Тема 2.3. Соціальна взаємодія та соціальні відносини

Питання для самостійної роботи

1. Соціальні відносини. Соціальні відмінності як узагаль­нена характеристика соціальних відносин.

2. Види соціальних відносин.

Завдання для самостійного вивчення

1. Наведіть приклади різних видів соціальних відносин.

2. Проаналізуйте структуру певних соціальних відносин.

3. Розгляньте таблицю “Формування основних видів соці­альних відносин ” та проаналізуйте види потреб у цінностях, що виникають при складанні соціальних відносин.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Питання 1. Соціальні відносини. Соціальні відмінності як узагальнена характеристика соціальних відносин

Система взаємодій індивідів чи груп приводить до утворення стійких соціальних відносин, під якими розуміють відносно стійкі зв’язки між людьми та соціальними групами.

Соціальні відносини - це відносини між людьми (або групами людей), іцо відбуваються відповідно до законів соціаль­ної організації суспільства.

Соціальні відносини - це певна система, до якої входять система обов’язків і нормованих функцій, які партнери мають обов’язково виконувати у ставленні один до одного

Тобто, це система нормованих взаємодій між партнерами.

Жодна стійка, організована група не може існувати без “відносин”, тобто без певних обов’язків по відношенню один до одного. Тільки виконання нормалізованих дій (функцій, ролей) гарантує появу внутрішньої організації групи.

57

У соціальному зв’язку між людьми велике значення має регуляція взаємовідносин - система критеріїв, стандартів, завдя­ки яким людина оцінює ефективність соціального зв’язку, а та­кож система контролю за тим, щоб правила гри виконувалися.

Соціальні відносини можуть бути короткочасними і дов­готривалими, при цьому вони можуть змінюватися (зміцнюва­тися або розпадатися) зі зміною цінностей партнерів, їх уста­новок на характер відносин.

У структурі будь-яких соціальних відносин можна виді­лити:

• кілька суб’єктів;

• значущий для них об’єкт;

• потреби (відносини “суб’єкт - об’єкт”);

• інтереси (відносини “суб’єкт - суб’єкт”);

• цінності (відносини між ідеалами взаємодіючих суб’єктів).

Схематично це можна зобразити так.

Якщо об’єктом може бути будь-яке матеріальне чи духовне утворення, в результаті чого виникають відносини влас­ності, влади чи престижу, то суб’єктом може бути тільки особ­ливим чином організована так звана соціальна одиниця. Тому що соціальні відносини обумовлені природою самого суспіль­ства, дозволяють йому самооновлюватися, підтримувати (кон­сервувати) соціальний порядок, тобто в соціальних відносинах глибоко закорінені типові вимоги багатьох людей до кожної одиничної відокремленої людської взаємодії.

Якщо умови соціальної життєдіяльності змінюються, то приватні ухили у правилах здійснення соціальних зв’язків, від­носин і взаємодій поступово накопичуються, й виникають най­більш придатні для більшості відносини й норми суспільної ак­тивності.

Соціальні відносини є породженням суспільства і самі підтримують його існування.

Як правило, вони утворюються між групами людей (ре­альними спільнотами, групами). І навіть коли в соціальні від­носини вступають окремі особи або коли виникають відносини між особою і групою, особою та суспільством, ми не здатні розглядати цю особу відокремлено, поза спільнотою чи сус­пільством, які викликали в ній певні мотиви, соціальні інтереси й вплинули на формування її цінностей.

Отже, головний агент, або суб’єкт у соціальних відно­синах - це реальна соціальна група, чи спільнота, яка демон­струє себе організованою цілеспрямованою діяльністю.

Чи можна вважати будь-яку групу людей суб’єктом суспільних відносин? Ні, оскільки існує ціла сукупність суттєвих ознак для виділення суб’єкта-спільноти:

1. Схожість, близькість умов життєдіяльності людей (як потенційна умова виникнення їх асоціації, утворення).

2. Спільність потреб людей, суб’єктивне осмислення ни­ми спільності своїх інтересів (реальна передумова виникнення солідарності).

3. Наявність взаємодії, спільної діяльності, взаємопов’я­заного обміну діяльністю (безпосереднього в спільноті, опосе­редкованого в сучасному суспільстві).

4. Формування власної культури-, системи внутрішніх норм взаємовідносин, уявлень про мету спільноти, моральність тощо.

5. Зміцнення організації спільноти, створення системи управління й самоуправління активністю групи.

6. Соціальна ідентифікація членів спільноти, їхнє співвід­несення з цією спільнотою (як головна характеристика зрілості асоціації).

Чому ж соціальні відносини, що породжуються подіб­ними взаємодіями, відрізняються за змістом? Це відбувається насамперед тому, що соціальні взаємодії здійснюються на різних підставах.

Такими підставами, які надають соціальним взаємодіям певного забарвлення та змісту і створюють соціальні відносини, є цінності.

Особа займає позицію оцінки щодо всіх компонентів середовища, що її оточує. Але здійснювати соціальну дію сто­совно когось вона здатна тільки через речі, які вона цінує та сприймає як корисні й бажані для себе, тобто заради цінностей.

Цінності слугують поштовхом, необхідною умовою для будь-якого виду взаємодії.

Існування значущих тривалий час цінностей визначає характер стійких соціальних відносин людей.

Внаслідок нерівності, що існує в суспільстві, цінності розподілені серед членів суспільства нерівномірно. У кожній соціальній групі, в кожному соціальному прошарку або класі існує свій, відмінний від інших розподіл цінностей між членами.

Такий розподіл обумовлює первісний характер взаємодії, а згодом і соціальних відносин.

Розподіл цінностей у соціальній групі називається цін­нісним зразком даної групи.

У сучасній соціології також використовується поняття “ціннісна позиція”, яке пояснює місце окремого індивіда або однорідного соціального об’єкта в ціннісному зразку.

Особа або група, які володіють перевагами при розподілі цінностей, мають високу ціннісну позицію, а особа або група, що володіють меншими цінностями або й взагалі їх не мають, займають дуже низьку ціннісну позицію.

У своїх намаганнях досягнути цінностей люди вступають у конфліктні взаємодії, якщо вони вважають існуючий ціннісний взірець несправедливим, и активно намагаються змінити власні ціннісні позиції.

Активність індивідів визначається двома показниками:

1. ціннісною експектацією (це позиція, що очікується ін­дивідом) - показник, який характеризує задоволеність ціннісним зразком;

2. ціннісні вимоги - це та позиція, яку намагається зайняти індивід у процесі розподілу цінностей.

Реальна можливість досягнути певної ціннісної позиції називається ціннісним потенціалом.

Можна зробити висновок, що соціальні відносини вини­кають із взаємодій, що спрямовані на досягнення різних видів цінностей.

Які ж головні цінності, якими хоче володіти суб’єкт у суспільстві?

Усі цінності можна умовно поділити на дві основні

групи:

1. цінності добробугу;

2. різні цінності.

Під добробутом розуміють ті цінності, які є необхідною умовою для підтримки фізичної й розумової діяльності ін­дивідів.

Різні цінності - це влада, повага, моральні цінності та афективність.

Найбільшою цінністю слід вважати владу. Це найбільш універсальна і висока цінність, оскільки володіння нею дає змогу набути будь-яких інших цінностей.

Повага - це цінність, що включає в себе статус, престиж, славу й репутацію.

Моральні цінності включають доброту, душевність, спра­ведливість та інші моральні якості.

Афективність - це цінності любові та дружби.

Ці визначення, які стосуються соціальних цінностей, наведені тому, що вони є ключем для розуміння практично всіх видів соціальних відносин.

Соціальні відносини утворюються у результаті взаємодій, що часто повторюються, коли, з одного боку, спостерігається потреба в наступній цінності чи контролі над нею, а з іншого - наявні ресурси бажаних цінностей.

Таким чином, зміст і сутність соціальних відносин зале­жать від того, як поєднуються у взаємодіях потреби в цінностях й володіння ними.

У наведеній таблиці зображено процес формування ос­новних соціальних відносин.

♦

Потреби в цінностях	Володіння цінностями
	Влада	Повага	Мораль	Афектація	Добробут	Багатство	Майстер­ ність	Освіта
Влада	Політична влада	Шану­ вання	Навію­ вання	Відда­ ність	Примус	Еконо­ мічна влада	Дирек­ торство	Навчання
Повага	Надання порад	Престиж	Умов­ ляння	Повага	Харизма	Кредит	Керів­ ництво	Власний авторитет
Мораль	Настав­ ництво	Пого­ дження	Мораль­ний ав­торитет	Прив’я­ заність	Пока­ рання	Чесний бізнес	Приписи	Цензура
Афектація	Особис­тий вплив	Повага	Мораль­ний вплив	Любов	Піклу­ вання	Благо- чинність	Старан­ ність	Повчання
Добробут	Примус	Терор	Дисцип­ ліна	Насилля	Груба сила	Розбій	Приму­ сова праця	Дізнання
Багатство	Еконо­ мічна влада	Високе стано­ вище	Торгівля мораль­ним ав­торитетом	Продаж­ ність	Влада над засобами існування	Еконо­ мічний вплив	Відно­ сини влади	Рекламу­ вання
Майстер­ ність	Вплив експертів	Адмініс­ трування	Казуїс­ тика	Прихиль­ ність	Відвага	Продук­ тивність	Менедж­ мент	Інтелект
Освіта	Консуль­ тування	Відомість (слава)	Мудрість	Симпатія	Управ­ ління	Купівля освіти	Інструк­ таж	Обмін знаннями

1.1.6 Соціологія,

Але треба мати на увазі, що взаємодія між індивідами залежить від багатьох факторів зовнішнього середовища - тому зрозуміло, що поява певних соціальних відносин має імовірніс­ний характер.

Як читати запропоновану таблицю?

Наприклад, якщо я володію цінностями, що пов’язані з благополуччям людей або контролюю їх (тобто можу впливати на здоров’я та безпеку), то потреба інших людей у владі може призвести до того, що у мене складуться з ними відносини, які будуть засновані на примусі.

Якщо в інших людей, з якими я вступаю у взаємодію, чітко виражена потреба у більш високому статусі, то це при­водить до харизматичних відносин.

Якщо ж у них переважають потреби в багатстві, то від­носини тут можуть зумовити контроль над засобами існування.

Також потрібно мати на увазі, що в таблиці наведені далеко не всі соціальні відносини, що можливі в людському суспільстві, а тільки найбільш вагомі, ті, що завжди існують у соціальних спільнотах.

Питання 2. Види соціальних відносин

Серед нескінченного різноманіття соціальних відносин існують такі, які є основою і в певній формі наявні у всіх інших відносинах. Це насамперед відносини соціальної залежності й влади.

Соціальна залежність - це соціальні відносини, за яких соціальна система Si (це може бути індивід, група або соці­альний інститут) не може здійснити необхідну для неї соціальну дію di, якщо соціальна система S2 не здійснить дію сІ2-

При цьому система S2 називається домінуючою, а система Si - залежною.

Наприклад, школа, університет не можуть почати на­вчальний процес, доки їм не будуть надані засоби організації, яка ними володіє (банком або вищою організацією). Тут на­вчальний заклад –

залежна система, організація із засобами - домінуюча система. На практиці часто трапляється ситуація, коли особа або соціальна група стосовно досягнення однієї мети є залежними від іншого індивіда або соціальної групи, а стосовно досягнення іншої мети - є домінуючою.

Таким чином, в основі залежності знаходяться можли­вості впливів на задоволення потреб.

Залежність виступає як сила, що пропорційна інтен­сивності можливого покарання, якщо дії залежної системи не співвідносні з діями або інструкціями домінуючої системи. Це покарання може мати вираження, наприклад, у втраті доходів залежної системи (заниження чи завищення цін домінуючою стороною або припинення поставок).

У зв’язку з цим залежна система має вибирати лінію поведінки з урахуванням можливого покарання.

Лінія поведінки залежної системи має суттєву особ­ливість: вона має бути прогнозована для домінуючої системи у сфері, що стосується відносин залежності. Класичним прикла­дом цього є взаємодія двох держав, що розглядаються як окремі соціальні системи.

Країна, що розвивається, має потребу в поставках продо­вольства й залежить у цьому відношенні від розвинутої країни, в якій пропозиція даних товарів перевищує попит. Можливе пока­рання у цьому випадку - зменшення або припинення цих по­ставок. Від залежної країни вимагається певна лінія поведінки - підтримувати політичну лінію, яка проводиться розвинутою країною. Ця лінія поведінки прогнозована й бажана для домі­нуючої системи.

Також відомо, що передбачувана поведінка, пристосована до поведінки інших осіб або систем, обумовлена соціальною роллю. Тому можна зробити висновок, що відносини залежності обмежуються певною множинністю ролей залежної системи. Розміри цього обмеження пропорційні силі залежності.

На практиці відносини залежності далеко не завжди усвідомлюються. Нічого про закон всесвітнього тяжіння дитина не знає, але залежить від нього, як і решта людей.

Робітники та керівники можуть не знати особисто один одного, не бачитись певний час, але перебувати у відносинах залежності. Усвідомлення відносин залежності індивідами може значно змінити характер цієї залежності, а домінуюча сторона намагатиметься перетворити ці відносини у відносини влади й підпорядкування.

Соціальну залежність поділяють за типами її функ­ціонування.

• Існує структурна залежність, що означає залежність, яка засновується на різноманітті статусів у групі (цей тип залеж­ності особливо характерний для організацій).

Індивіди або групи, які мають низький статус, будуть залежними від індивідів чи групи, що мають більш високий статус, якщо їх діяльність пов’язана відносинами ієрархії. Ке­рівник панує над підлеглим, якщо вони перебувають в його колективі; генерал керує офіцерами, якщо вони входять до складу його дивізії і т.д.

• Латентний тип залежності. Відносини з’являються в силу відмінностей при володінні значущими цінностями, коли офіційний статус не має вирішального значення. Наприклад, керівник в структурі організації може мати підлеглого, від якого він залежить у грошових відносинах. Статуси керівника і підлег­лого в даному випадку відходять на другий план, поступаючись місцем прихованим і непомітним відносинам залежності.

Відносини влади. Навколишня дійсність дає багато при­кладів специфіки проявів владних відносин, соціальна влада й суперництво за владу породжують багато проблем у житті.

Влада перед нами постає не тільки як загальна влас­тивість соціальних структур, а й як дуже загадковий соціальний феномен.

Більшість сучасних вчених-соціологів визначають владу як здатність одних індивідів контролювати дії інших.

Соціальна влада складається з трьох основних компо­нентів:

1. Ста - це застосування або погроза застосування фі­зичного примусу, а також застосування таких засобів, як обме

ження руху, контроль за допомогою сили за задоволенням потреб, приміром, в їжі, комфорті.

2. Авторитет - це встановлене та узаконене право прий­мати рішення й керувати діями інших людей. Невід’ємною скла­довою частиною авторитету є узаконене право очікувати послу­ху і контролювати його. Право керувати й вимагати поступ­ливості обумовлюється згодою підлеглих на поступки та несамо­стійність поведінки. Ведучи мову про авторитетного керівника, ми розуміємо, що всі підлеглі з готовністю дотримуються його вказівок і підштовхують до цього інших, створюючи нормативну основу авторитету.

3. Вплив - це здатність впливати на рішення й дії інших поза авторитетом, на підставі престижу, поваги, прив’язаності.

Який взаємозв’язок між поняттями “залежність” і “влада”?

Залежність - це невід’ємна властивість владних відносин.

Залежність відрізняється від влади:

1. від залежності можна відійти, ухилитися;

2. у відносинах залежності немає поступливості, домов­леності, згоди на підкореність з боку залежної сторони;

3. залежність може бути неусвідомленою, тоді як відно­сини влади завжди усвідомлені.

Тобто, влада - це залежність у діяльності, залежність, від якої неможливо ухилитися чи сховатися.

Влада має багато ступенів, відтінків та форм проявів.

На сьогодні найбільш розробленими є такі три моделі

влади.

Перша модель влади - це потенційна влада, яка перед­бачає накопичення ресурсів влади і тісний зв’язок з певними соціальними позиціями й ситуаціями в суспільстві та в соці­альних групах.

Така, наприклад, влада існуючої еліти. Еліта може не застосовувати очевидні соціальні дії, але її можливості контро­лювати поведінку інших членів суспільства практично нічим не обмежені.

Друга модель - влада репутації. Це влада, що належить певним особам і групам, які добре відомі в суспільстві. При

визначенні ступеня й можливостей цієї влади зазвичай хочуть отримати відповідь на питання, хто ж справді краще від інших орієнтується в даній ситуації.

Якщо знайдеться особистість, яка краще за інших орієн­тується в політичній ситуації, що склалася на даний момент, то цей найкомпетентніший політик матиме найкращу репутацію, що дозволить йому завоювати авторитет і набути певної влади.

Третя модель - влада прийняття рішення, яка демонструє ступінь участі індивіда або групи у контролі за прийняттям рішення в процесі управління соціальними об’єктами.

Застосування ідеальних моделей влади для реальних ситуацій надає специфічної риси - жодна з них не існує в дійсності у чистому вигляді.

Для впливу на поведінку інших осіб або груп той, хто застосовує владу, повинен мати у своєму розпорядженні певні ресурси, тобто засоби підсилення, за допомогою яких він здатний забезпечити задоволення відповідних мотивів іншого, затримати це задоволення або запобігти йому.

Такі ресурси в сучасній соціології прийнято називати основами влади.

Які ж ці основи?

1. Влада примусу - її сила визначається очікуванням індивідом або групою В, по-перше, тієї міри, в якій індивід або група А здатні покарати його за небажані для А дії шляхом блокування певного мотиву (якоїсь потреби) і, по-друге, наскіль­ки незадоволення потреби А зробить залежним від небажаної поведінки В.

Примус полягає в обмеженні можливих дій В при мож­ливості загрози покаранням.

Влада спонукання зрештою може здійснюватися без­посередньо фізично, наприклад, коли дитину насильно вкла­дають у постіль.

2. Влада зв’язку засновується на тому, що А здатний впливати на поведінку В, використовуючи владу іншої впли­вової чи важливої особи С, підтримкою якої він зумів зару- читись. Влада зв’язку - просто один із варіантів влади примусу, додається тільки підключення додаткових ресурсів третіх осіб.

3. Влада експертна. Її сила залежить від обсягу при­писуваних А з боку В особливих знань, інтуїції, навичок, що належать до сфери тієї поведінки, якої А добивається від В. Так, дитина з якогось питання сприймає вказівки свого батька, оскільки вважає, що батько знає у цій справі більше, ніж вона сама.

4. Нормативна влада - заснована на сприйнятих і засво­єних В нормах, відповідно до яких А має право контролювати дотримання певних правил поведінки, і в разі необхідності напо­лягати на них. Наприклад, керівник колективу вводить нове правило - звітувати за виконану роботу щоп’ятниці. Підлеглі усвідомлюють потребу цього нововведення, оскільки розуміють, що керівник намагається поліпшити якість роботи, і з цього моменту правило звітності стає нормою.

5. Референтна влада - засновується на ідентифікації В з А і бажанні бути схожим на соціальний об’єкт А. Дана основа влади з необхідністю включає в себе високий престиж А і наділення його з боку В низкою високих позитивних якостей.

6. Інформаційна влада - наявна у випадках, коли А володіє інформацією, що є цінною для В. Намагаючись отримати доступ до інформації, В здатний піти на поступки щодо поба­жань А. Тут В обмінює свою незалежність у деяких питаннях на здобуття потрібної йому інформації. Наприклад, студент, який має бажання отримати знання, підкоряється викладачам, обме­жуючи свою свободу. Співробітник закладу може виконувати побажання секретаря директора, якщо цей секретар володіє інформацією про його подальшу долю у цьому закладі.

7. Влада винагороди. Її сила визначається очікуванням В того, в якій мірі А у змозі задовольнити один з його мотивів і наскільки А ставить це задоволення у залежність від бажаної для нього поведінки В.

В якості винагороди можуть слугувати різні цінності: гроші, престиж, увага, безпека тощо. Вибір винагороди залежить від можливостей А, структури потреб В, а також від ситуації взаємодії між А і В.

У відносинах влади суб’єкт влади намагається змінити поведінку об’єкта влади.

Цикл дії влади починається з того, що у суб’єкта впливу має з’явитись мотивація на застосування влади стосовно об’єкта влади.

Мотивом для цього слугує бажання володіти засобами задоволення різних потреб і бажань суб’єкта. Після того, як мотивація щодо застосування влади сформулювалась, суб’єкт влади доводить до відома об’єкта впливу інформацію про те, якої поведінки він очікує.

Якщо об’єкт поводить себе відповідно до очікування суб’єкта, то процес дії влади на цьому закінчується. Але якщо суб’єкт влади стикається з реальним або уявним опором об’єкта влади, то суб’єкт влади починає оцінювати джерела влади, якими він володіє.

Вибір джерела влади залежить від бажань і потреб об’єкта, що піддається впливу, а також від виду поведінки, до якої суб’єкт влади бажає схилити об’єкта. Дії джерел влади зумовлюють певну реакцію об’єкта впливу.

Об’єкт може повністю підкоритися владі, а може, підко­рившись, затаїти озлобленість, почуття помсти. Досягнення мети суб’єктом влади призводить до зміни його стану. У нього можуть з’явитися нові мотиви влади, заспокоєність, впевненість у своїх силах.

Як тільки у суб’єкта влади виникає нова потреба у застосуванні влади, увесь процес повторюється.

Все це можна зобразити схематично.

Запитання для повторення і закріплення матеріалу

1. Що таке соціальні відносини?

2. З чого виникають соціальні відносини?

3. Які ви знаєте основні види соціальних відносин?

4. Чим розрізняються між собою соціальні відносини, засновані на залежності та владі?