4. Революційні рухи

Під революцією в даному випадку розуміють неочі- кувану, стрімку, зазвичай насильницьку зміну соціальної сис­теми, структури й функцій багатьох основних соціальних інсти­тутів.

Революційні рухи намагаються скинути, розбити існуючу соціальну систему і встановити новий соціальний порядок, значною мірою інший у порівнянні з попередньою соціальною системою.

Якщо реформатори намагаються виправити лише деякі недоліки й дефекти в існуючому соціальному устрої, то револю­ціонери вважають, що система не заслуговує на те, щоб її ря­тували.

5. Рух опору

Якщо революційні рухи виникають серед людей, які не задоволені тим, що соціальні зміни відбуваються надто повільно, то рухи опору виникають серед тих незадоволених, котрі вва­жають, що зміни в суспільстві відбуваються надто швидко.

Іншими словами, рух опору - це зусилля певних груп людей, що спрямовані на блокування можливих або викорінення тих змін, що вже відбулися.

Подібні рухи завжди супроводжують рухи реформ та революційні рухи.

Прикладом тут можуть бути опозиційні рухи в багатьох сучасних суспільствах.

Усі визначені вище соціальні рухи в процесі свого розвитку проходять чотири однакові стадії:

а) стадія стурбованості

Витоки всіх без винятку соціальних рухів можна помі­тити при виникненні стану соціальної стурбованості.

Якщо люди відчувають невпевненість у завтрашньому дні, або коли всюди розвивається почуття соціальної неспра­ведливості, чи коли якісь зміни в суспільстві ламають звичний життєвий ритм, у людей виникає почуття страху, нестабільності свого становища в соціальному середовищі, які називаються соціальною стурбованістю.

Якщо люди потрапляють у ситуації, які вони не здатні пояснити в межах традиційної ідеології, вони починають відчу­вати крайню незручність, невпевненість, що переходять у стійке підчуття соціальної стурбованості.

б) стадія збудження

Соціальна стурбованість бачиться дослідникам як неви- значене, несфокусоване й загальне почуття, що охоплює окремі частини суспільства. Вона виникає, коли стурбованість фоку­сується на певних умовах й причинах нещасть і невдач та іден­тифікується з реальними соціальними об’єктами так, що виникає схильність до активних дій, настає стадія збудження.

Прихильники рухів збираються разом для обговорення існуючого становища, всюди з’являються агітатори рухів.

Перетворення маси незадоволених в ефективний соціаль­ний рух залежить багато в чому від майстерності організаторів, що спрямовують зусилля незадоволених членів суспільства в певне русло.

Здебільшого стадія збудження займає незначний про­міжок часу й закінчується або активними діями, або втратою в шодей будь-якого інтересу до цього руху.

в) стадія формалізації

Ті рухи, що справді намагаються досягнути значних змін м суспільстві, мають бути організованими. Збуджені маси при­хильників руху не здатні нічого створити, окрім як розбити, розвалити щось, якщо їх ентузіазм не впорядкований і не спрямований на досягнення чітко визначеної мети.

На стадії формалізації з’являється ряд діячів руху, які систематизують його активність та ідеологію, роблять її зро-

зумілою і чітко визначеною. Ідеологія будується так, щоб постійно нагадувати людям про їх незадоволеність, визначати причини такої незадоволеності, об’єкти, стратегію й тактику руху для оптимального досягнення мети та намагатися морально виправдати їх дії.

Формалізація перетворює збуджені маси у дисциплі­нованих членів руху, а невизначену причину руху - в реальну й усвідомлену мету.

Стадія формалізації також займає нетривалий проміжок часу і досить швидко замінюється стадією інституалізації.

г) стадія інституалізації

Дана стадія спостерігається практично в усіх рухах, що тривають довго. При цьому рух начебто кристалізується у певних культурних зразках, включаючи традиції підтримки й захисту інтересів його членів.

Інституалізація надає соціальним рухам завершеності і визначеності.

На цій стадії рух настільки організований, наскільки він володіє власного розробленою символікою, кодексами й ідео­логією, що практично стає організацією.

ґ) стадія розпаду руху

Треба мати на увазі - рух може припинитись на будь-якій стадії свого розвитку.

Під впливом зовнішніх умов, внутрішніх сил або після досягнення поставленої мети багато рухів розпадаються або перетворюються в соціальні інститути чи організації.

Ті рухи, що перетворюються в соціальні інститути, зміц­нюють свій вплив в суспільстві, стають його невід’ємною час­тиною (як, наприклад, політичні рухи, що досягай своїх цілей та отримали доступ до державної влади).

Тепер потрібно зупинитися на умовах розвитку й поши­рення соціальних рухів.

Соціальні рухи не виникають відразу й раптово. Вони з’являються та розвиваються за певних соціальних умов. Ці умови створюються в процесі життєдіяльності багатьох людей, які поділяють основну мету руху.

Основні умови, що впливають на появу й розвиток соціальних рухів: