29 Порядок та склад робіт, пов’язаних з експлуатацією ділянок головного живлення зс

Під головним ділянкою зрошувальної системи мається на увазі зона системи з комплексом гідротехнічних та інших споруд для забезпечення забору води з джерела зрошення і подачі її в зрошувальну мережу. У головній ділянку входять: ділянка річки або водосховища, безпосередньо прилягає до голови системи, зі смугами відводу; споруди для регулювання забору води та подачі її в голову системи; споруди, що запобігають потраплянню наносів і риби; огороджувальні дамби; допоміжні пристрої - під'їзні дороги, службові будівлі, склади, зв'язок та ін. Для проведення систематичних спостережень за коливаннями горизонтів і витрат води в джерелі зрошення на головних ділянках влаштовують гідрометричні пости. Для спостережень за деформаціями ложа влаштовуються промірні створи вище і нижче водозабору в зоні головного ділянки. Для позначення небезпечних місць обвалень, поширення кривої підпору, довжини і меж головного ділянки встановлюються постійні спеціальні знаки. Додатково влаштовується геодезична мережа реперів і марок для закріплення промірних створів, гідрометричних постів, причому основний опорний репер має бути винесений із зони затоплення.

Для підведення води з джерела до споруд регулювання або машинного підйому влаштовують підвідний канал, що обладнується: головним регулятором, скидним шлюзами, відстійниками, постійними водомірними пристроями, рибозагороджувальними спорудами та іншими пристроями залежно від прийнятої схеми живлення. Канал повинен бути розбитий на пікети і забезпечений в натурі знаками. До гідравлічним пристроїв відносяться пристрої, при установці яких у зоні водозабору створюються спеціальні гідравлічні умови, що сприяють відведенню риби із зони відбору води (відбійні козирки, запаней та ін.) Огороджувальні дамби захищають головний ділянку від затоплення. Дамби повинні бути розбиті на пікети і мати ясно виражені контури, що дозволяють судити про їх стан та відповідність встановленим профілями і габаритами, зазначеними в паспорті. Під'їзні дороги до головного ділянці і всередині нього забезпечують під'їзд до основних споруд і будівель, складів аварійного запасу матеріалів в усі пори року; їх захищають стовпами і надводними знаками (затоплювані дороги). Покриття доріг приймається твердим, з шириною проїзної частини не менше 5 м

Головну ділянку забезпечується постійною прямим телефонним зв'язком з управлінням системою. Територія і споруди головного ділянки освітлюються в нічний час для забезпечення цілодобового виконання експлуатаційних та аварійно-допоміжних робіт. На видних і доступних місцях головного ділянки розміщуються протипожежні і рятувальні засоби. На головну ділянку системи складають паспорт, який містить загальну схему ділянки з розташуванням деяких основних частин.

30. Технічна експлуатація нс

НС призначені для підйому води із джерела зрошення до провідної мережі, створення напору в мережі (закритій) для роботи дощувальних машин, а також відкачки із польдерів. На НС повинні находитися і вестися журнали роботи НС і журнал оглядів, ремонту оснащення НС. При експлуатації НС, а також інших споруд на зрошувальних системах виділяють три періоди: підготовчий, поливний, і неробочий.

В підготовчому періоді який починається ранньої весни проводиться ревізія основних та допоміжного обладнання НС і водозабірних споруд, а також заходи для захисту стаціонарних і плавуючих НС від пошкодження пропуску води. Провіряється кріплення основних та допоміжних агрегатів, двигунів і допоміжної арматури, проводиться перевірка фланцевих зєднань, муфт та кріплення, а також стан змащення підшипників і трущих частин агрегатів а також електродвигунів. Після проведення ревізії агрегатів і допоміжного оснащення проводиться пробний запуск і випробування агрегатів НС.

Поливний період експлуатацію проводять відповідно до інструкцій, виготовлених на основі типових інструкцій заводу виробника. До НС допускаються тільки спеціально навчений персонал, який обов’язково слідкує за роботою основного і допоміжного обладнання, реєструють в журнал роботу НС показники контрольно-вимірного обладнання. Забороняється експлуатація НС з пошкодженями, які можуть привести до аварії, а також при горизонтах води в джерелі перевищуючі допустиму висоту всмоктування. В кінці поливного періоду проводять детальне обстеження споруд, основного і допоміжного обладнання НС і призначають план ремонту. Для забезпечення надійності обладнання справне консервують, а те що потребує ремонту ремонтують. Обстеження будівель і агрегатів НС і водозабірної споруди проводить спеціальна комісія, назначена вище стоячим органом разом з експлуатаційним персоналом. Для визначення стану зносу оснащення при необхідності частково розбирають. Результати ревізії і оглядів оформлюють спеціальним актом і заносять в журнал оглядів і ремонтів.

В неробочий період очищують від наносів провідний канал, водоприймач і напірний басейн, а також очищають від заростання сміттє захисні і рибо затримуючі решітки.

Потрібна кількість електроенергії або палива для роботи НС визначається по формулі

Де кількість електроенергії; – середній поливний напір; - ККД; коєфіцієнт жалежний від потужності

Режим роботи НС встановлюють щорічно на основі планів зрошення або відкачки води відповідно до зрошувальних та осушувальних систем. З врахуванням даних довгострокових гідрометеорологічних спостережень. В наслідок врахування гідрометеорологічних спостережень проводять реконструкцію і доснащення НС. Результати роботи НС аналізуються і обробляються.

31 Експлуатація водосховищ Експлуатаційні природоохоронні заходи являють собою комплекс організаційно-господарських, агролесомеліотивних, агротехнічних, лугомеліоратівних, гидротехничних та інших робіт, спрямованих на підтримку екологічної рівноваги у водоохоронній зоні та акваторії водосховища. Їх проводить служба експлуатації з метою: підтримки якості води у водосховищі відповідно до санітарних норм; захисту вододжерел від забруднення; недопущення вітрової ерозії родючих земель; боротьби з замуленням і заростанням водосховища; недопущення потрапляння в нього ядо-хімікатів, пестицидів і мінеральних добрив ; запобігання забруднення водойми стічними водами промислових підприємств, тваринницьких ферм, підприємств нафтопереробної промисловості; заборони розміщення біля водосховища нафтоскладів, кладовищ, скотоми-гільніков і т. п.; підтримки та охорони лісозахисних насаджень у зоні водосховища .

Для успішного вирішення перерахованих вище завдань служба експлуатації повинна мати інструкцію з експлуатації водосховища із зазначенням переліку всіх експлуатованих і тих що будуються промислових, господарсько-побутових, сільськогосподарських та інших об'єктів, що мають відвід у водосховищі стічних чи виробничо-фекальних вод. У ній вказують також умови та вимоги для скидання стічних вод, а також перелік підприємств, скидання стічних вод яких у водосховищенавіть після очищення неприпустимий. Для реалізації природоохоронних заходів у районі-водосховища передбачаються: водоохоронна зона, санітарна зона, прибережна смуга. Крім того, виділяється охоронна зона суворого режиму, яка зазвичай розташовується безсередньо у водопідпірних, водопропускних та інших найбільш відповідальних гідротехнічних споруд.

Водоохоронна зона водосховища - це прибережна територія (смуга), на якій здійснюється комплекс заходів, спрямованих на підтримання належного технічного стану водосховища. Кордон цієї зони встановлюється проектом і становить 500 ... 2000 м і більше від урізу води при НПР. Тут забороняється будувати нові і розширювати старі підприємства, що збільшують забруднення водойм, проводити запилення за допомогою авіатехніки на відстані ближче 2 км, використовувати пестициди та інші отрутохімікати, розміщувати склади з мінеральними добривами, хімікатами, пасти худобу, вирубувати ліс, якщо це не передбачено водоохоронними заходами; влаштовувати кладовища, скотомогильники і т. д. Санітарна зона, що служить для здійснення санітарних заходів, може мати три пояси в залежності від призначення та використання водойми. Відстань від урізу води при НПР до межі санітарної зони змінюється від 100 до 1000 м. До цієї території пред'являються підвищені вимоги в порівнянні з водоохоронної зоною.

Прибережна зона - це територія, на якій забороняється розорювати землі, розміщувати автомобілі, човни, кооперативні садові ділянки, піонерські табори і т. д. Вона розташовується на відстані 35 ... 100 м від урізу води в залежності від ухилу поверхні . Чим більше ухил, тим більше розширюєся ця зона. У разі сильно розмиває береги прибережну зону додатково розширюють з урахуванням перспективи переформування берега протягом 5 ... 10 років.

Одним з найбільш ефективних заходів, спрямованих на підтримання належного технічного стану водосховища, є створення в прибережній зоні лісонасаджень. Захисні лісонасадження розташовують в один, два або три пояси в залежності від конкретних умов. Перший берегоукріплювальний пояс, що лежить в зоні НПУ, має два-три ряди чагарників верб, витримують короткочасні затоплення. Другий пояс розміщують в зоні затоплення при ФПУ. Його створюють з тополь і деревовидних верб. Третій пояс, розташований вище ФПУ, є протиівтроерозійним створюється з посухостійких порід. Лісозахисні смуги вимагають систематичного догляду за ними, що полягає у своєчасній прополці посадок, поливі (при необхідності), охорони їх від поїдання худобою і вирубки, поповненні насаджень, а також в регулярній вирубці (розрідження) розрослися великих кущів і дерев і т. д . Іноді для затримання поверхневих вод в лісосмугах застосовують обвалування нижнього краю, розташовуючи захисний вал поперек схилу.

У водоохоронній зоні проводять комплекс агротехнічних заходів, таких як, наприклад, оранка родючих земель поперек схилу на глибину 25 ... 30 см, безполицевий обробіток грунтів, снігозатримання. Крім того, прибережні схили закріплюютьлісонасадженнями. У практиці будівництва експлуатації водосховищ широко використовуються протиерозійні гідротехнічні споруди, що запобігають розвитку ерозійних процесів. До них належать такі споруди: водозатримуючі (вали-канави, тераси, вали-тераси), водонаправляючі (нагірні канави, вали-розпилювачі, канави-розпилювачі, водо направляючі вали), водоскидні (швидкотоки, перепади, консольні водоскиди та ін) , а також донні (загати, полузапруди, перепади, пороги).

Вали-канави зводять з урахуванням гідрологічних умов та рельєфу місцевості, ухил поверхні якої становить не більше 6 ... 10 °