політичної економії: основні школи и течии δ

Економ.наука зарод.за часів старод.цивізацій.Політекономія-складова частина економ.теорії.Яка складається з політеконом, макроеконом, мікроеконом, історії економ вчень. Макро- і мікроекономіка конкретизують загальнотеоретичні положення політекономії. Макроекономіка на рівні країни, мікроекономіка на рівні окремих галузей. Термін політек застосований французьким вченим - меркантилістом Антуаном де Монкретьєном в 1615 р. в "трактаті адресованому королю и королеві".Меркантилізм-перша шк. політ, яка від італійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинному накопиченню капіталу. Класична шк..політекон Предмет дослідження є багатство нації. Притаманне пізнати об’єктивні економічні закони,застосування прогресивних методів дослідження – причинно-наслідкового аналізу, дедуктивного і індуктивного методів, логічних абстракцій. Петті Вільям (“Трактат про податки і збори”, “Політична арифметика.Петті вважають “батьком” теорії трудової вартості. Сміт Адам (“Дослідження про природу і причини багатства народів”)Він вводить поняття “економічної людини” і розглядає людське суспільство, як сукупність “економічних людей”, які утворюють “міновий союз. Рікардо Девід (“Основи політичної економії та оподаткування”) (1817). дав своє трактування “головного завдання політичної економії”: визначити закони, які управляють розподілом доходів.+теорію трудової вартості, теорії порівняльної переваги.Неокласики-предметом є чиста економ.Альфред маршал ввів фактор часу в економ аналіз, виділяє довго строк і коротко строк період.Гол.вважав попит і пропоз Маржиналізм напрям економічної думки 70-90-х років XIX ст., представлений концепціями австрійської, кембриджської, американської, шведської та математичної шкіл. Ґрунтується на дослідженні граничних (маржинальних) величин на різних рівнях економічної системи – фірми, галузі, національної.Меркантелізм( ранній і зрілий)предметом стає сфера обігу. Представники меркантилізму розробили дві теорії грошей: металістичну, яка пояснювала сутність грошей їх природними властивостями та кількісну (номіналістичну), згідно якої гроші являють собою рахункову одиницю, є умовними знаками, які не мають власної внутрішньої вартості. Головна ідея кейнсіанства полягала в тому, що ринкова система не є досконалою і саморегульованою, тому забезпечення повної зайнятості та економічного зростання можливе лише за умови активного державного втручання Кейнс Джон Мейнард (“Індексний метод” , “Грошовий обіг і фінанси Індії”, “Економічні наслідки Версальського мирного договору”, “Трактат про ймовірності”, “Трактат про грошову реформу”, “Трактат про гроші”, “Загальна теорія зайнятості,проценту_та_грошей”

2. Предмет політичної економії

Трактування предмета політекономії. Політекономія та економікс

Ряд західних економістів визначають політекономію як науку про багатство, народне господарство, забезпечення добробуту тощо. З цього приводу у свій час А. Маршалл писав: «Політична економія, або економічна наука (economic), займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, що найтіснішою уявою пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту»*1.

*1: { Маршалл А. Принципы экономической науки: Пер. с англ.— Т. 1. — М.: Прогресс, 1993. — С. 56.}

Сучасне розуміння західними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку. П. Самуельсон, автор підручника «Економікс», стверджує, що економікс, або політекономія, вивчає дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів. Деякі економісти (наприклад, С. Фішер) не роблять акцент на виборі саме таких ресурсів, а предметом вивчення в економікс називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг.

Марксизм при з’ясуванні предмета політичної економії наголошує на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

При зіставленні двох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності між ними. Зокрема, економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) — на тому, що люди в процесі праці (що передбачає їх дію) вступають між собою у певні відносини.

Зв’язки і залежності, характ ерні для системи виробничих відносин, виражаються економічними законами. Тобто, політична економія — це наука про найзагальніші економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг. На відповідному щаблі розвитку людського суспільства ці закони політекономічна наука розглядає як об’єктивні, тобто такі, що не залежать від волі і свідомості людей. Економікс так само не заперечує, що предметом його вивчення є економічні закони (які ще називаються принципами), але він не розглядає їх як об’єктивні, а трактує як вірогідні.

Значна розбіжність існує між політекономією та економікс при характеристиці згаданих законів. Так, політекономія досліджує закон вартості, закон цін, закон обігу грошей, закон концентрації виробництва, закон підвищення продуктивності праці, закон економії часу і багато інших. Економікс оперує такими законами, як закон (принцип) спадної віддачі, обмеженості ресурсів, граничної корисності тощо.

3. Методологія політичної економії è ^ Методологія економічної теорії (політичної економії) – наука про методи господар­ського життя, методи і способи здійснення і дослідження економічних явищ і процесів. Методологія покликана допомогти вирішити головне питання: за допомогою яких нау­кових способів і прийомів пізнання дійсності економічна теорія з’ясовує як функціонує і роз­вивається та чи інша економічна система. У методології політичної економії (економічної теорії) можна виділити кілька основних підходів:

суб’єктивний (вихідний пункт аналізу економічних явищ – раціональний господарю­ючий суб’єкт, а об’єктом аналізу є поведінка цього раціонально господарюючого суб’єкта; з цих позицій економічна теорія – теорія раціонального економічного вибору);

емпіричний (аналіз господарської діяльності на основі власного досвіду і фактах реаль­ної дійсності та застосування різноманітних інструментів дослідження – статистики, кіберне­тики, математики, економетрії та інших; результатом дослідження стають емпіричні моделі; цей підхід передбачає поділ економіки на сфери мікроекономіки, мезоекономіки, макроеконо­міки та меґаекономіки);

раціоналістичний (спрямований на відкриття «природних» чи раціональних законів цивілізації, він вимагає дослідження економічної системи як єдиного цілого, а також законо­мірностей її розвитку, законів, що регулюють дану систему);

діалектико-матеріалістичний (єдино правильним вирішенням наукових проблем вва­жає об’єктивний аналіз явищ, який характеризує внутрішні зв’язки явищ і процесів у їх роз­витку – виникненні, вдосконаленні та вмиранні, тобто в постійному русі, у динаміці, у чому й полягає суть діалектики).

Методологію не можна ототожнювати з методами дослідження, останні є тільки інстру­ментами, сукупністю способів і прийомів вивчення предмета дослідження. Як і будь-яка наука, політична економія (економічна теорія) застосовує насамперед емпі­ричний метод, який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника, а також методи індукції (виведення економічних закономірностей з фактів реального життя на основі сходження від окремих сторін до сутності усього явища в цілому) і дедукції (аналіз на основі руху від загального явища до його окремих сторін), логічної абстракції (уявного виді­лення найсуттєвішої сторони явища та її аналізу та ігнорування несуттєвих його ознак і сход­ження від абстрактного (теоретичного) до конкретного). Діалектичний метод дослідження – процес пізнання розвитку явищ у всій різноманіт­ності їх форм і у всій суперечливості. Це – синтетичний метод, що включає наукову абстракцію, пізнання загального (спільних властивостей і ознак усіх явищ), особливого (спі­льних якостей частини явищ) та одиничного (властивостей і ознак окремих явищ), єдності і боротьби протилежностей у явищі (будь-яке явище суперечливе, єднаючи в собі протилеж­ності, подолання яких – основа розвитку даного явища), поєднання історичного (реальної пос­лідовності розвитку явища) і логічного (необхідної послідовності розвитку), аналіз (поділ яви­ща на окремі сторони і ознаки та їх дослідження) і синтез (поєднання окремих сторін і ознак явища і пізнання його як єдиного цілого), єдність теорії і практики (практика – критерій істини) та інших. Водночас усю сукупність методів дослідження часто називають аналізом. Сучасна економічна теорія широко застосовує мікроекономічний та макроекономічний аналіз, здійснює моделювання економічних процесів (теоретичне описання і функціональний аналіз з виявленням причинно-наслідкових зв’язків) і прогнозування їх розвитку. При цьому широко застосовуються математичні, графічні та статистичні методи аналізу. Мікроекономічний аналіз побудований, як правило, на використанні граничних величин, тобто застосовується граничний аналіз явищ (мінімуму чи максимуму ціни, витрат, доходу, прибутку, продукту тощо), а принцип рівноважності (ціни, попиту та пропозиції, фірми, ринку, галузі, економіки в цілому) широко використовується як у мікроекономічному, так і макроекономічному аналізі. Економічна теорія широко застосовує такий прийом, як розляд економічних явищ у їх статиці (непорушності, фіксованості певного стану) і динаміці (у їх русі, в розвитку), що дозволяє глибше вивчити суть і проаналізувати розвиток того чи іншого явища. Це стосується як мікроекономіки, так і макроекономіки. При вивченні економічного життя людей, їх соціальних груп і суспільства у цілому мож­ливі, доцільні і необхідні економічні експерименти, хоча далеко не завжди можна перед­бачити усі їх ймовірні результати (економічний експеримент – штучне відтворення економіч­ного явища чи процесу з метою пізнання у найсприятливіших умовах і наступного практичного застосування). Свідоме масове економічне експериментування проводилося як на рівні мікроекономіки (Р.Оуен і П.Ж.Прудóн у ХІХ столітті, Ф. Тейлор і Г.Форд – у ХХ столітті та інші), так і на макрорівні (Дж.Лоу на початку XVIII століття, Дж.М. Кейнс і М.Фрідман у ХХ столітті). Закінчуючи розгляд методології економічної теорії і методів економічного теоретичного дослідження, варто згадати слова великого економіста ХХ століття Дж.М.Кейнса: «Ідеї еконо­містів і політиків – і коли вони мають рацію, і коли помиляються – мають значно більше зна­чення, ніж вважається. У дійсності, саме вони й правлять світом» (Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Избр. произвед. – М.: Экономика, 1993. – С.517). Методи економічних досліджень дозволяють виявити категорії, закони і принципи, які вивчає політична економія (економічна теорія).