Гігієнічне нормування умов праці за показниками важкості та напруженості праці

Найбільш повно характеризує ступінь впливу сукупності елементів виробничого середовища, що формують умови будь-якої праці, фізичної чи розумової, показники важкості праці та напруженості праці.

У Гігієнічній класифікації приводяться визначення важкості та напруженості праці.

Важкість праці – це характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність.

Важкість праці характеризується:

- фізичним динамічним навантаженням,

- масою вантажу, що піднімається і переміщується,

- загальним числом стереотипних робочих рухів,

• величиною статичного навантаження,

• формою робочої пози,

• ступенем нахилу корпусу,

• переміщенням в просторі.

Класи умов праці за показниками важкості трудового процесу приведені у таблиці А1 (дод. А).

Напруженість праці – це характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.

До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться:

• інтелектуальні навантаження,

• сенсорні навантаження,

• емоційні навантаження,

• ступінь монотонності навантажень,

• режим роботи.

Класи умов праці за показниками напруженості трудового процесу приведені у таблиці А2 (дод. А).

Комплексну оцінку факторів робочого середовища проводять на підставі методики фізіологічної класифікації важкості робіт.

За величинами енерговитрат розрізняють три категорії важкості робіт (I – III):

Категорія І – легкі фізичні роботи – всі види діяльності з витратами енергії не більше 150ккал/г (не більше 174 Вт).

Легкі фізичні роботи підрозділяються на дві групи:

- Іа – енерговитрати до 120 ккал/г (до 139 Вт) – роботи, які виконуються сидячі і супроводжуються незначним фізичним навантаженням (наприклад, професії, що відносяться до сфери управління);

- Іб – енерговитрати від 121 до 150 ккал/г (140 – 174 Вт) – роботи, які виконуються сидячі, стоячи або пов’язані з ходінням і супроводжуються деяким фізичним напруженням (наприклад, майстри, контролери).

Категорія ІІ – фізичні роботи середньої важкості – види діяльності з витратами енергії в межах 151 – 250 ккал/г (175 – 290 Вт).

Фізичні роботи середньої важкості підрозділяють на дві групи:

- ІІа – енерговитрати від 151 до 200 ккал/г (175 – 232 Вт) - роботи, що пов’язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і які потребують деякого фізичного напруження (наприклад, деякі професії у механоскладальних цехах);

- ІІб – енерговитрати від 201 до 250 ккал/г (233 – 290 Вт) – роботи, що пов’язані з ходінням, переміщенням та перенесенням вантажів масою до 10 кг, що супроводжуються помірним фізичним напруженням (наприклад, деякі професії машинобудування).

Категорія ІІІ – важкі фізичні роботи – види діяльності з витратами енергії більше 250 ккал/г (більше 290 Вт).

До категорії ІІІ відносяться роботи, що пов’язані з постійним переміщенням і перенесенням значних (більш 10 кг) вантажів і які потребують великих фізичних зусиль (деякі професії з виконанням ручних операцій металургійних та інших підприємств).

Раніше мірою важкості праці вважалась кількість енергії в калоріях, яка витрачалась при виконанні фізичної роботи, але цей підхід не правомірний при розумових та нервово-емоційних навантаженнях. Тому єдиний енергетичний показник недостатній для об’єктивної оцінки впливу умов праці на працюючого. Необхідно також звертати увагу на характер впливу.

Ступінь важкості праці може служити показником якості умов праці. Оцінювання умов праці шляхом визначення важкості є найбільш науково обґрунтованим. Воно дозволяє навіть визначити точно рівень компенсацій за несприятливі чи небезпечні умови праці.

Існує методика інтегрального бального оцінювання важкості праці, згідно якої розроблені критерії бального оцінювання санітарно-гігієнічних та психофізіологічних елементів умов праці (від одного до шести балів) залежно від кількісного значення елементу (табл. Б1).

Загальне інтегральне оцінювання важкості праці визначається за формулою:

, (2.9)

де - величина рівня фактору, що одержав найвищій бал;

- бальна оцінка і-го фактору;

N - загальна кількість виробничих факторів;

п - кількість факторів без врахування .

Для інтегрального оцінювання важкості праці враховуються лише ті елементи, які формують певну категорію важкості на даному робочому місці. Формула (2.9) справедлива, якщо кожний з врахованих факторів діє на протязі усього робочого дня, тобто 8 годин (480 хвилин).

Якщо питома вага дії того чи іншого фактору умов праці менша за восьмигодинну зміну, то фактичне оцінювання фактора умов праці визначається за формулою:

, (2.10)

де - питома вага часу дії і-го фактора в загальній тривалості робочого дня;

t _і- тривалість дії фактору, хв.

Таким чином, якщо дія того чи іншого фактора менша за 480 хвилин, то при розрахунку інтегральної бальної оцінки (2.9) у якості Х_і приймається фактичне значення , яке розраховується за формулою (2.10).

На підставі розрахунку інтегральної бальної оцінки та колективного договору працівнику диференціюють заробітну плату, тобто встановлюють надбавку, призначають додаткову відпустку або скорочують робочий день, призначають додаткове профілактичне харчування і т.ін.

Оцінка умов праці проводиться також за наявністю шкідливих та небезпечних факторів, яка залежить, в першу чергу, від виду виробничої діяльності в галузі.

Визначити галузь, в якої доведеться працювати майбутнім спеціалістам-екологам, дуже важко. Тому пропонується розглянути, згідно Гігієнічній класифікації, умови праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, які характерні для багатьох галузей.