11. Виробництво як процес суспільної праці.

Виробництво складає вихідний пункт і першу ознаку економічної діяльності людей. Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати. Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Фази виробництва тісно між собою пов'язані. За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей: 1) основне виробництво- це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва.  2) виробнича інфраструктура- це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. 3) соціальна інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва. В економічній теорії в практиці господарювання підприємства матеріальної сфери поділяють на два підрозділи:  І - виробництво засобів виробництва і ІІ - виробництво предметів споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових, матеріальних елементів продуктивних сил, то другі - для відтворення людських фактора виробництва. Стосовно промисловості виділяють групу "А" (засоби виробництва) і групу "В" (предмети споживання).Структура народного господарства, що склалася нині в Україні, характеризується значним переважанням галузей, які створюють засоби виробництва. Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін. В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг. Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку науки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особливо продукування духовних цінностей. Швидко розвивається сфера послуг, виробнича і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслуговування виробництва. Розширюється структура продуктивної праці: продуктивною стає праця у сфері не лише матеріального , а й нематеріального виробництва. Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає єдності думок з цієї проблеми. Все залежить від того, які класифікаційні ознаки беруться за основу при визначенні соціальних форм виробництва. Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виділяються: * доіндустріальне виробництво, де переважають сільське господарство і ручна праця; * індустріальне виробництво, де переважає велике механізоване промислове виробництво; * постіндустріальне виробництво, де переважає сфера послуг, наука, освіта, інформаційні технології.  Формаційний підхід К.Маркса передбачає виділення первіснообщинного, рабовласницького, феодального, капіталістичного, комуністичного виробництва. За основу формаційної класифікації суспільного виробництва взято класовий підхід до аналізу його змісту і цілей.

12. Основні фактори виробництва, їхня характеристика.

13. Крива виробничих можливостей та її характеристика.

14. Виробнича функція та проблема економічного вибору.

15. Суспільне виробництво і суспільне багатство.

16. Ефективність суспільного виробництва та фактори зростання.

17. Формаційний та цивілізаційний підходи до пізнання процесів суспільного розвитку.

18. Основні етапи розвитку цивілізацій.

19. Постіндустріальна цивілізація: зміст, риси.

20. Зміст і структура економічних систем.

21. Типи економічних систем, їхня характеристика.

22. Моделі організації національних ринкових господарств: зміст, риси,функції.

23. Соціально-орієнтована економічна система: зміст, риси, місце в історичному розвитку.

24. Економічна система вільної конкуренції.

25. Монополія та державно-монополістичний капіталізм як економічнісистеми.

26. Перехідні економічні системи: зміст, риси, суперечності.

27. Правовий та економічний зміст власності.

28. Поліморфізм власності в ринковій економіці.

29. Роздержавлення й приватизація: зміст, шляхи і форми.

30. Відносини та форми власності у трансформаційній економіці України.

31. Товарне виробництво: необхідність, зміст, риси, види.

32. Товар та його властивості. Послуга як товар. Інформація як товар.

33. Величина вартості товару та фактори, що її визначають.

34. Закон вартості: зміст та функції.

35. Трудова та інформаційна теорія вартості.

36. Генезис форм організації суспільного виробництва.

37. Гроші: суть, функції.

38. Виникнення грошей. Еволюція концепцій.

39. Форми грошей та їхня характеристика.

40. Функціональні форми грошей.

41. Риси та принципи функціонування сучасної ринкової економіки.

42. Ринок: зміст, структура та функції.

43. Інфраструктура ринку: зміст та функції.

44. Елементи ринкової інфраструктури.

45. Товарні біржі: зміст, види, функції, роль у ринковій економіці.

46. Фондові біржі: зміст, види, функції, роль у ринковій економіці.

47. Біржа праці: суть, функції та роль у ринковій економіці. Служба зайнятості в Україні.

48. Суб'єкти ринку та їх взаємозв'язок.

49. Конкуренція: суть, види, функції.

50. Види економічної конкуренції: внутрігалузева та міжгалузева; досконала та недосконала тощо, добросовісна та недобросовісна.

На конкурентному ринку суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні (недобросовісні) та чесні ( добросовісні).

Цінові методи конкуренції - це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна.

Залежно від форм і цілей конкуренції формуються такі види цін: монопольно високі, монопольно низькі, демпінгові, дискримінаційні.

Нецінова конкуренція - це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.

Нецінові методи конкуренції поділяються на два види: конкуренцію за продуктами і конкуренцію за умовами продажу.

Нечесна конкуренція - це нецивілізовані форми конкурентної боротьби, які проявляються в порушенні суб'єктами ринкових відносин чинного законодавства, професійних, етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

51. Методи конкурентної боротьби.

52. Попит: зміст та фактори, що на нього впливають. Крива попиту. Закон попиту.

53. Пропозиція: зміст та фактори, що на неї впливають. Крива пропозиції. Закон пропозиції.

54. Еластичність попиту: за ціною, за доходом та перехресна.

55. Взаємодія попиту й пропозиції.

У результаті взаємодії попиту, пропозиції та конкуренції встановлюється ринкова ціна, яка урівноважує обсяг пропозиції і обсяг попиту.ринковий механізм, реагуючи на реальний обсяг попиту через зміну рівня цін на конкурентних ринках, забезпечує відповідну реакцію виробництва і пропозиції. Ринкова рівновага досягається на основі дії всіх суб'єктів ринку в результаті конкуренції.

59.З позиції фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, необхідно, у першу чергу, виділити такі його характеристики:

1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва. В економічній теорії виділяють три основні фактори виробництва, які забезпечують господарську діяльність виробничих підприємств: капітал; землю та інші природні ресурси; трудові ресурси. У системі цих факторів виробництва капіталу належить пріоритетна роль, оскільки він об'єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід. У цій своїй якості капітал може виступати від виробничого фактора — у формі позикового капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а в фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Він забезпечує необхідний рівень цього добробуту як у поточному, так і в перспективному періодах. Споживаюча в поточному періоді частина капіталу виходить із його складу, будучи направленою на задоволення поточних потреб його власників (тобто перестаючи виконувати функції капіталу). Накопичена частина покликана забезпечити задоволення потреб його власників у перспективному періоді, тобто формує рівень їх майбутнього добробуту.

4. Капітал підприємства є головним вимірювачем його ринкової вартості. У цій якості виступає, перш за все, власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Разом із тим, обсяг використаного підприємством капіталу характеризує і потенціал залучення ним позичених фінансових засобів, що забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значними факторами, це формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.

5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим ба рометром ефективності його господарської діяльності. Можливість власного капіталу самозростати високими темпами характеризує високий рівень формування та ефективності розподілу прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У цей же час зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.

1. За належністю підприємству виділяють власний і позичений види його капіталу.

2. За цілями використання в складі підприємства можуть бути виділені такі види капіталу: продуктивний, позичковий і спекулятивний.

3. За формами інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, що використовується для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їх статутних фондів.

4. За об'єктом інвестування виділяють основні й оборотні види капіталу 5. За формою знаходження у процесі кругообороту, тобто залежно від стадії загального циклу його кругообороту, розрізняють капітал підприємства у грошовій, виробничій і товарній формах. Характеристика цих форм капіталу підприємства буде докладніше викладена при розгляді циклу кругообороту капіталу підприємства.

6. За формами власності виявляють приватний і держав ний капітал, інвестований у підприємство у процесі формування його статутного фонду. Такий розподіл капіталу використовується у процесі класифікації підприємств за формами власності .

7. За організаційно-правовими формами діяльності виділяють такі види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств — товариств з обмеженою

відповідальністю, командитних товариств тощо) та індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств — сімейних тощо).

8. За характером використання в господарському процесі у практиці фінансового менеджменту виділяють робочий і неробочий види капіталу.підприємства.

64.Оборот капіталу — кругооборот капіталу, що розглядається як процес постійного відновлення руху всього авансованого капіталу, а не як окремий акт.

Кількість оборотів капіталу визначають формулою:

n=o /О

де n — число оборотів; О — одиниця виміру обороту капіталу; о — час обороту даного капіталу. Збільшення швидкості обороту капіталу, на яку впливає час обігу капіталу (час транспортування товарів від підприємств до споживача, збереження товарних запасів на складах та ін.), підвищує ефективність роботи підприємства.

Час обороту капіталу — це тривалість перебування капіталу у сфері обігу, тобто час перетворення грошової форми капіталу на складову продуктивного капіталу (засоби виробництва і робочу силу), а товарної — на грошову, внаслідок чого прискорюється зростання капіталістичної власності. Цей час складається з таких періодів: 1) час від надходження на склад готової продукції до її реалізації; 2) час закупівлі на отримані кошти нових засобів виробництва і робочої сили.

56. Закон попиту. Крива попиту. Рух по кривій та її зрушення.

57. Закон пропозиції. Крива пропозиції. Рух по кривій та її зрушення.

58. Підприємництво як виробнича одиниця мікроекономіки: зміст, види,характеристика.

59. Капітал підприємства: зміст, структура, функції.

60. Основний капітал: визначення, структура.

61. Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація.

62. Оборотний капітал. Оборотні засоби. Активи підприємства.

63. Кругооборот і оборот капіталу. Функціональні форми капіталу.

64. Час обороту капіталу. Швидкість обороту.

65. Підприємництво: зміст, риси, об'єкти та суб'єкти.

66. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності в Україні.

67. Теорії підприємництва.

68. Ризик у підприємницькій діяльності та його види.

69. Організаційні форми сучасного підприємства.

70. Витрати виробництва та їхня структура.

.Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.

КласифікаціяРедагувати

Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.(також позначаються FC)Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.(також позначаються VC)

Валові витрати (загальні витрати,англ. Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.(також позначаються TC)Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні частці від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.(також позначаються ATC)Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.Граничні витрати (англ. Marginal Costs, також позначаються МС)— витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQАльтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання. Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.

71. Постійні, змінні та валові витрати.

72. Явні та неявні витрати.

Витрати в економіці пов'язані безпосередньо з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Це означає, що економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу дорівнюють його вартості, або цінності, за найкращого з усіх можливих варіантів його використання.Для окремої фірми економічні витрати — це платежі, які вона зобов'язана зробити, або ті доходи, які ця фірма зобов'язана забезпечити постачальникові ресурсів, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Ці витрати можуть бути або явними, або неявними. Грошові виплати чи видатки, які підприємство несе на користь постачальників сировини, палива, транспортних послуг, енергії тощо, називаються явними витратами" Тобто явні витрати являють собою плату за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників цієї фірми. Однак кожна фірма може використовувати певні ресурси, що належать їй самій. Витрати на власні і самостійно використовувані ресурси являють собою неоплачувані, або неявні витрати. Для фірми ці неявні витрати рівні грошовим платежам, які могли б бути отримані за самостійно використані (найефективнішим чином) ресурси.

73. Граничні витрати. Закон спадної віддачі.

74. Витрати обігу: чисті та додаткові.

75. Доходи і прибуток фірми; зміст, види.

76. Ринкова ціна: зміст, структура, функції.

77. Чинники, що впливають на величину ціни: вартісні, попиту, пропозиції, психологічні тощо.

78. Класифікація та види цін.

Залежно від порядку ціноутворення, рівня втручання держави і прав суб'єктів господарювання у встановленні цін виділяють такі їх види: вільні, фіксовані та регульовані ціни.Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі види товарів та послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Вони встановлюються на ринку під дією попиту, пропозиції та конкуренції. Зауважимо, що вільне ціноутворення є необхідним засобом створення стимулів розвитку виробництва відповідно до ринкових потреб, формування незалежних товаровиробників, залучення конкуренції і конкурентних ринків, які становлять основу ринкової економіки.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на базові ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін (насамперед, енергоресурси, природну сировину, послуги транспорту та зв'язку, важливі для всіх секторів економіки), а також на життєво важливі товари та послуги для населення (споживчі товари, комунальні та транспортні послуги тощо). Державні ціни встановлюються також на товари і послуги підприємств-монополістів, імпортні товари, що придбані за кошти державного бюджету. Вони регулюються державою різними методами, зокрема встановленням верхньої межі (стелі) ціни, визначенням максимального рівня прибутковості виробництва. Тобто, ціни установлюються на рівні, який дає змогу максимізувати вироблену в галузі частку валового національного продукту, шляхом їх (цін) наближення до граничного показника затрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Отже,регульовані ціни - це ціни, що складаються на ринку в процесі прямого впливу держави. За умови формування вони поділяються на фіксовані та граничні ціни. За допомогою встановлення державних фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів прибутковості здійснюється недопущення необґрунтованого зростання цін у національній економіці. Методи державного регулювання цін у кожній країні встановлюються чинним законодавством.Види цін розрізняють за характером обігу і стадіями ціноутворення. Це оптові ціни виробника продукції, відпускні оптові ціни, оптові ціни закупівлі та роздрібні ціни. Така диференціація відображає кількісний взаємозв'язок цін, що складається по мірі руху товару від виробника до споживача. Ціна на кожній попередній стадії руху товару є складовим елементом ціни наступної стадії. За способом фіксації ціни виділяють такі види цін: контрактні, трансфертні, біржові, ціни торгів. Національні ціни - це ціни, за якими здійснюється реалізація продукції на національному ринку. Вони формуються структурою національного виробника, витрат на реалізацію продукції та ін. Особливе місце серед цін посідають світові ціни. їх формування принципово відрізняється від визначення національних цін.

79. Цінова політика і методи ціноутворення.

80. Особливості відтворення в сільському господарстві: природні та суспільні.

81. Рента та орендна плата за землю.

82. Диференційна рента: зміст, причини виникнення, механізм утворення.

83. Економічна і нормальна рента.

економічна рента-це рента за використання ресурсу, кількість якого значно обмежена, тобто пропозиція якого нееластична.При такому визначенні економічної ренти інші види рент, в тому числі і земельна, виступають різновидами економічної ренти. Економічну ренту отримують і власники людського ресурсу - талановиті музиканти, співаки, спортсмени, кінозірки, топ-моделі, шахісти у вигляді супергонорарів за свій рідкісний професійний ресурс.

Кількісно економічна рента є різницею між реальною ціною рідкісного ресурсу і тою мінімальною ціною, яку необхідно сплатити, щоб спонукати власника цього ресурсу його продавати.

84. Принципи та механізм формування факторних доходів.

85. Види та джерела формування факторних доходів.

86. Ціноутворення на ринку землі. Ціна землі. Рентні платежі й орендна плата.

87. Ціноутворення на ринку фізичного капіталу. Прибуток та нормальнийприбуток як форми доходу.

88. Ціноутворення на ринку робочої сили. Ціна робочої сили.

89. Заробітна плата: зміст, форми, системи.

90. Номінальна та реальна заробітна плата.

Важливо розрізняти номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в кількості товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову (номінальну) заробітну плату. Динаміка реальної заробітної плати залежить від зміни номінальної заробітної плати та зміни цін на товари та послуги. Індекс руху реальної заробітної плати визначається як відношення індексу грошової (номінальної) заробітної плати до індексу цін:зрізняють також основну і додаткову заробітну плату. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

91. Позиковий відсоток як форма доходу на грошовий капітал, наданий упозику.

92. Національний обсяг виробництва: зміст, показники та методи їх кількісного вимірювання.

93. Поняття та фактори економічного зростання.

94. Типи та моделі економічного зростання.

95. Грошовий обіг та його закони.

96. Інфляція: зміст, причини, види, вимір, наслідки.

97. Необхідність, зміст і джерела кредиту.

98. Форми та види кредиту. Кредитна система України.

99. Банківська система: зміст, рівні, функції.

Банківська система - це сукупність взаємопов'язаних фінансово-кредитних установ (банків), які функціонують в межах єдиного фінансового механізму певної країни у визначений історичний період. Банківська система є підсистемою фінансової системи конкретної держави. Загалом у світовій практиці виділяють два основних типи побудови банківської системи:

- однорівнева банківська система;

— дворівнева банківська система.

На центральний банк покладаються наступні функції:

- формування та здійснення монетарної політики;

- регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей (національної валюти);

- формування та проведення валютної політики;

- формування, зберігання та, при необхідності, використання золотовалютних резервів;

- ведення єдиного казначейського рахунка;

- ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків;

- банківський нагляд за стабільністю банківської системи;

- забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.

Функції Національного банку України, як одного із "стовпів" інституціональної структури фінансової системи України, більш детально описано в розділі про фінансову систему держави.

Сучасний банк - це установа, якій притаманна сукупність фінансових технологій і послуг, спрямованих на якнайкраще обслуговування та задоволення потреб клієнтів стосовно залучення і розміщення фінансових ресурсів на умовах поверненості, платності і терміновості. Ці технологи постійно розвиваються завдяки численним функціям банків і банківських професій.

100. Принципи кредиту. Позиковий відсоток: зміст, види.

101. Фінанси: зміст, структура, функції. Фінансова система України.

102. Бюджетний дефіцит: причини, наслідки, заходи щодо його обмеження.

103. Державний борг. Управління державним боргом.

104. Податки: зміст, функції, види. Податкова системаУкраїни.

105. Сукупний сімейний доход і структура його використання. Рівень життя та його показники.

106. Нерівність доходів і проблема бідності.

107. Система соціального захисту населення.

108. Суспільне відтворення: суть, види, типи.

109. Циклічність - форма економічного розвитку. Типологія економічнихциклів.

110. Промисловий цикл та його фази.

111. Теорії циклів: монетарна, кейнсіанська, марксистська.

112. Зміст та головні завдання економічної політики.

113. Взаємозв'язок економічної теорії та економічної політики.

114. Цілі та інструменти економічної політики.

115. Методи впливу держави на економіку.

116. Економічні функції держави в ринковій економіці.

117. Напрямки та проблеми сучасної економічної політики в Україні.

118. Світове господарство: зміст, виникнення, етапи розвитку.

119. Міжнародні економічні відносини: зміст та структура.

120. Міжнародна валютно-фінансова система та етапи її розвитку.

121. Міжнародні фінансово-кредитні інститути та їхні функції.

122. Міжнародна міграція трудових ресурсів.