Наукові підходи до управління

В загальному випадку можна розрізняти три наукових підходу до управління:

- підхід до управління як до процесу (процесно-орієнтований підхід) (управлінська діяльність розглядається як система безперервних взаємопов'язаних дій, складовими такого процесу є категорії управління: планування, організація, координація, мотивація, контроль та ін.);

- системний підхід (передбачає системне бачення об'єкту: реальні об'єкти природи та суспільства розглядаються як системи, наприклад, підприємство можна розглядати як сукупність взаємопов'язаних елементів, таких як люди, структура, задачі та технології, які орієнтовані на досягнення мети в умовах зовнішнього середовища, що може постійно змінюватися, але слід зауважити, що підприємство може існувати тільки якщо воно утворює гармонічну систему [5]);

- ситуаційний підхід (проблемно-орієнтований) (заснований на виявлені проблемних ситуацій, їх причин та джерел виникнення, на які можуть бути направлені управлінські дії; цей підхід часто називають "ситуаційним мисленням" і вважають логічним продовженням системного підходу).

Також можна виділити цільовий підхід або управління за метою. Такий підхід відноситься до стратегічних методів управління, що дозволяє пов'язати індивідуальні та колективні інтереси для спрямування їх на виконання основних задач. Вважається, що об'єднання цільового та процесно-орієнтованого підходів може стати ефективним засобом рішення багатьох працеохоронних проблем, але в цьому об'єднанні, в першу чергу, слід досліджувати процес і, як наслідок, покращаться результати, і навпаки, підвищена увага тільки до результатів роботи зруйнує процес [5]. У разі використання управління тільки за метою часто виникають надлишкові вимоги.

Проаналізував відомі підходи до управління, які на момент їх створення вважались найкращими, науковці зробили висновок, що єдиного "найкращого" підходу не існує. На кожному окремому підприємстві, залежно від специфіки його виробничої діяльності, можна застосовувати той чи інший підхід або їх комбінацію. Але для вирішення проблем у сфері охорони праці потрібний системний підхід, тобто створення ефективної системи управління охороною праці з нормативно-правовим та інформаційним забезпеченням.

Системний підхід реалізується шляхом застосування системного аналізу, основна процедура якого полягає у побудові узагальненої моделі, що відображає структуру та динаміку взаємозв’язків у реальному об’єкті моделювання.

Системи та системний підхід

Система (від греч. systema – ціле, складено з частин) – це об'єднання частин в єдине ціле, властивості якого можуть відрізнятися від властивостей частин, що входять у неї. Такий підхід дозволяє розглядати систему управління як ціле, самостійне явище, яке має свою мету, структуру, взаємозв'язки з іншими системами, та вивчати в сукупності всіх її елементів, аналізувати її статику і динаміку.

Систему, також можна визначити як сукупність (послідовність) взаємопов'язаних функцій або дій, які працюють разом для досягнення мети організації (підприємства).

Систему, як "сукупність взаємодіючих частин", вперше визначив австрійський біолог Людвиг фон Берталанфі (Ludwig von Bertalanffy), який у загальній теорії систем виділив три головні аспекти:

• перший, що визначений як наука про системи, досліджує системні концепції у різних галузях науки;

• другий – системна технологія, яка розглядає проблеми промисловості та суспільства, для вирішення яких використовуються, в першу чергу, принципи управління;

• третій – системна філософія, яка є спробою об'єднати розділи традиційної науки у рамках філософських концепцій загальних систем.

Прийнято умовно поділяти системи на відкриті та закриті (замкнені). Теорію відкритих систем на прикладі процесу обміну між живим організмом та навколишнім середовищем сформулював Л. Берталанфі. Мається на увазі, що відкриті системи взаємодіють з навколишнім середовищем або з іншими системами та обмінюються з ними енергією або інформацією. В закритих системах все навпаки: з навколишнім середовищем або з іншими системами немає ніякої взаємодії, енергією чи інформацією не обмінюються. Основна відмінність між відкритими та закритими системами полягає у тому, що закриті системи с часом повинні досягнути стану рівноваги, а відкриті можуть при певних обставинах незалежно від часу здобути стійкого стану. Концепція закритої системи цікава тільки в інтелектуальному плані.

Реальні системи не є ні повністю відкритими, ні повністю закритими. Для таких систем можна визначити системні закони, які носять загальносистемний характер:

• закон відкритих систем – відкриті системи завдяки вводу негентропії (англ. negentropy - рух до упорядкованості, до організації системи) можуть зберігати високий рівень організованості та розвиваються у напрямку збільшення порядку та складності;

• закон закритих систем – закриті системи підпорядковуються другому закону термодинаміки та прагнуть до максимальної невпорядкованості.

Для більшості систем характерне циклічне здійснення своїх функцій через певні проміжки часу. Таким чином у системі підтримується сталість. Взагалі, циклічність є одним з основних ознак сталості.

Ознакою любої системи є структурування, взаємозв'язок складових її частин, підпорядкованість організації всій системи певній меті. Без мети немає системи. З точки зору значності для системи, мета може бути стратегічною, тобто призводити до якісних перетворень системи та сильно впливати на навколишнє середовище, та тактичною, що пов'язана з локальними змінами системи та незначним впливом на навколишнє середовище. Крім того, мета може бути: по ступеню складності – простою чи складною; по близькості результату – кінцевою чи проміжною; по часу досягнення – ближньою, віддаленою або перспективною; по обхвату системи – загальносистемною, що охоплюють всю систему взагалі, та приватною, що стосується окремих її елементів.

Характерною особливістю сукупності елементів в системі є те, що її властивості як системи зводяться не тільки до суми властивостей її складових, а посилюються ефектом синергії (грец. syn. – разом + ergos – діючий), який проявляється у підвищенні результату функціонування системи в цілому, ніж суми однойменних результатів окремих її елементів. "Ціле більше суми окремих частин" (Аристотель). При цьому синергетичний ефект залежить від ефективності функціонування кожного елементу системи.

Значний внесок в розуміння природи системи вніс видатний німецький соціолог, представник системного та функціонального підходів в соціології Н. Луман (N. Lumen), який визначив, що система починається там, де йде відмежування від навколишнього середовища. Система та навколишнє середовище органічно взаємопов'язані та не можуть бути зрозумілими один без одного, тобто система здатна самовідокремлюватися. Границі системи формуються при реалізації функцій системи, тобто способу прояву активності.

Обов'язковим для любої системи є складові взаємопов'язані елементі, тобто підсистеми, які в свою чергу, можуть розглядатися як сукупність інших елементів або підсистем. Підсистеми можуть бути різних рівнів, які розташовані у порядку поступовості. Тобто кожна система має свою ієрархічну структуру, при аналізі якої іноді достатньо виділити тільки декілька ступенів ієрархії. Ієрархія систем виникає, коли система функціонує як ціле і, у той же час, як частина системи більш високого рівня, тому стає підсистемою цієї системи.

В загальному плані можна виділити системи живого (біосфера та ін.) та штучні системи, серед яких суттєво виділяються технічні системи, які можуть руйнуватися, що приводить до значних збитків.

Під технічною системою розуміють упорядковану сукупність окремих елементів, що пов'язані між собою функціонально та взаємодіють таким чином, щоб забезпечити виконання деяких завданих функцій (досягнення мети) при різних станах працездатності.

Небезпека, як правило, є властивістю складної технічної системи, що може реалізуватися у вигляді прямих чи непрямих збитків для об’єкта впливу. Кожна технічна система потенційно небезпечна. Потенційна небезпека носить скритий, неявний характер, який проявляється при деяких умовах. Як і поняття системи, небезпека, особливо в технічних системах, також є поняттям складним та ієрархічним. Для технічних систем потенційна (скрита) небезпека може реалізуватися у вигляді втрати керованості, руйнування та ін. Будь-яка технічна система при її функціонуванні не забезпечує абсолютної безпеки.

Для технічних систем при виконанні ними своїх функцій у найбільшій ступені притаманна циклічність. Таким чином у технічних системах підтримується сталість.

З позиції безпеки задача дослідження технічних систем полягає у тому, щоб побачити, яким чином елементи системи функціонують в системі у взаємозв'язку з іншими її частинами та з яких причин може трапитися відказ, який може погрожувати негативними наслідками навколишньому середовищу.

Промислові об'єкти є технічними системами, управління безпекою яких повинно передбачати можливість збільшенням ступеня її відкритості.

Науковий підхід, який повинен включати в себе аналіз інформації, як міру упорядкованості та складності системи, потребує глибокого розуміння розподілу елементів на ті, якими можна управляти, і ті, що не піддаються управлінню. Цей важливий аспект свідчить про потребу глибокого рівня розуміння природи системи, тобто "глибинних знань" або "системи глибинних знань" (по Е. Демінгу), та стосується всіх сторін управління. Перша версія "системи глибинних знань" у 1990 р., подальші поновлення робились на протязі 1991 р. Система глибинних знань складається з чотирьох взаємопов'язаних частин, які включають: розуміння системи, деякі знання про теорію варіабельності, елементи теорії пізнання, деякі знання в галузі психології [6].

Таким чином, глибинні знання демонструють системний підхід до управління, враховуючи варіабельність всіх процесів, а також здатності людей, особливості їх поведінки та прагнення досягнення результатів в роботі. Отримання нових знань суттєво поширює можливість пошуку нових рішень.

В [7] визначені різновиди управління системами, які базуються на різних складових системного підходу, наприклад:

- програмно-цільове – визначення цілей та їх упорядкованість відповідно до ієрархічності системи; розробка програм розвитку та створення організаційних структур, що забезпечують реалізацію програм;

- комплексне – виявлення всіх складових процесу управління та здійснення управління відповідно до них;

- сталого розвитку – визначення характеристик та темпів росту системи; розробка мір по підтриманню динамічної рівноваги системи; термін "сталий розвиток" спочатку вважався екологічним (запропонований Міжнародною комісією ООН з навколишнього середовища), потім поширився на економічні та соціальні процеси, тепер можна вважати його категорією загальної теорії систем, тобто він характеризує систему будь-якої природи;

- оптимальне – вибір та побудова критеріїв оптимальності; розробка та реалізація відповідних їм управлінських впливів та ін.

Видів управління багато, але подальший розвиток управління буде пов'язаний з їх інтеграцією в єдину форму системного управління.

Управлінська система є різновидом інформаційної системи, що передбачає отримання, переробку та передачу інформації. При цьому слід виділяти наступні види інформації:

- про вплив середовища на підсистему, якою управляють;

- про вплив підсистеми, яка управляє, на середовище;

- управлінська інформація підсистеми, яка управляє, на підсистему, якою управляють;

- про стан підсистеми, яка управляє;

- про вплив на підсистему, якою управляють.

На управління спирається системний аналіз, який як стратегія наукового пошуку, використовується для вирішення багатьох складних проблем соціального, політичного, екологічного характеру, а також практичних задач охорони та безпеки праці.