7. Позовна давність

На відміну від усіх інших строків, які розраховані на застосування до окремих видів цивільних правовідносин, позовна давність носить загальний характер. Вона поширюється на всі цивільні правовідносини, за виключенням особливо обумовлених в законі. Відповідно і правила (норми) про позовну давність складають самостійний інститут цивільного законодавства.

Позовна давність визначається у законодавстві як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК). Позовний захист порушених особистих немайнових або майнових прав і інтересів здійснюється зверненням до відповідного суду (ч. 1 ст. 16 ЦК).

Строки давності встановлені безпосередньо законом, але ст. 259 ЦК передбачає, що вони за письмовою домовленістю сторін можуть бути збільшені.

Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

У випадках порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу захист їх здійснюється, шляхом звернення до суду з позовом, який являє собою і матеріально-правове домагання і процесуальний акт. Тому розрізняють право на позов в матеріальному і право на позов у процесуальному розумінні.

Право на позов у матеріальному сенсі - це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права або, інакше кажучи, право одержати від судових органів захист цього права. Отже, дане поняття "право на позов" - елемент суб'єктивного цивільного права і характеризує його стан у випадку порушення, коли воно здатне до відновлення або підтвердження судом проти волі і бажання зобов'язаної особи.

Право на позов у процесуальному сенсі - це право на подання позовної заяви в цілях захисту порушеного суб'єктивного цивільного права.

Позовна давність охоплює лише право на позов у матеріальному розумінні, тобто можливість або здатність порушеного суб'єктивного цивільного права бути відновленим чи підтвердженим судом, і не розповсюджується на дії, пов'язані з поданням позовних матеріалів. Так, ч. 2 ст. 267 ЦК передбачає, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а ч. 4 - сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність - це юридичний факт (подія). Юридичні наслідки, які пов'язуються з позовною давністю, носять подвійний характер. З одного боку, це час, встановлений законом, на протязі якого можна вимагати (шукати) захисту порушеного суб'єктивного цивільного права (позитивні наслідки). З другого - це час, встановлений законом, із спливом якого погашається право на позов (негативні наслідки).

В науковій літературі відмічалася подібність позовної давності з пресікательними (преклюзивними) строками, так як і на протязі останніх допускається захист суб'єктивного цивільного права, якщо це право було порушено до моменту їх спливу. Тому навіть була виказана точка зору про те, що слід виходити з єдності цих строків - одного інституту позовної давності, хочу із спливом строку в деяких випадках припиняється не тільки право на позов, але і саме матеріальне суб'єктивне право¹. Але більшість вчених, не дивлячись на те, що преклюзивний строк виконує одночасно і функції давністного строку, все ж таки вбачають різницю між преклюзивними і давністними строками². Думається, що позиція цих авторів повніше відображає правову природу позовної давності, оскільки виходить з того, що їх сплив непризводить до припинення самого матеріального суб'єктивного права. Сплив позовної давності може привести лише до ускладнення в захисті матеріального права, в той час як сплив преклюзивного строку припиняє існування цього права. Ось чому до преклюзивних строків і не застосовуються деякі правила про позовну давність ( про зупинення, переривання тощо).

Інститут позовної давності має дуже важливе значення. По-перше, позовна давність слугує засобом стабілізації цивільного обороту, перешкоджає виникненню невизначеності, яка могла б виникнути внаслідок залишення порушеного права на протязі довгого часу незахищеним. По-друге, вона не тільки дисциплінує учасників цивільного обороту, але і стимулює їх активність у здійсненні належних їм прав і виконанні обов'язків. По-третє, позовна давність сприяє укріпленню договірної дисципліни, підсилює взаємний контроль за виконанням зобов'язань.

Окрім цього, якби можливість захисту порушеного суб'єктивного права не обмежувалася б визначеним строком, це призвело б до певних труднощів у розв'язанні спору між сторонами із-за втрати з часом доказів, створювало б невпевненість у відносинах, що фактично склалися, оскільки вони б завжди находилися під загрозою оспорювання.

Позовна давність не поширюється на окремі види цивільних відносин, які мають особливе значення, наприклад, на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Особисті немайнові права, будучи правами на належну оцінку особистості суспільством, вимагають найбільш повного захисту, який не може бути обмежений ніякими строками. Тому не підпадають під дію позовної давності вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації, якщо недостовірна інформація не була поширена через засоби масової інформації; на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); на інші вимоги які можуть бути встановлені законом (ст. 268 ЦК).

Позовна давність поділяються на загальну та спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється ст. 257 ЦК тривалістю у три роки. Вказаний строк називається загальним тому, що він застосовується до всіх вимог, окрім тих, для яких законодавством встановлені спеціальні строки.

Спеціальна позовна давність

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв’язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

3. Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

4. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Стаття 260. Обчислення позовної давності

1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Для обчислення позовної давності важливо визначити її початковий момент. У відповідності до ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Звичайно носій конкретного суб'єктивного права узнає про його порушення у сам момент порушення. У цьому випадку момент виникнення права на позов співпадає з моментом порушення суб'єктивного цивільного права. Але інколи особа узнає про порушення свого права через певний проміжок часу. Не знаючи про порушення права, вона, звісно, не може прийняти заходи щодо його захисту. Така розбіжність об'єктивного фактору з суб'єктивним частіше за все має місце при порушенні абсолютних прав - права власності, авторського права тощо. У цьому випадку особа, що пред'являє позов, повинна доказувати, що вона не мала можливості узнати про порушення свого права раніше.

Перебіг позовної давності за вимогами про:

а) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, - починається від дня припинення насильства;

б) застосування наслідків нікчемного правочину - починається від дня, коли почалося його виконання;

в) порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи - від дня досягнення нею повноліття;

г) порушення зобов'язань з визначеним строком - зі спливом строку виконання. Якщо строк виконання зобов'язань не визначений - з моменту, коли у кредитора виникає право пред'являти вимогу про виконання;

д) регресні зобов'язання - від дня виконання основного зобов'язання (ст. 261 ЦК).

Інколи однією з умов домовленості сторін у зобов'язанні є обов'язок боржника не здійснювати певної дії. Позовна давність у цьому випадку визначається з моменту, коли кредитор узнав або повинен був узнати про те, що боржник порушив цю умову (наприклад, автор зобов'язався на протязі певного строку не випускати в світ свого твору без дозволу видавництва, але уклав новий договір з іншим видавництвом).

Цивільним законодавством передбачено цілий ряд зобов'язань, які виконуються частинами. Це стосується зобов'язань поставки, будівельного підряду, а також зобов'язань з відшкодування шкоди здоров'ю або внаслідок втрати годувальника. У таких зобов'язаннях право вимоги виникає звичайно в окремі приватні строки. Відповідно і позовна давність застосовуються з кожної вимоги окремо. Право на позов, пов'язаний з відповідальністю за завдану шкоду, виникає з моменту завдання шкоди, коли її результат проявляється відразу, або із спливом певного часу - з моменту проявлення шкоди.

Порядок обчислення та перебіг позовної давності не змінюється із зміною сторін у зобов'язанні (ст. 262 ЦК). Якщо позовна давність почала спливати до реорганізації юридичної особи або при житті спадкодавця, то правонаступник зв'язаний позовною давністю, яка почалася у його попередника.

За загальним правилом позовна давність бесперервна, але закон бере до уваги можливість виникнення обставин, які носять об'єктивний характер, не залежать від поведінки осіб, і передбачає випадки зупинення строку позовної давності, враховуючи неможливість здійснення права на позов при існуванні цих обставин.

Зупинення перебігу позовної давності означає, що період часу, на протязі якого мала місце обставина, передбачена законом, не зараховується в строк позовної давності. Враховується тільки той час, що перебіг до і після призупинення давності.

Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Зупинення позовної давності означає фактичне її подовження з ціллю надання заінтересованій особі можливості звернення до суду за захистом її порушеного права на протязі достатнього для цього відрізку часу.

До об'єктивних обставин, настання яких зупиняє перебіг позовної давності, закон насамперед відносить непереборну силу. Непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (стихійне лихо, бойові дії тощо). Надзвичайною потрібно вважати подію, яка є відступом від необхідної закономірності у розвитку явищ, що обумовлено випадковими причинними зв'язками. Невідворотною є подія, котру неможливо відвернути за допомогою наявних при даних умовах технічних або інших засобів. Відповідно, із суті закону випливає, що подія може вважатися непереборною силою тільки за наявністю цих двох ознак; при відсутності хоча б однієї обставина, що наступила, не може кваліфікуватися як непереборна сила.

Підставою для зупинення перебігу позовної давності є і мораторій -відстрочення виконання зобов'язання (наприклад, мораторій на договори із землею), яке може бути встановлене урядом України відносно визначеного їх виду (приватний мораторій) або за всіма зобов'язаннями (загальний мораторій). Необхідність такої відстрочки може обумовлюватися тими чи іншими обставинами у випадку їх виникнення в окремих регіонах або у державі в цілому.

Знаходження позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або у складі миротворчих сил при ООН зупиняє перебіг позовної давності тільки у випадку, коли всі Збройні Сили у цілому переведені на воєнний стан або тільки частина, в котрій служить позивач чи відповідач. Знаходження в Збройних Силах у мирний час не зупиняє перебігу позовної давності.

Передбачені ст. 263 ЦК обставини зупинення перебігу позовної давності є, на наш погляд, загальними і це не виключає можливості встановлення додаткових (спеціальних) підстав зупинення перебігу позовної давності стосовно окремих цивільних правовідносин.

Переривання перебігу позовної давності полягає в тому, що час, який до переривання строку позовної давності минув, до нового строку не зараховується і після переривання перебіг позовної давності починається заново (ст. 264 ЦК).

Підставою для переривання перебігу позовної давності є вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Мова йде про такі дії, які не призвели до повного виконання боржником свого обов'язку (наприклад, прохання про відстрочку виконання).

Перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ст. 265 ЦК).

Окрім зупинення та переривання можливе і відновлення позовної давності. В законі вказано, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК).

Судова практика при вирішенні питання про поважність причин пропущення позовної давності виходить з конкретних обставин справи. І тільки тоді, коли в результаті всебічного та ретельного розгляду справи буде визнана поважною причина пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відновлення позовної давності можливе як за клопотанням, так із ініціативи суду. За наявності підстав для відновлення позовної давності відновленню підлягають як загальна, так і спеціальна позовна давність, як для загальної, так і для додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладання стягнення на заставу тощо).

В Цивільному кодексі закріплено принцип, у відповідності з яким сам по собі факт спливу строків позовної давності не є підставою для відхилення судом заяви про захист цивільного права або інтересу (ч. 2 ст. 267 ЦК). Це означає, що і після спливу позовної давності право на позов у процесуальному значення зберігається за особою, чиє суб'єктивне цивільне право порушено. Більше того, ЦК пішов і далі, встановивши, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Це означає, якщо жодна із сторін не заявить про сплив позовної давності, то у позивача зберігається право на позов в матеріальному сенсі (ч. 3 ст. 267 ЦК). Тільки у тому випадку, коли стороною у спорі заявлено про сплив позовної давності, це є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК). Але і в наведеному випадку це не призводить до припинення (погашення) самого цього суб'єктивного права, про захист якого особа просить. Підтвердженням такого висновку служить і закріплене в законі правило про те, що у випадку виконання зобов'язання особою після спливу позовної давності вона не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона в момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1 ст. 267 ЦК).

Деякі автори відстоюють іншу точку зору. Відповідно їй, із спливом позовної давності припиняється і само суб'єктивне право, оскільки воно не може існувати, якщо не забезпечено захистом. Навряд чи позицію прибічників цієї точки зору можна визнати переконливою. Вони виходять з припущення, що право на позов - це єдина форма захисту суб'єктивного цивільного права, а таке ствердження є невірним. У випадках, коли управнена особа просить суд відхилити безпідставно пред'явлений до неї позов, їй немає потреби прибігати до права на позов. Але не визиває сумнівів, що в цих випадках мова йде про захист суб'єктивного цивільного права, оскільки та особа, яка пред'являє позов, може і не мати права, про захист якого прохає. Відмова в позові у таких випадках - форма захисту суб'єктивного цивільного права. І тільки тому, що суб'єктивне цивільне право не погашається зі спливом позовної давності, можлива його захист, якщо позовна давність поновлена судом.

Тому більш переконливою є думка, згідно з якою, сплив позовної давності не припиняє існування суб'єктивного права. Із цього виходить і закон, припускаючи можливість виконання зобов'язання після спливу позовної давності.

Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових вимог

1. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.