Міжнародне законодавство з охорони праці
У Конституції України та у Кодексі законів про працю України закріплено принцип пріоритету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства, тобто якщо міжнародними договорами або угодами, у яких бере участь Україна, запроваджено інші правила, ніж ті, які містить законодавство України, то застосовуються міжнародні правила.
Міжнародна співпраця в галузі охорони праці здійснюється по лінії ООН участю в багатьох міжнародних організаціях, основною з яких є Міжнародна організація праці (МОП), яка створена в 1919 р. Особливістю МОП є її тристороння структура: на рівних засадах в її діяльності приймають участь представники урядів, організацій працівників і роботодавців усіх країн – членів МОП. Вищім органом МОП є Міжнародна конференція праці, виконавчим органом – Адміністративна рада.
Основними напрямками діяльності МОП є участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів з питань умов праці і життя працівників; розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення соціальних проблем; надання допомоги державам – членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства та ін.
З 1919 р. МОП прийняла 181 Конвенцію і 188 Рекомендацій з різних соціально-трудових проблем, з яких 58 Конвенцій, які стосуються прав людини, ратифікувала Україна. Систематизовані Конвенції і Рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці.
Безпеці і гігієні праці присвячені Конвенція №155 (1981 р.) про безпеку і гігієну праці, Конвенція №161 (1985 р.) про служби гігієни праці, Конвенція №174 (1993 р.) про недопущення крупних промислових аварій, Конвенція №115 (1960 р.) про захист від радіації, Конвенція №170 (1990 р.) про хімічні речовини, Конвенція №119 (1963 р.) про забезпечення машин захисним обладнанням, Конвенція №148 (1977 р.) про виробниче середовище, Конвенція №176 (1995 р.) про безпеку і гігієну праці на шахтах, Конвенція №152 (1979 р.) про техніку безпеки і гігієну праці та ін. [10].
Законодавство Євросоюзу в сфері охорони праці можна умовно розділити на дві групи:
Директиви ЕС щодо захисту працівників;
Директиви ЕС щодо випуску товарів на ринок (включаючи обладнання, устаткування, засоби колективного та індивідуального захисту і т. ін.).
Важливість директив ЄС обумовлена багатьма причинами, серед яких найсуттєвішими є наступні:
спільні стандарти здоров'я і безпеки сприяють економічній інтеграції, оскільки продукти не можуть вільно циркулювати всередині Союзу, якщо ціни на аналогічні вироби різняться в різних країнах-членах через різні витрати, які накладає безпека та гігієна праці на бізнес;
скорочення людських, соціальних та економічних витрат, пов'язаних з нещасними випадками та професійними захворюваннями, приведе до великої фінансової економії і викличе суттєве зростання якості життя у всьому Співтоваристві;
запровадження найбільш ефективних методів роботи повинно принести з собою ріст продуктивності, зменшення експлуатаційних (поточних) витрат і покращення трудових стосунків;
регулювання певних ризиків (таких, як ризики, що виникають при великих вибухах) повинно узгоджуватися на наднаціональному рівні в зв'язку з масштабом ресурсних затрат і з тим, що будь-яка невідповідність в суті і використанні таких положень приводить до "викривлень" у конкуренції і впливає на ціни товарів.
Однією з найсуттєвіших директив ЕС з питань охорони праці є Рамкова директива 89/391/ЕС "Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників" від 12 червня 1989 р., в яку включені загальні принципи з попередження виробничих ризиків, охорони праці та здоров'я, виключення факторів ризику та нещасних випадків, інформування, консультування і пропорційної участі відповідно до національних законів та/або практики, навчання робочих, а також вказівки з впровадження цих принципів.
Директиви ЕС відповідають конвенціям МОП. В свою чергу, МОП при розробці нових конвенцій та рекомендацій враховує досвід країн-членів ЕС.
Право на охорону праці записана у фундаментальних міжнародних документах, наприклад, у Загальній Декларації прав людини ООН (1948 р.) та Міжнародному Пакті ООН про економічні, соціальні та культурні права (1976 р.). В цих документах сформульовані трудові права людини, до яких увійшли: права на працю; право на справедливі та сприятливі умови праці, включаючи справедливу заробітну плату без дискримінації; право на однакові для усіх можливості просування по роботі виключно на підставі трудового стажу та рівня кваліфікації; право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня і на оплачувану періодичну відпустку; право на профспілкову організацію; право на страйк; право на особливу охорону праці та інтереси жінок-матерів, дітей та підлітків.
Трудові права у Пакті сформульовані докладніше, ніж у Декларації, коло цих прав є більш широким і, крім того, у Пакті (на відміну від Декларації) містяться конкретні зобов'язання держав, які ратифікували цей Пакт, щодо впровадження у життя положень, що вони містять.
Поряд з Міжнародним Пактом про економічні, соціальні та культурні права ООН прийняла другий міжнародний пакт — Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1976 р.), який також був ратифікований Україною у 1991 р. Серед закріплених ним прав два права стосуються трудових відносин: заборона примусової праці та вільне здійснення права на асоціацію, включаючи право на створення профспілок.
Останнім часом в офіційних документах ООН у зв’язку з необхідністю добору критеріїв до поняття "якість життя" отримали широке використання два нових терміни: "Індекс суспільного розвитку" (Human Development Index, HDI) та "Індекс прав людини" (Human Freedom Index, HFI). ООН розглядає ці два терміни як найважливіші інтегральні показники, тобто індикатори, що характеризують якість життя в процесі розвитку суспільства.
Під егідою ООН ведеться робота зі створення і впровадження міжнародних стандартів системи управління охороною праці.
У європейських країнах застосовуються наступні підходи до управління охороною праці:
1) підхід ISRS (International Safety Rating System) – перша версія була видана у 1978 р., неодноразово удосконалювалася;
призначений для оцінки ефективності управління охороною праці та її сертифікації;
за методикою ISRS підприємства можуть бути атестовані та отримати сертифікат за стан охорони праці за 10 рівнями;
2) Британський стандарт BS 8800-96 (Guide to Occupational Health and Safety Management Systems) – „Керівництво щодо систем управління охороною здоров’я і безпекою праці”; затверджений у 1996 р.
3) підхід OHSAS (Occupational Health and Safety Assessment Serias) – серія „Система управління охороною здоров’я і безпекою праці”, діє з 1999 р.;
застосовується для аудиту та видачі сертифікатів на системи управління охороною праці; це єдиний міжнародний стандарт з охорони праці, який направлений на мінімізацію ризиків на всіх виробничих ділянках.
На міжнародному рівні стандартизація охорони праці проводиться за такими напрямками:
1. Обмеження використання та реалізації шкідливих і небезпечних речовин.
2. Підвищення вимог до виробничих процесів, які спричинили шкоду навколишньому середовищу.
3. Утилізація шкідливих і радіоактивних речовин.
4. Забезпечення належної інформації про небезпечності виробничих процесів і продукції.
5. Визначення допустимих рівнів забруднення та шуму.
6. Вимоги до засобів індивідуального захисту та ін.
Відповідно до міжнародних стандартів на підприємствах діють три системи управління охороною праці:
- управління якістю (ISO 9000);
- управління охороною навколишнього середовища (ISO 14000);
- управління безпекою (OHSAS 18000)
ISO (International Organization for Standardization) – це міжнародна неурядова організація, що була утворена у 1947 р. з метою розробки міжнародних стандартів, якими користуються у всьому світі (їх нараховується більш 10 тис.; кожного року переглядається знову 500-600 стандартів). Вони можуть бути адаптованими до конкретних умов виробництва. До складу організації входять по одному представнику від 147 країн. Ці стандарти не гарантують якості чи безпеку, але допомагають підприємствам або організаціям встановити систему управління, яка спрямована на досягнення якості та безпеки.
- Стандарти серії ISO 9000 є визнаними еталонами організації роботи з якості на підприємствах різних галузей, у тому числі в Україні. Серія стандартів ISO 9000 була розроблена у 1994 р. В основі стандарту ISO 9000 лежать 8 принципів управління якістю, серед яких є принцип системного підходу до управління.
У 2000 р. була затверджена нова серія стандартів ISO 9000: ISO 9001:2000, ISO 9004:2000.
ISO 9000 «Системи управління якістю – основні принципи та поняття» – встановлює основні положення та терміни.
ISO 9001 «Системи управління якістю – вимоги» – визначає вимоги до системи управління якістю; це єдиний стандарт в рамках цієї серії, за яким надається сертифікат.
ISO 9004 «Системи управління якістю – керування по удосконаленню» – передбачає безперервне удосконалення всіх процесів на підприємстві за умовою залучення всіх працівників на всіх рівнях.
Нова версія стандарту серії 9000 від 2000 року має ряд відмінностей від попередніх варіантів (новий підхід до управління процесами, сумісність з іншими стандартами систем управління, посилення вимог до людських ресурсів).
Для покрашення системи управління якістю підприємства самі вирішують які стандарти необхідно впровадити. Сертифікація по системі ISO носить добровільний характер.
Подальшим розвитком системи ISO є прийнята в багатьох країнах комплексна система управління якістю, яка передбачена концепцією TQM (Total quality management). Основи концепції TQM були закладені ще у 1950-х роках доктором А. Фейгенбаумом (A. Feigenbaum) (США), який вперше підкреслив роль керівництва підприємства у забезпеченні якістю продукції, важливість підготовки та мотивації працівників, визначив взаємозв’язок рівня якості продукції і ефективності роботи підприємства. Комплексна система управління направлена на постійне покращення якості процесів.
– Блок стандартів серії ISO 14000 містить питання організації системи екологічного управління, екоаудит, екомаркіровку, оцінку екологічності виробничих систем і продукції. Ці стандарти є основою для розробки та впровадження нових способів управління підприємством, які дають можливість вирішувати не тільки природоохоронні, але й економічні задачі. Основним предметом ISO 14000 є система екологічного менеджменту (environmental management system, EMS). EMS дуже важлива для підприємств і організацій з точки зору їх здатності прогнозувати та виконувати свої цільові екологічні показники, а також забезпечення постійної відповідності національним або міжнародним вимогам.
Першим стандартом з серії ISO 14000 офіціально були опубліковані наприкінці 1996 р. Документи, що входять в систему стандартів ISO 14000, можна умовно поділити на три основні групи:
принципи екологічного менеджменту
ISO 14001 «Системи екологічного менеджменту (EMS) – специфікація та керівництво по використанню»;
ISO 14004 «(EMS) – Загальне керівництво по принципам, системам та методам»;
інструменти екологічного контролю та оцінки
ISO 14010 «Керівництво з екологічного аудиту – Загальні принципи екологічного аудиту»;
ISO 14011 «Керівництво з екологічного аудиту – Процедури аудиту – Аудит систем екологічного менеджменту»;
ISO 14012 «Керівництво з екологічного аудиту – Критерії кваліфікації екологічних аудиторів»;
стандарти, що орієнтовані на продукцію
ISO 14050 «Глосарій».
Як і стандарти серії ISO 9000 стандарти серії ISO 14000 є "добровільними".
Стандарт серії OHSAS 18000 (Occupational Health and Safety Assessment Series) був прийнятий у 1999 р. Цей стандарт вимагає передбачати у планах робот з охорони праці ідентифікацію небезпек, оцінку та контроль ризиків. На його підставі здійснюється сертифікація системи управління охороною праці в багатьох країнах. Рекомендації OHSAS щодо розроблення політики підприємства з охорони праці враховані у „Рекомендаціях щодо побудови системи управління охороною праці на виробництві”, затверджених Наказом МНС України №398 від 27.06.2006 р.
Система управління охороною праці і ризиком (СУОПР) в Україні розроблена на основі положення OHSAS 18001 «Системи менеджменту у сфері охорони праці та попередження професійних захворювань. Вимоги».
Згідно стандарту OHSAS 18001 система управління охорони праці – це частина загальної системи управління (менеджменту) організації, яка забезпечує управління ризиками в галузях охорони здоров’я і безпеки праці, що пов’язані з діяльністю організації (підприємства).
У стандарті OHSAS 18001 приведена модель системи управління охороною праці (рис. 1.1).
Більш деталізована модель системи управління охороною праці з урахуванням основних її елементів та номерів пунктів, згідно стандарту OHSAS 18001, представлена на рисунку 1.2.
У 2002 р. з метою пояснення вимог міжнародного стандарту OHSAS 18001 був прийнятий новий стандарт OHSAS 18002 «Керівництво з впровадження OHSAS 18001». В цьому стандарті наводяться вказівки щодо впровадження вимог та всіх елементів системи управління охороною праці.
Система управління, яка побудована на підставі вимог стандартів OHSAS 18001, ISO 9000 та ISO 14000 відображає нормативну ситуацію, тобто підходять не для усіх підприємств, тому можуть бути затребувані серед нормативних підприємств конкретної галузі.
Вважається доцільним інтегрувати три системи управління в одну, але при цьому показники для оцінки стану залишаться різними.
Рисунок 1.1 – Модель системи управління охороною праці (OHSAS 18001)