Пропаганда управління ризиками

Як засіб пропаганди управління ризиками можна розглядати відображення фактора ризику в інструкціях з охорони праці, визначення обов’язків стосовно цього питання у посадових інструкціях, обговорення ризикової ситуації на засіданнях, розробка перспективних планів та ін. Однак серед усіх засобів приоритетними є міри з попередження та мінімізації ризиків до того, як вони виникнуть на підприємстві.

Відповідно до рекомендацій МОП, при виборі комплексу мір профілактики з управління ризиками слід керуватися наступними пріоритетами:

• усунення небезпечного фактору чи ризику;

• боротьба з небезпечними факторами чи ризиками у джерелах їх виникнення;

• зниження рівня небезпечного фактору або впровадження безпечних систем та технологій;

• у разі збереження залишкового ризику використання засобів індивідуального захисту.

До заходів безпеки, що знижують або виключають залишковий ризик, тобто ризик, що залишається після здійснення захисних заходів, слід віднести:

• застосування менш небезпечного технологічного обладнання;

• запобігання доступу у небезпечну зону або скорочення часу перебування у небезпечній зоні;

• застосування раціональних режимів праці та відпочинку;

• використання засобів колективного та індивідуального захисту, а також засобів попередження у разі перевищення встановлених значень ГДР та ГДК;

• моніторинг та контроль ризиків у процесі подальшої діяльності.

Розділ 2. Проблеми фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії у галузі

Тема 6. Аналіз умов праці в галузі

Гігієна праці – це галузь профілактичної медицини, що вивчає умови та характер праці, їх вплив на здоров’я, функціональний стан людини, розробляє наукові основи гігієнічної регламентації факторів виробничого середовища і трудового процесу, практичні заходи, спрямовані на профілактику шкідливої і небезпечної їх дії на працюючих.

Законодавство України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство) базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", законів України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про протидію із захворюванням на туберкульоз", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", інших нормативно-правових актів.

Складовою частиною законодавства в галузі гігієни праці є постанови та положення (норми), затверджені Міністерством охорони здоров’я України (наприклад, "Положення про медичний огляд працівників певних категорій", "Перелік важких робіт та робіт з шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх"), санітарні правила і норми (СанПіН) стосовно окремих факторів виробничого середовища, певних технологій праці і конкретних виробничих та інформаційно-нормативних документів.

У системі законодавства щодо гігієни праці основне місце займає Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" (прийнятий Верховною Радою України 24 лютого 1994 р.).

У Законі зазначено, що вимоги безпеки для здоров'я і життя населення є обов'язковими у державних стандартах та інших нормативно-технічних документах на вироби, сировину, технології, інші об'єкти середовища життєдіяльності людини.

Ст. 7 цього Закону передбачає обов'язки підприємств, установ і організацій, згідно яких вони зобов'язані:

- за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи;

- у випадках, передбачених санітарними нормами, забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог цих норм щодо безпеки використання (зберігання, транспортування тощо) шкідливих для здоров'я речовин та матеріалів, утворюваних внаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів та факторів, а також готової продукції;

- на вимогу посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби надавати безоплатно зразки використовуваних сировини і матеріалів, а також продукції, що випускається чи реалізується, для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи;

- виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

- усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я;

- негайно інформувати органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров'ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю;

- відшкодовувати у встановленому порядку працівникам і громадянам шкоду, завдану їх здоров'ю внаслідок порушення санітарного законодавства.

Відповідно до Закону, для забезпечення санітарного благо­получчя необхідні наступні заходи:

- гігієнічна регламентація та державна реєстрація небезпечних факторів навколишнього та виробничого середовища, створення та ведення єдиного Державного реєстру небезпечних факторів (ст. 9);

- проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об’єктів та обумовлених ними небезпечних факторів щодо відповідності вимогам санітарних норм (ст. 10 - 12);

- ліцензування видів діяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для здоров’я людей (ст. 13);

- включення вимог безпеки для здоров’я та життя населення в державні стандарти та інші нормативно-технічні документи (ст. 14);

- пред’явлення гігієнічно-обґрунтованих вимог до проектування, будівницт­ва, розробки, виготовлення та використання нових засобів виробництва та технологій, до житлових та виробничих приміщень, територій, діючих засобів виробництва та технологій (ст. 15);

• включення вимог до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій, згідно яких у процесі експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, використання технологій їх власник зобов'язаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища (ст. 22);

• забезпечення радіаційної безпеки на підприємствах, що виробляють, зберігають, транспортують та використовують радіоактивні речовини та джерела іонізуючих випромінювань (ст. 23);

• здійснення відповідних заходів щодо попередження утворення та зниження шуму та інших фізичних факторів до рівнів, встановлених санітарними нормами (ст. 24);

• проведення обов’язкових медичних оглядів певних категорій населення (ст. 26).

Згідно Закону (Розділ VI, ст. 45-49), за порушення санітарного законодавства або невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби особи, що винні у вчиненні таких правопорушень, можуть бути притягнені до відповідальності.