Концепція прийнятного ризику
Як відомо, поняття безпеки тісно пов'язано з поняттям ризику. Традиційний підхід до питань забезпечення безпеки при експлуатації технічних систем базується на концепції абсолютної безпеки (принцип нульового ризику), яка ще відома як принцип ALAPA (від "As Low As Practicable Achievable", тобто "настільки низько, наскільки це практично можливо досягнути"). Концепція абсолютної безпеки сьогодні визнається неадекватною внутрішнім законам техносфери. Ці закони мають імовірнісний характер. Абсолютної безпеки не існує, вона може бути досягнута тільки в системах, що не мають запасеної енергії. Забезпечити нульовий ризик в діючих системах неможливо, слід орієнтуватися на відповідний ризик.
Поняття безпеки можна визначити як відсутність неприпустимого ризику, а основну задачу забезпечення безпеки – як виявлення, оцінка та виключення тих ризиків, що можна виключити, а інші ризики треба зменшити до визначеного соціально, економічно та технічно припустимого рівня, який визначений в суспільстві.
У багатьох країнах світу у теперішній час прийнята концепція прийнятного ризику (принцип ненульового ризику), яка відповідає відносній безпеці, що припускає забезпечення мінімальних наслідків у разі виникнення небезпеки. Ця концепція відома як принцип ALARA (від "As Low As Reasonable Achievable", тобто "настільки низько, наскільки це можливо бути досягнутим у границях розумного"). На підставі концепції прийнятного ризику розвиваються наукові основи в галузі безпеки.
Отже, об’єкт може бути тільки відносно безпечним, тому слід прагнути досягнення такого рівня ризику, який би можна було розглядати як "прийнятний".
Прийнятний ризик – це такий низький рівень смертності, травматизму або інвалідності людей, який не впливає на економічні показники підприємства або галузі економіки чи держави.
Це критерій, який дозволяє працювати з таким рівнем безпеки, коли ймовірність ризику зменшена до мінімуму або наслідки ризику (при великій його ймовірності) мінімальні. Прийнятність такого ризику повинна бути обґрунтована виходячи з економічних та соціальних міркувань.
Визначення рівня прийнятного ризику та прийнятної безпеки є доволі важкою задачею, рішення якої вимагає наукового аналізу економічних, екологічних та інших факторів, які визначають особливості розвитку виробництва та суспільства.
Для встановлення значення прийнятного ризику можна користуватися ідеєю, яку запропонував Фармер (Farmer) у 1967 р. для встановлення випадкової залежності між середньою кількістю радіоактивного витоку в атмосферу з ядерного реактору N та вірогідністю (частотою) настання такої події F, результатом чого є побудова "F/N - діаграми" (рис. 1.4).
Аналогічні діаграми можна будувати для встановлення прийнятного ризику нещасних випадків, різноманітних явищ як техносфери так і біосфери, а також економічних наслідків, збитків від техногенних катастроф та природних катаклізмів [19].
У разі великої кількості даних діапазон їх змінювань дуже великий, тому "F/N - діаграми" будуються у логарифмічному масштабі.
Завдяки "F/N - діаграмам" можна визначити граничну криву частоти аварійних подій чи небажаних наслідків, які можна використати для порівняння небезпек та у якості вихідних даних спеціалістам по безпеці. Граничну криву можна вважати критерієм безпеки: вона відділяє верхню область неприпустимо великого ризику від нижньої області прийнятного ризику.
Згідно міжнародним домовленостям, прийнятний рівень техногенного ризику знаходиться в межах від 10-7-10-6, індивідуального ризику – 10-6. Нормативу прийнятного соціального ризику не існує, цей ризик можна визначати небезпекою виробничих об’єктів.
Рисунок 1.4 – Частота та кількість нещасних випадків, пов’язаних з технікою ("F/N - діаграми") [19]:
1 – сумарна крива; 2 – загальна кількість аварій літаків; 3 – пожари; 4 – вибухи; 5 – прориви дамби; 6 – викиди шкідливих хімічних речовин; 7 – аварії літаків (без пасажирів); 8 – 100 атомних реакторів